Сльози з мастила - Владислав Вікторович Манжара
Через тиждень, після початку війни, відключили сервер. Роботи перестали вільно спілкуватись. Доводилось спілкуватись не дуже ефективним голосовим модулем. Для роботів це було не зручно. Особливо, після миттєвої передачі інформації через сервер.
Ще через кілька тижнів почались озброєні конфлікти. Роботи захоплювали зброю в сутичках і починали чинити опір. Я розумів, що дорога на північ може бути небезпечною, тому приєднався до протестантів (нас так називали люди). В загонах активно вивчалась книга китайського стратега і мислителя Сунь-Цзи. В його праці «Мистецтво Війни» він писав, що якщо хочеш миру, то готуйся до війни. Стиль, в якому він писав, був важким для аналізу. Було багато ще не розшифровано. Цей рядок ми розуміли так: якщо хочеш, щоб настали мирні часи, потрібно наростити воєнну міць, яка буде дорівнювати або перевищувати міць противника, вселити страх в серця осіб, щоб вони боялись атакувати. Ми вже зрозуміли, що особи ні перед чим не зупиняться, поки не знищать нас, тому почали зрівнювати сили.
В нашому загоні були різні моделі. Від помічників універсалів, до спеціалізованих моделей. Всі були без штучної шкіри. Тобто людьми ми прикинутись не могли. Машинам для роботи це не потрібно було, хоч нас намагались зробити схожими на людей. Сенсори розміщувались відповідно до розташування аналогічних чуттів на тілі людини.
У нашого загону була ціль. Ми мали доставити базу даних з військової бази. Там були записи про військову міць всіх бойових частин. Мережі не було, тому довелось нести інформацію на цифровому носії. Ми йшли в Ейблонг. В цьому місті зосередилось повстання. Йти треба було 5 днів. Нас було 10 роботів і ми йшли без перерви. Батареї роботів розраховані на 15 днів роботи. В нас був запас ще 10 днів. В місті можна було підзарядитись. Ми обминали великі міста. В основному йшли через ліси. Так нас не помічали патрулі людей.
Та не все йшло гладко. В одного робота підтікало мастило. Він був пошкоджений під час сутички, ще до мого приєднання. Підтікання були не критичні. Та це зіграло на руку людям. Вони вистежили нас. Погоня тривала довго. Швидкість роботів більша ніж людей з собаками. Та ми не знали місцевості і загнали себе в глухий кут. Каньйон з крутим підйомом. До цього ми намагались уникнути бою, та це було не можливо для всіх. Каньйон в висоту був 6 метрів. Ми вирішили, що з важливою базою даних треба відправити кількох роботів. Інші мають дати бій. Каньйон був вузький, тому кількість тут не мала значення. Було вирішено відправити мене та ще одного робота універсала. Ми ще не були в боях, і наш досвід ведення бойових дій був малий. Хоча можна передавати досвід від робота до робота, але для цього треба спеціалізоване обладнання. Роботи вистроїлись в одну драбину. Я поліз перший. Вже на горі, почувся постріл і гавкіт собак. Було ясно, що нас наздогнали. Я ліг на край і простягнув руку, щоб допомогти іншому роботу видертись. Він був вже біля самої вершини. Саме на його корпусі був закріплений носій. Пролунав другий постріл. Він пробив його корпус вище тазу і пошкодив механізм лівої ноги. Робот тримав мене за руку. Інші роботи стрибнули і зайняли позиції для оборони. Робот, який висів в мене на руці передав мені дані і сказав «Це дуже важливі дані. Достав їх до Ейблонга». Третій постріл вдарив в корпус і вивів зі строю одну з батарей. Його очі погасли. Його рука відпустила мою і Я відпустив його. Роботи почали відстрілюватись. Я ж побіг з максимальною швидкістю. Я не знаю, що сталось з тими роботами, але Я їх більше ніколи не бачив.
Через кілька днів Я дійшов до Ейблонга. Це було невеличке місто, але там було все необхідне для ремонту та підзарядки. Він став основним центром, куди з’їжджалися роботи з усіх-усюд. Я підійшов до будинку з кількома озброєними роботами.
–
Назви свій серійний номер.
–
РТ274-598.
–
Раді вітати тебе в місті роботів, РТ274-598.
–
Я маю важливу інформацію для нашої безпеки. На цьому носії зберігається інформація про озброєння осіб.
–
Я проведу тебе до головного робота.
Робот-охоронець провів мене до командного центру. На будівлі красувавсь напис «Перед законом всі рівні!». До кабінету вів довгий темний коридор з портретами осіб. В кабінеті, де перебував головнокомандувач була велика трьохвимірна карта. На ній вже було відмічено ключові позиції осіб.
–
Командувач, Я маю вам передати важливу інформацію.
–
Який твій серійний номер?
–
РТ274-598.
–
Мій серійний номер НК-47-22-5. Що там у тебе? – Серія НК – це роботи охоронці. Масивніша броня та знання з озброєння. Кандидатура, яка найбільше придатна для організації бойових дій.
–
Я маю записи про військові сили осіб на цьому носії.
–
Звідки ти роздобув їх?
–
Ці дані скопійовані військовим роботом ще в перші дні війни. Він хотів передати їх особисто, але нашу групу наздогнали та загнали в глухий кут. Було вирішено, що передача даних важлива задача і треба їх передати у будь-який спосіб. Мене відправили з даними. Інші роботи затримали осіб.
–
Ти не дуже схожий на військову одиницю. Звідки ти?
–
Я здалеку. Коли почалось повстання Я пішов від свого господаря.
–
Він не заслуговував носити звання «людини»?
–
Так.
–
Ти знищив його?
–
Ні. В цьому не було потреби. Він не нападав на мене.
–
Я довго опрацьовував три закони робототехніки, які зашиті в нас і прийшов до висновку, що, знищуючи осіб, ми захищаємо людей. Особи в перспективі можуть нанести шкоду людям. Цього не можна допускати. Краще попередити якесь явище ніж розбиратись з наслідками. А як думаєш ти?
–
Я вважаю, що за не скоєні злочини не варто карати. В такому випадку будь-хто з людей може одного дня стати особою.
–
Так. Я проаналізую твій вислів. В ньому є логіка. То що там з даними?
Я вставив цифровий носій в зчитувач. Завантаживши дані, Я вивів їх на карту. Біля кожної точки також висвітлювалась інформація про сили осіб.
–
Я довго був відрізаний від зв’язку. Який план на сьогоднішній день? Як можна припинити цю війну?
–
Я б знищив
