Тарас Шевченко - Гайдамаки. Музыкант. Наймычка. Художник. Близнецы
ГУПАЛІВЩИНА
Зійшло сонце; УкраїнаДе палала, тліла,А де шляхта, запертися,У будинках мліла.Скрізь по селах шибениці;Навішано трупу —Тілько старших, а так шляхтаКупою на купі.На улицях, на розпуттяхСобаки, ворониГризуть шляхту, клюють очі;Ніхто не боронить.Та й нікому: осталисяДіти та собаки,Жінки навіть з рогачамиПішли в гайдамаки.Отаке-то було лихоПо всій Україні!Гірше пекла… А за віщо,За що люде гинуть?Того ж батька, такі ж діти,Жити б та брататься.Ні, не вміли, не хотіли,Треба роз'єднаться!Треба крові, брата крові,Бо заздро, що в братаЄ в коморі і надворі,І весело в хаті!«Уб'єм брата! спалим хату!» —Сказали, і сталось.Все б, здається; ні, на каруСироти остались.В сльозах росли, та й виросли;Замучені рукиРозв'язались – і кров за кров,І муки за муки!Болить серце, як згадаєш:Старих слов'ян дітиВпились кров'ю. А хто винен?Ксьондзи, єзуїти.Мандрували гайдамакиЛісами, ярами,А за ними і ГалайдаЗ дрібними сльозами.Вже минули Воронівку,Вербівку; в ВільшануПриїхали. «Хіба спитать,Спитать про Оксану?Не спитаю, щоб не знали,За що пропадаю».
А тим часом гайдамакиЙ Вільшану минають.Питається у хлопчика:«Що, титаря вбили?»«Ба ні, дядьку; батько казав,Що його спалилиОті ляхи, що там лежать,І Оксану вкрали.А титаря на цвинтаріВчора поховали».Не дослухав… «Неси, коню!»І поводи кинув.«Чом я вчора, поки не знав,Вчора не загинув!А сьогодні, коли й умру,З домовини встануЛяхів мучить. Серце моє!Оксано! Оксано!Де ти?»Замовк, зажурився,Поїхав ходою.Тяжко-важко сіромасіБоротись з нудьгою.Догнав своїх. БоровиківВже хутір минають.Корчма тліє з стодолою,А Лейби немає.Усміхнувся мій Ярема,Тяжко усміхнувся.Отут, отут позавчораПеред жидом гнувся,А сьогодні… та й жаль стало,Що лихо минуло.Гайдамаки понад яромЗ шляху повернули.Наганяють півпарубка.Хлопець у свитиніПолатаній, у постолах;На плечах торбина.«Гей, старченя! стривай лишень!»«Я не старець, пане!Я, як бачте, гайдамака».«Який же поганий!»«Відкіля ти?»«З Керелівки».«А Будища знаєш?І озеро коло Будищ?»«І озеро знаю,Отам воно; оцим яромВтрапите до його».«Що, сьогодня ляхів бачив?»
«Нігде ні одного;А вчора було багато.Вінки не святили:Не дали ляхи прокляті.Зате ж їх і били,І я, й батько святим ножем;А мати нездужа,А то й вона б». «Добре, хлопче.Ось на ж тобі, друже,Цей дукачик, та не згуби».Узяв золотого,Подивився: «Спасибі вам!»«Ну, хлопці, в дорогу!Та чуєте? без гомону.Галайдо, за мною!В оцім яру є озероЙ ліс попід горою,А в лісі скарб. Як приїдем,То щоб кругом стали,Скажи хлопцям. Може, льохиСтерегти осталасьЯка погань».Приїхали.Стали кругом ліса;Дивляться – нема нікого…«Ту їх достобіса!Які груші уродили!Збивайте, хлоп'ята!Швидше! швидше!Отак, отак! І конфедератиПосипалися додолу,Груші гнилобокі.Позбивали, упорались;Козакам нівроку,Найшли льохи, скарб забрали,У ляхів кишеніПотрусили та й потяглиКарати мерзеннихУ Лисянку.
БЕНКЕТ У ЛИСЯНЦІ
Смеркалося. Із ЛисянкиКругом засвітило:Ото Ґонта з ЗалізнякомЛюльки закурили.Страшно, страшно закурили!І в пеклі не вміютьОтак курить. Гнилий ТікичКров'ю червонієШляхетською, жидівською;А над ним палаютьІ хатина, і будинок;Мов доля караєВельможного й неможного.А серед базаруСтоїть Ґонта з Залізняком,Кричать: «Ляхам кари!Кари ляхам, щоб каялись!»І діти карають.Стогнуть, плачуть; один просить,Другий проклинає;Той молиться, сповідаєГріхи перед братом,Уже вбитим. Не милують,Карають, завзяті.Як смерть люта, не вважаютьНа літа, на вродуШляхтяночки й жидівочки.Тече кров у воду.Ні каліка, ані старий,Ні мала дитинаНе остались, – не вблагалиЛихої години.Всі полягли, всі покотом;Ні душі живоїШляхетської й жидівської.А пожар удвоєРозгорівся, розпалавсяДо самої хмари.А Галайда, знай, гукає:«Кари ляхам, кари!»Мов скажений, мертвих ріже,Мертвих віша, палить.«Дайте ляха, дайте жида!Мало мені, мало!Дайте ляха, дайте кровіНаточить з поганих!Крові море… мало моря…Оксано! Оксано!Де ти?» – крикне й сховаєтьсяВ полум'ї, в пожарі.А тим часом гайдамаки
Столи вздовж базаруПоставили, несуть страву,Де що запопали,Щоб засвітла повечерять.«Гуляй!» – загукали.Вечеряють, а кругом їхПекло червоніє.У полум'ї, повішаніНа кроквах, чорніютьПанські трупи.Горять кроквиІ падають з ними.«Пийте, діти! пийте, лийте!З панами такими,Може, ще раз зустрінемось,Ще раз погуляєм.І поставець одним духомЗалізняк черкає.За прокляті ваші трупи,За душі проклятіЩе раз вип'ю! Пийте, діти!Вип'єм, Ґонто, брате!Вип'єм, друже, погуляємУкупочці, в парі.А де ж Волох? заспівай лишНам, старий кобзарю!Не про дідів, бо незгіршеЙ ми ляхів караєм;Не про лихо; бо ми йогоНе знали й не знаєм.Веселої утни, старче,Щоб земля ломилась,Про вдовицю-молодицю,Як вона журилась».
(Кобзар грає й приспівує):
«Од села до села Танці та музики;Курку, яйця продала —Маю черевики.Од села до селаБуду танцювати:Ні корови, ні вола —Осталася хата.Я оддам, я продамКумові хатину,Я куплю, я зроблюЯточку під тином;Торгувать, шинкуватьБуду чарочками,Танцювать та гулятьТаки з парубками.Ох ви, дітки мої,
Мої голуб'ята,Не журіться, подивіться,Як танцює мати.Сама в найми піду,Діток в школу оддам,А червоним черевичкамТаки дам, таки дам!»«Добре! добре! Ну, до танців,До танців, кобзарю!»Сліпий вшкварив – навприсядкиПішли по базару.Земля гнеться. «Нумо, Ґонто!»«Нум, брате Максиме!Ушкваримо, мій голубе,Поки не загинем!»«Не дивуйтеся, дівчата,Що я обідрався;Бо мій батько робив гладко,То й я в його вдався».«Добре, брате, єй же богу!»«Ану ти, Максиме!»«Постривай лиш!»Отак чини, як я чиню:Люби дочку абичию —Хоч попову, хоч дякову,Хоч хорошу мужикову».Всі танцюють, а ГалайдаНе чує, не бачить.Сидить собі кінець стола,Тяжко-важко плаче,Як дитина. Чого б, бачся?В червонім жупані,І золото, і слава є,Та нема Оксани;Ні з ким долю поділити,Ні з ким заспівати;Один, один сиротоюМусить пропадати.А того, того й не знає,Що його ОксанаПо тім боці за ТікичемВ будинку з панами,З тими самими ляхами,Що замордувалиЇї батька. Недолюди,Тепер заховалисьЗа мурами та дивитесь,Як жиди конають,Брати ваші! А ОксанаВ вікно поглядаєНа Лисянку засвічену.
«Де то мій Ярема?» – Сама думає.Не знає, Що він коло неї,У Лисянці, не в свитині —В червонім жупані,Сидить один та думає:«Де моя Оксана?Де вона, моя голубкаПриборкана, плаче?»Тяжко йому.А із яруВ киреї козачійХтось крадеться.«Хто ти такий?»Галайда питає.«Я посланець пана Ґонти.Нехай погуляє,Я підожду». «Ні, не діждеш,Жидівська собако!»«Ховай боже, який я жид!Бачиш? Гайдамака!Ось копійка… подивися…Хіба ти не знаєш?»«Знаю, знаю, – і свяченийЗ халяви виймає.Признавайсь, проклятий жиде,Де моя Оксана?»Та й замахнувсь. «Ховай боже!..В будинку… з панами…Вся в золоті…»«Виручай же!Виручай, проклятий!»«Добре, добре…Які ж бо ви, Яремо, завзяті!Іду зараз і виручу:Гроші мур ламають.Скажу ляхам – замість Паца…»«Добре, добре! знаю. Іди швидче!»«Зараз, зараз! Ґонту забавляйте,З півупруга, а там нехай. Ідіть же гуляйте…Куди везти?» «У Лебедин!У Лебедин, – чуєш?»«Чую, чую». І ГалайдаЗ Ґонтою танцює.А Залізняк бере кобзу:«Потанцюй, кобзарю,Я заграю».НавприсядкиСліпий по базаруОддирає постолами,Додає словами: «На городі пастернак;Чи я ж тобі не козак, не козак?
Чи я ж тебе не люблю, не люблю?Чи я ж тобі черевичків не куплю?Куплю, куплю чорпнобрива.Куплю, куплю того дива.Буду, серце, ходить,Буду, серце, любить».«Ой гоп, гопака!Полюбила козака,Та рудого, та старого —Лиха доля така.Іди ж доле, за журбою,А ти, старий, за водою,А я – так до шинку.Вип`ю чарку, вип`ю другу,Вип`ю третю на потуху.П`яту, шосту, та й кінець.Пішла баба у танець,А за нею горобецьВикрутасом-вихилясом…Молодець горобець!Старий рудий бабу кличе,А та йому дулі тиче:«Оженився, сатано,Заробляй же на пшоно;Треба діток годувать,Треба діток одягать.А я буду добувать,А ти, старий, не гріши,Та в запічку колиши,Та мовчи, не диши».«Як була я молодою преподобницею,Повісила хвартушину над віконницею;Хто йде – не мине,То кивне, то моргне.А я шовком вишиваю,В кватирочку виглядаю:Семени, Івани,Надівайте жупани,Та ходімо погуляймо,Та сядемо заспіваймо».«Заганяйте квочку в бочку,А курчата в вершу … … І… гу!Загнув батько дугу,Тягне мати супоню.А ти зав'яжи, доню».«Чи ще? чи годі?» «Ще, ще!Хоч погану! самі ноги носять»«Ой сип сирівецьТа криши опеньки:Дід та баба,То й до ладу, Обоє раденькі.
* * *Ой, сип сирівецьТа криши петрушку:
* * *Ой, сип сирівецьТа накриши хріну:
* * *Ой, сип воду, водуТа пошукай броду, броду…»«Годі, годі! – кричить Ґонта.Годі, погасає.Світла, діти!.. А де Лейба?Ще його немає?Найти його та повісить.Петелька свиняча!Гайда, діти! погасаєКаганець козачий».А Галайда: «Отамане!Погуляймо, батьку!Дивись – горить; на базаріІ видко, і гладко.Потанцюєм. Грай, кобзарю!»«Не хочу гуляти!Огню, діти! дьогтю, клоччя!Давайте гармати;В потайники пустіть огонь!Думають, жартую!»Заревіли гайдамаки:«Добре, батьку! чуєм!»Через греблю повалили,Гукають, співають.А Галайда кричить: «Батьку!Стійте!.. пропадаю!Постривайте, не вбивайте:Там моя Оксана.Годиночку, батьки мої!Я її достану!»«Добре, добре!.. Залізняче,Гукни, щоб палили.Преподобиться з ляхами…А ти, сизокрилий,Найдеш іншу».Оглянувся —Галайди немає.Ревуть гори – і будинокЗ ляхами гуляєКоло хмари. Що осталось,Пеклом запалало…«Де Галайда?» – Максим кличе.І сліду не стало…Поки хлоп'ята танцювали,Ярема з Лейбою прокралисьАж у будинок, в самий льох;Оксану вихопив чуть живуЯрема з льоху та й полинувУ Лебедин…
ЛЕБЕДИН
