Лариса Денисенко - 24:33:42
"Слухай, я стiльки розповiдаю, а я ж можу тобi її показати, вона - фантастична дiвчина, чесно. Зараз-зараз, я її засняв, коли ми летiли". Батько захоплювався фотографуванням. - "Поглянь! Як тобi?" На мене дивилася шатенка в помаранчевому светрi, волосся її було забрано. Низькуватий лоб, темнi очi; дивно, але синцi пiд очима їй пасують. Втаємничують її. Смаглява; темнi, але не нафарбованi губи. Скiльки їй рокiв, збагнути було важко. Симпатична. Я так i сказав: "В принципi, симпатична. Вона що, з Балкан?" - "Нi, мiсцева, але в неї є якась циганська кров". "Правда, гарненька. Познайомиш?" - Сам не знаю, чого я таке бовкнув. Напевне, тодi вона менi сподобалася, чи просто треба було щось сказати. "Аякже!" - батько випромiнював задоволення.
"Знаєш, з нею менi було дуже просто. Спочатку я почав їй розповiдати усiлякi iсторiї зi свого життя, деякi вигадував, деякi були правдивими, щоб розважити її i щоб вона припинила плакати. Я бачив, як вона може плакати. I я подумав, що якщо зараз знову буде iстерика, я цього не зможу винести, ти ж знаєш, як на мене дiють дiвочi сльози. А потiм я усвiдомив, що менi самому хочеться все їй розповiдати. Ти тiльки подумай! Вона набагато менше патякала, нiж я. Дотепна, уважна. До речi, сказала, що обов'язково поверне менi грошi. Хоча я почуваюся винним у тому, що ми прогавили лiтак. Це я забив їй голову своїми питаннями. Можливо, ми повечеряємо завтра, вона сказала, що винна менi вечерю. А я сказав, що завинив їй обiд, бо те, чим нас годували в лiтаку, хоча й коштувало 500 євро, було схоже на пайок для бiженцiв, але не на обiд". Я сказав тодi, що це класно i незвичайно - зустрiти людину, якiй хочеться розповiсти дещо про своє життя. Навiщо я це сказав? Я ж не знав, що вiн незабаром пригадає менi цi мої слова, i чути таке менi буде огидно. Як я мiг таке сказати? Короткозорий бовдур.
"Слухай, я запросив Шу в гостi. Ти не хвилюйся, нiчого не готуй-купуй, всього цього не треба, я просто хочу, щоб ви познайомилися. Ми самi все принесемо, вже обговорили меню, це буде сюрприз, але тобi сподобається!" - "Що-що? Що за Шу?" - зашушокався я, наче старий в кашлю, або бугай в очеретi. Батько зазвичай спiлкувався з людьми рiзних нацiональностей, але взяти i притягти додому на вечерю незнайомого китайця? Ще й каже, щоб я нiчого не готував, та я не микитрю нiчого в китайськiй кухнi, курчат вони солодких люблять та солонi тiстечка, чи то не вони? Батько стрекотiв наче з кулемета. "Ну - Шу, а не що! Я ж тобi розповiдав про неї. Не гальмуй! Все тобi треба пояснювати, Мiстере. Я маю на увазi Олександру, зву її Шу, це вiд Шурки. Слухай, якщо в тебе є час, можеш дiстати червонi маки?" - "Цукерки?" - нарештi зреагував я. "Нi, квiти - вона дуже любить. А я ж не знаю, чи можна в Києвi таке знайти, а менi б хотiлося, у Вашингтонi я б запросто, а тут…" Квiти, Шу, о, Боже мiй. Та вiн так нiколи не розмовляє! Шу, Олександра. Ну, авжеж, я її пам'ятаю, як я можу забути її? Серед осiб жiночої статi бiльше за цю Шу емоцiй в батька викликали тiльки улюблена акторка Жульєт Бiнош та Юлiя Тимошенко. I що це значить "познайомитися"? В якому це сенсi? Як i з ким? В якiй якостi? Невже вiн тодi сприйняв мої слова буквально? Чорт мене забирай, чому я не сказав йому тодi, що в мене вже є дiвчина, якщо вiн має на увазi саме таке знайомство? А тепер через моє замовчування реальностi складається iдiотська ситуацiя. "Батьку, слухай, може повечеряємо не вдома, а вийдемо десь в кав'ярню? I взагалi, може виникнути незручна ситуацiя, я тобi цього не сказав, але в мене є… Що ти кажеш?" Вiн говорив про те, що нiколи не думав, що йому буде так легко i радiсно знайомити мене з жiнкою, яку вiн кохає… А потiм почав верзти серiальнi дурницi про те, що взагалi нiколи не думав, що таке на схилi рокiв може з ним трапитися, що взагалi таке буває, що вiн вiдчуває спорiдненiсть душ, що йому надзвичайно цiкаво навiть спостерiгати за тим, як вона рухається, що вона говорить, як прибирає волосся. "Ти розумiєш, вона ж виглядає такою юною, я подумав, що ви - однолiтки, навiть хотiв, щоб ви зiйшлися, бо вона - чудова i ти в мене - орел, аж потiм з'ясувалося, що їй за тридцять. Тридцять три роки. Вона сказала, що я хочу зробити з неї педофiлку, ми так смiялися. I їй подобаються чоловiки, якi хоча б трохи старшi за неї, а я ж старший! Та це - чудо, малий!"
Вiн продовжував нести всю цю романтичну маячню, чим нагадував менi курку, а в мене почалася панiка. Я злився. Блiн, я ж так хотiв, та нi! Я мрiяв! Щоб вiн познайомився з Аделiною. Я нiколи не знайомив його зi своїми дiвчатами, хоча вони в мене були. Не було поштовху знайомити. Навiть не тому, що вiн жив в Штатах. Мої дiвчиська - навiщо вони батьковi? Що вiн мiг менi сказати з їхнього приводу? "В тебе непоганий смак, синку". А в мене нiяких визначених смакiв не було. Бiлявка - добре, сьогоднi буде бiлявка, якщо в неї такi ноги, як у Лiзи. Брюнетка? Добре, тодi буде брюнетка, бо в цьому тонкому бiлому светрику її груди, що не впаковано в лiфчик, темнiють, наче таловини пiд березневим снiгом. Аделiна - iнша справа. Вона справжня жiнка, вона - надзвичайна. Я думав, що це буде сюрприз. Я навiть уявляв собi, як вiн на мене подивиться, як потiм притисне до себе. А потiм я його притисну до себе. Вiн зрозумiє, що я подорослiшав, що я став вiдповiдальним. Бути поруч з такою жiнкою, як Аделiна - вчинок набагато зрiлiший, нiж купiвля нового авто. Аделiна буде стояти та спостерiгати за нами своїми дивовижними видовженими очима. Та, скорше за все, потiм зарегоче, рвучко хитнувши головою, та скаже: "Придурки, якi ж ви обидва придурки", - чим дорiвняє нас iз батьком, i ми теж зарегочемо. Але все котилося бозна-куди. По-перше, Аделiна десь зникла. Я пiдозрював, що вона не любителька знайомитися з батьками, i нiчого попередньо про приїзд батька їй не казав, але Аделiна, - в нiй є щось тваринне, - це вiдчула, залишила бiлий клаптик паперу з лiтерою "П", i все. Цим вона попрощалася й повiдомила, що повернеться. Я навчився розшифровувати її написи. Я й сам навчився спiлкуватися у такий спосiб. "Ще i який П!" - думав я зараз. А по-друге, замiсть того, щоб дозволити сину познайомити батька зi своєю жiнкою, батько тягне свою жiнку знайомити зi своїм сином. Це ж iдiотизм. Це неприродно. Це мене ображає, це несправедливо мiняє нас мiсцями, i я так не хочу!
Нi, я нiколи не думав, що батько нi з ким не спить. Вiн не визнавав аскетичного утримування. В мою першу поїздку до США ми з ним разом, штовхаючи одне одного як пришелепкуватi пiдлiтки, вибирали презервативи. I кепкували одне з одного: "Як вашi справи, мiстере Мiнi-пенiс? Чи не завеликий ви собi обрали капелюх?" А менi тiльки-но виповнилося п'ятнадцять, i завдяки батьковi я не нiяковiв i не почувався наче ґвалтiвник чи телепень. Менi не довелося стикатися з пiдозрiло-злими поглядами аптекарш чи касирш в супермаркетах. Милиця менi такi жахи про них розповiдав! Коли я повернувся до України, я був впевненим у собi, а впевнена людина не притягує до себе пiдозрiлi погляди, та й сама на них не концентрується. Я був переконаний, що вiн час вiд часу заводить якiсь романи, я виходив з того, що батько був симпатичний, заробляв достатньо, i пильнував своє здоров'я. Коли я гостював у нього, я чув, як йому телефонувала iнструктор з гiрських лиж, i вiн так i з нею розмовляв, що i тупенко зрозумiв би: мiж цими двома не тiльки i не стiльки лижi, а стовiдсотково - батькiв член. Але щоб отак?
"То ви що, одружуєтеся?" - не стримався я, хоча давав собi слово нiколи не говорити банальних речей. Це була наша домовленiсть з Аделiною - краще не договорювати, але не вимовляти банальщину. Батько, натомiсть, не звернув увагу на еманацiю цього запитання та його банальнiсть, а щиро вiдповiв, що вiн про це думав. "Сподiваюся, ми це владнаємо найближчим часом", - сказав вiн веселим голосом, а менi здалося, що хтось повiдомив мене про те, що я загинув в авiакатастрофi. "О…" - тiльки i вимовив я. "Ну!" - радiсно вiдгукнувся батько.
"Привiт" - прорипiв я Милицi. "Ну, i веселе привiтання.
Ти гриз горiх та вигриз зуби? Чи тобi в рота насцяв голуб - принiс звiстку про мир в усьому свiтi? Що там в тебе сталося, кажи швидше, бо я мушу бiгти на тренування". - "Голуби не сцуть. В мене - нiчого. А от батько збирається одружуватися". - "Голуби сцуть. Опа. Я зараз до тебе приїду". - "Не треба. Вони незабаром з'являться. Менi тiльки тебе бракувало. В мене сьогоднi оглядини, хто б мiг подумати, хє-хє". - "Хє то воно хє. Ну, i як ти?" - "Погано". - "Це нiчого. Не тебе ж оглядають! А Аделiна?" - "Збiгла". - "Ну, це може й на краще, я ж тобi говорив, що твоєму батьку може намаритися, що Аде…" - "Тему закрито. Ти ж поспiшав!" - "Та нiчого. Вiзьму тачку. Слухай, а вона хто? Америкоска?" - "Нi, наша. Пам'ятаєш, я розповiдав тобi, як вiн зняв бабу в лiтаку?" - "В аеропорту?" Милиця - дуже марудний тип, i в нього небезпечно хороша пам'ять. Я не збирався потурати його звичцi все уточнювати: "То це вона i є". - "Так ти ж казав, що вiн вас хотiв знайомити". "То вiн й знайомить. Що тут, на твiй погляд, не збiгається?" - "Це не те саме. Тобто зовсiм не те саме. А скiльки їй рокiв?" - "Наче тридцять три". - "Ого! Тобто вона на дев'ять рокiв старша за тебе?" - "Ну". - "Тобто коли ти був першаком, вона - випускницею, так?" - "Приблизно, i що?" "Блiн, то якби все було навпаки, то вона могла б нести тебе на плечах, а ти дзеленчав би дзвоником на червонiй стрiчцi… Офiгєть…" - "Милиця…" - "Що? Нi, ти тiльки уяви собi, як ти…" - "Пiшов ти". I я поклав слухавку.
