Харукі Муракамі - 1Q84. Книга друга
— Після того зможете до нас зайти?
— Зможу, — відповіла вона.
— Гаразд, — сказав Тамару. Було чути, як скрипить ручка по сторінці блокнота.
— До речі, нового собаку придбали? — спитала Аомаме.
— Собаку? Так, придбали. Причому німецьку вівчарку. Особливостей характеру ще не знаю, але в основному вона натренована й начебто слухняно виконує команди. З'явилася вона днів десять тому й загалом уже заспокоїлася. З її приходом і жінкам стало безпечніше.
— От і добре.
— Теперішня вівчарка задовольняється звичайним кормом. Клопоту з цим нема.
— Звичайна німецька вівчарка шпинату не їсть.
— А та була справді дивною. Залежно від пори року і шпинат дорожчав, — з ніжністю нарікав Тамару. І, зробивши паузу на кілька секунд, змінив тему розмови: — До речі, сьогодні Місяць прекрасний.
Аомаме ледь-ледь насупилася.
— А чого це ви раптом завели розмову про Місяць?
— Я теж іноді люблю поговорити про Місяць.
— Звичайно, — погодилася Аомаме, а сама подумала: «Але ж ви не з тих, хто без потреби говоритиме про красу природи».
Помовчавши трохи, Тамару вів далі:
— Минулого разу по телефону ви згадували про Місяць. Пам'ятаєте? І після того Місяць не виходить мені з голови. Тож коли недавно я глянув на чисте, безхмарне небо, то звернув увагу на те, який Місяць красивий.
«І скільки їх було?» — мало не запитала Аомаме. Але передумала. Надто небезпечно. Минулого разу Тамару розказав їй історію свого життя. Про те, що виростав, не пам'ятаючи батьків і не маючи громадянства. Це вперше він так довго розповідав про себе. Загалом він не з тих, що люблять звірятися іншим людям. Вона йому особисто сподобалася. І він по-своєму розслабився. Але ж він — професіонал і підготовлений до того, щоб заради досягнення мети підійти до потрібного об'єкта на найкоротшу відстань. Краще нічого зайвого йому не казати.
— Гадаю, що після роботи, мабуть, о сьомій, зможу до вас заглянути, — сказала вона.
— Гаразд, — відповів Тамару. — Ви голодні? На жаль, завтра в кухаря вихідний день, і нормального обіду не буде. Хіба що я зможу приготувати сандвічів.
— Дякую, — сказала Аомаме.
— Будуть потрібні права водія, паспорт і поліс про страхування на випадок захворювання. Принесіть їх завтра. Крім того, зробіть копію ключа до вашої квартири. Зможете?
— Думаю, що зможу.
— І ще одне. Хочу поговорити з вами наодинці про ту справу, яку минулого разу ви зачепили. Після розмови з мадам трохи затримайтеся.
— Про ту справу?
Тамару на хвильку замовк. Мовчанка була такою важкою, як мішок з піском.
— Про те, що ви хотіли щось придбати. Забули?
— Ні, пам'ятаю, — поспішила відповісти Аомаме. А в голові ще думала про Місяць.
— Отже, завтра о сьомій, — сказав Тамару й поклав слухавку.
І наступного вечора кількість Місяців не змінилася. Коли після роботи Аомаме квапливо скупалася під душем і вийшла із спортивного клубу, на ще світлому сході проступали їхні бліді обриси. Вона зупинилася на віадуку над бульваром Ґайен-Нісідорі й, обіпершись на поруччя, довго дивилася на Місяці. Крім неї, ніхто цього й не думав робити. Перехожі тільки здивовано поглядали, як вона, зупинившись, підвела очі догори. Здавалося, зовсім не цікавлячись Місяцями на небі, вони спішили до станції метро. Споглядаючи Місяці, Аомаме почала відчувати таку саму, як учора, млявість. «Пора припинити таке споглядання, — подумала вона. — Добра воно мені не принесе». Та хоч старалась на них не дивитися, шкірою відчувала на собі їхній погляд. «Я не дивлюся, а вони не спускають з мене своїх очей. Знають, що я збираюся найближчим часом робити?».
Стара пані й Аомаме пили густу гарячу каву із старовинних орнаментованих чашок — господиня без цукру, доливаючи трошки молока й зовсім його не розмішуючи, а Аомаме, як завжди, чорну. Тамару, як обіцяв, приніс сандвічі, порізані дрібними шматками, які можна було з'їсти за одним разом. Аомаме взяла кілька шматків чорного хліба з огірком і сиром посередині, надзвичайно смачного. Тамару вмів майстерно готувати навіть найменшу страву. Вправно володів кухонним ножем і нарізував харчові продукти кусниками відповідного розміру й товщини. Знав, в якому порядку слід це робити. І лише завдяки цьому його страви вирізнялися дивовижним смаком.
— Особисті речі приготували? — спитала господиня.
— Зайвий одяг і книжки пожертвувала людям. А все потрібне для нового життя спакувала у валізу, щоб забрати із собою. У квартирі залишилося поки що найнеобхідніше — електричні прилади й кухонне знаряддя, ліжко й ковдра, а також посуд.
— Залишеними речами ми самі належним чином розпорядимося. Про різні дрібні формальності — такі як договір про оренду квартири — вам не треба думати. Можете забрати із собою потрібні особисті речі й вирушати.
— А чи не варто попередити на роботі? Бо можуть щось запідозрити, якщо одного дня раптом зникну.
Господиня спокійно поставила чашку на стіл.
— Вам не треба нічим перейматися.
Аомаме мовчки кивнула. Взяла ще один сандвіч і ковтнула кави.
— До речі, маєте в банку депозити? — запитала стара пані.
— Маю звичайний депозит на шістсот тисяч єн і строковий — на два мільйони єн.
Господиня подумки їх оцінила.
— Звичайний депозит раджу зменшити до чотирьохсот тисяч єн. А строковий не чіпати. Забирати з банку гроші раптом зараз небажано. Можливо, вони перевірятимуть обставини вашого особистого життя. Обережність — понад усе. Пізніше я все це прикрию. Іншого майна не маєте?
— Отримані від вас цінності зберігаю в абонементному сейфі банку.
— Готівку заберіть з нього. Але не залишайте її в квартирі. Самі придумайте, де її краще покласти.
— Зрозуміло.
— Наразі я більше нічого від вас не вимагаю. Будете діяти, як завжди. Не змінюйте способу життя і поводьтеся так, щоб не привертати до себе уваги. І, крім того, нічого важливого по телефону не говоріть.
Після такого напучування господиня відкинулася на спинку крісла — так, ніби витратила увесь запас енергії.
— Дату зустрічі визначено? — спитала Аомаме.
— На жаль, ще ні, — відповіла стара пані. — Ми чекаємо на повідомлення від нашого спільника.
— Загалом умови зустрічі визначено, але протилежна сторона зволікає до останнього моменту із своїми планами. Може, зважиться через тиждень або навіть місяць. Місце зустрічі невідоме. Мабуть, ви нервуєте, але вам доведеться лише чекати.
— Я не маю нічого проти цього, — сказала Аомаме. — Та ви не могли б хоч приблизно описати, як відбуватиметься зустріч?
— Ви піддасте стретчинґу м'язи того чоловіка, — відповіла господиня. — Так, як звичайно робите. Він має з організмом якусь проблему. Кажуть, не загрозливу для життя, але таку, що супроводжується значними стражданнями. Щоб позбутися їх, він досі вдавався до різноманітних методів лікування. Крім офіційної медицини, й до «сіацу», голкотерапії та масажу. Але дотепер це начебто не дало помітних результатів. Саме ця фізична проблема — єдине слабке місце лідера секти, яке дозволило нам до нього доступитися.
Позаду господині на вікні висіла штора. Місяців не було видно. Але Аомаме відчувала на собі шкірою їхні холодні погляди. Здавалось, їхня мовчанка проникала в кімнату.
— Тепер у секті ми маємо свого підглядача. Через нього я спустила інформацію про вас як здібного експерта із стретчинґу м'язів. Це виявилося неважко зробити, бо ви справді такою є. Протилежна сторона страшенно вами зацікавилася. Спочатку збиралася вас запросити на територію секти в префектурі Яманасі. Але ви через роботу ніяк не можете виїхати з Токіо. Тож ми домовилися, що той чоловік при бажанні раз на місяць сам приїжджатиме сюди. І, щоб не потрапити нікому на очі, зупиниться у столичному готелі. І в його номері отримає від вас фізичну процедуру для оздоровлення м'язів. Тож ви зможете виконати те, що завжди робите.
Аомаме подумки уявила собі цю картину. Готельний номер. На килимку для виконання вправ з йоги лежить чоловік, а вона розминає й розтягує йому м'язи. Його обличчя не видно. Лежачи долілиць, він виставляє їй свою безборонну потилицю. Вона простягає руку і витягує із сумки знайому мініатюрну плішню.
— Нас у номері буде тільки двоє? — спитала Аомаме.
Стара пані кивнула.
— Лідер не хоче, щоб люди секти знали про його проблему. А тому, напевне, нікого стороннього там не буде. Тільки ви вдвох.
— Вони вже знають, як мене звати й де я працюю?
— Він дуже обережна людина. І, мабуть, заздалегідь старанно розслідував вашу біографію. Здається, ніщо його не насторожило. Учора прийшло повідомлення, що він хотів би з вами зустрітись у столичному готелі. В якому й коли — уточнить згодом.
— А нас з вами не запідозрять у чомусь на тій підставі, що я до вас навідуюсь?
