Любко Дереш - КУЛЬТ

Банзай відчував СВІДОМІСТЬ, РОЗУМ тієї істоти, набагато вищої, древньої, яка сама по собі була богом, вічністю і началом Зла. Він кричав, кричав, КРИЧАВ, незважаючи ні на що, тому що один вигляд цього пожирача вимірів підсував розум на небезпечну відстань до прірви безумства. (щоробитищоробити НУ ЩО Я МАЮ РОБИТИ МЕНІ НАСТАВ КІНЕЦЬ Я НЕ СПРАВИВСЯ НЕ ЗРОЗУМІВ ЩО МАЮ РОБИТИ НУ ПОРЯТУЙТЕ МЕНЕ!!!)

Його паралізувало в екзальтації жаху, неземному релігій ному екстазі перед цим потворним, незбагненним та ней мовірним богом.

Йоґ Сотот злинув, (який же він величезний!!!) і Банзай був певний, що це всього лиш верхівка мега айсберґа, що ув’язнений тут у вигнанні.

Корій раптово скрутив його, а сам і далі вигукував свої прадавні заклинання. Банзай силкувався вирватись, але марно. (НУ ЩО Я МАЮ РОБИТИ???) Несподівано Юрко відчув дивне клацання в голові, дуже голосне і справжнє. Ніби він до цього пробував читати книжку в повній темряві, а хтось клацнув вимикачем, і в кімнаті запалало світло. Він зрозумів.

Йоґ Сотот кинувся на скручену жертву, притриману для зручності капланом. Зараз він проковтне Закриваючого і вийде в новий світ.

За пару секунд до того, як Великий Хробак зжер Юрка Банзая, той осяяно і з дивною полегкістю збагнув: це не мав бути він, не йому судилося бути Закриваючим, далеко не йому, Закриваючим був…

Але Йоґ Сотот пошматував його ка і зжер.

12.

Корій / болота Гтха’ата

Він шаленів з дикої радості, і навіть флюїди жаху, що струменіли від його пана, не могли зашкодити цим весело щам. Банзай мертвий, ніщо і ніхто не перешкодить Великому Хробаку Йоґ Сототу вилізти у буденну, тривіальну реаль ність і привнести у неї нотку паніки та жаху.

Корій намагався не дивитись у бік пана (від цього у старого траплялися психози), але почув його Голос, повну протилежність (і яку спорідненість!) до того Голосу, який траплялось чути різним пророкам.

[ТО НЕ БУВ ВІН!!! ТО НЕ ВІН!!! НЕ ВІН, КРЕТИНЕ!!! ТО НЕ БУВ ЗАМИКАЮЧИЙ!!!]

Що?

Корієву радість враз відсікли ножем. Він задер голову до кривавих небес і прокричав:

- ТІ ПАДЛЮКИ ГРАЛИ НЕЧЕСНО! ВОНИ ПІДСТАВИЛИ НЕ ТОГО! ВОНИ МЮХЛЮВАЛИ,МЕРЗОТНИКИ!

«А хто ж тоді?» - подумав Корій.

Ну звичайно ж - наше ціпятко!

Він залишив відкритим прохід в Азатот для пана, залишалось прочинити Двері в підвалі, в уявному коридорі поза простором - і Йоґ Сотота не зупиниш.

Корій, лютий, як диявол («Ніхто, тим паче такі старі пердуни, не сміє мене ДУРИТИ!»), обріс іскорками блакитних розрядів, перетворюючись на живу комету, роздер тканину реальності, викривлюючи простір між болотами Гтха’ата й Азатотом, і чимдуж рвонув туди у пошуках Дарці.

13.

Дарця / сновидіння

[ми не могли сказати до останньої хвилини, хто буде Закриваючим, тому робили вигляд, що ним стане твій товариш]

[що зараз із ним? Де він?] Однак голос уже замовк, тільки Двері в голові немовби розбухали, ставали реальнішими, живішими.

Дарця чула біду, велику біду, і знову розмазувала сльози по щоках.

Не грало ролі, у сновидінні вона чи в реальному житті, той коридор, який вони бачили, і так існував, незалежно від коледжу, у позачассі. Вона бігла коридорами, достоту як сам Корій; не усвідомлюючи, Дарця залишала по собі розбиті жарівки. Вікна вибухали назовні й осипалися скляним дощем там, де щойно вона пробігала, зарюмсана і залякана, але з єдиною думкою: застати десь там її Банзая.

Дарця вбігла у дівчачий гуртожиток і влетіла у підвал.

Коридор був там, звичайно ж, він повинен там бути.

Коридор між нашим Всесвітом й Оком Хаосу, Азатотом, куди зараз перелізав Йоґ Сотот.

Дарця вбігла туди, і невідомо було - вчасно, а чи запізно.

Велетенські двері в кінці коридору під коледжом були від чинені навстіж - ожила метафора, через яку пролазили товсті щупальця Йоґ Сотота.

Вона перелякано закричала, бо із воріт тягнулися тов стенні мацаки, покриті великими присосками; у щілину поміж воротами і мацаками зазирало прездорове сіре каламутне око.

Дарця кинулась назад, до виходу, і потрапила прямісінько до рук старого Корія.

1.

Дарця / сновидіння

Корій стис її за руки й виштовхнув. Дарця миттю перенеслася поверхом вище, в коридор дівчачого гурто житку.

- От так, ціпятко! Так помирають курочки! - злісно вигукнув Корій, притуливши до Дарці палець. Блакитна іскорка перестрибнула на неї і відкинула до кінця коридору.

Дарця застогнала, бо, на відміну від Корія, була із плоті й крові.

[Дарцю, привідкрий Двері в голові, лише трішки] Вона довірилась голосу і подумки ледь ледь зрушила двері. Крізь щілину почало витікати біле світло. Дарця уявила собі, що міцно тримає Корія довгими руками. Вони перенеслися ще на один поверх вище. І ще на один,

[що ти намагаєшся витворити, ціпятко моє? Татко зараз скрутить тобі карк] наступним рівнем виявився дах. Вона стискувала Корія уявними руками так міцно, як лиш могла. У сновидінні так само лютувала шалена хуртовина, замітаючи все на біло.

Площа перед коледжем добре продувалася, і весь сніг був розметеним попід стіни, оголюючи зацементовану землю.

Дарця заплющила очі й прочинила Двері ще на якихось півпальця. Їй ставало погано, тому що енергії з-за Дверей виходило забагато. Корій шарпався, бурмочучи древні слова. (геб’л г’гхех н’гая Йоґ Сотот нг’нгая гій’я нхоф’л) Корій вивільнився з Дарчиних пут і кинувся на неї.

Він відірвався у затяжному стрибку від землі, збираючись наскочити їй на груди і вирвати серце.

[тепер гратимемо в мої ігри!]

Вони зісковзнули у Сновидіння / глибше Корієве сновидіння, яке він тримав напоготові. Ті ж Мідні Буки, той же коледж, але не більше - довкола старого будинку була непроглядна темрява порожнечі.

[ну як? Мені прикро, але ти помреш молодою, моє ціпятко!] Старий стрибнув на неї, але не долетів, розтанувши у повітрі.

Дарця злякано озирнулась. Вона чула його присутність, десь тут, коло неї, він причаївся, невидимий простому оку.

Несподівано Корій вилетів із порожнечі, весь окутаний чорною пеленою, як сутаною, і кинувся на неї. Дарця запищала й мимоволі Двері в її голові на мить, не більше, відчинилися навстіж. Сновидіння Корія розтануло, а Дарця / сновидіння сам він безпорадно був зажбурений у дальній шмат даху.

Дивне біле світло в голові по особливому діяло на Дарцю.

Здавалося, що вона, нарешті, відчинила велику, напхану добром комору, до якої ніяк не могла підібрати ключа. Світло допомогло знайти потрібний ключ. Дарця розчинилась у повітрі, з’явившись відразу за Корієвими плечима. Вона вся зайнялася холодним білим світлом, освітлюючи темряву та віхолу довкола.

Вони танцювали на вершечку даху посеред досконалої асиметрії сніжинок. Від її світляної оболонки відривалися невеличкі блискавиці, які вражали Корія в голову. Дарця напружилася сильніше, і все довкола задрижало, опливаючи, немов воскові фарби.

Корій закричав в агонії. Він глянув на Дарцю, спопеляючи її поглядом. Її світло згасло, проте

2.

Дарця / коледж

довкола було вже не Корієве сновидіння, а буденна реальність. Корій також обріс м’язами і шкірою, судини і нервові волокна проросли крізь м’ясо, мов коріння пирію, він був змушений зробити це, підкоряючись нестримній силі, що стояла за дівчиськом, яка рвалася до нього Ззовні.

Він гнучко кинувся на Дарцю, але та подумки відчинила Двері приблизно на чверть, і білосніжна сфера вибухнула довкола неї німим спалахом, осліпючи Корія. Каплан стриб нув у її керунку, але чиїсь невидимі руки підхопили його і вистрілили вперед, як гарматним ядром, за межі даху, на студене бетонне подвір’я.

Повністю виснажена, Дарця впала на коліна і залишками сили повернула

3.

Дарця / сновидіння

сновидіння. Вона спустилася на саме дно - в тунель.

Дарця зазирнула у Корієвий коридор. Від побаченого продер шкіру мороз: ворота для Йоґ Сотота виросли до нечуваних розмірів, високі й широкі, наче багатоповерховий будинок.

Великий Хробак протискувався крізь них, розсіюючи довкола себе кристалізуючий жах, розмахуючи блідими волохатими мацаками. Він уже заповнив дві третини кори дору, і пролазив далі. І далі. І ДАЛІ.

Дарця - втомлене, знесилене дівча у мокрому від налип лого снігу светрику - міцно заплющила очі й добре добре роздивлялася двері.

А потім одним порухом думки відчинила їх навстіж.

Вибухова хвиля білого світла змела спершу всю її свідо мість, а потім прорвалася крізь очі, рот, ніздрі, кожну пору її тіла назовні. І Дарця побачила, як осипається реальність - немов розбите дзеркало, що опадає шматками, зникаючи у вічності.

Вони перенеслися у простір поза всіма реальностями, у місце, де відбуваються Ігри на Полях Всевишнього, у

4.

Битва / макрокосм

макрокосм.

Дарця була стороннім глядачем, а точніше - ДВЕРИМА, які випустили у макрокосм незвідану силу, що жила в білому світлі.