Kniga-Online.club
» » » » Андрiй Чайковський - ЧОРНІ РЯДКИ

Андрiй Чайковський - ЧОРНІ РЯДКИ

Читать бесплатно Андрiй Чайковський - ЧОРНІ РЯДКИ. Жанр: Классическая проза издательство неизвестно, год 2004. Так же читаем полные версии (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте kniga-online.club или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Нею підмогав я голодуючу Турчанщину, бо й так ця бараболя могла на двірці змерзнути у вагонах. Фронтове командування поклало на цю бараболю свою важку ручку і не дозволило вивозити. Отож я, пізнавши таке вороже відношення фронту до мене, вирішив уступити, бо коли б справді полковник Кравс захотів мене прогнати, то з того вийшов би великий скандал, а я на такий деспект не заслужив. Я просив телеграфічне секретаріат внутрішніх справ про звільнення мене. Мені казали із

Станіслава написати причину мого вирішення, і я передав це на письмі. Моєї демісії не прийняли. Не знаю, якою воно йшло дорогою і як до того прийшло, але по якімсь часі запрошено мене до бригадного командування на якусь нараду. Я пішов, бо думав, що це щось важного. Та на ділі нічого не було, хіба те, що я при тій нагоді познайомився з полковником Кравсом і від того часу наші відносини були добрі. Аж згодом я довідався, що причиною ворожнечі була партійна ненависть одного, близько стоячого до Кравса старшини-радикала з моїм заступником у комісаріаті з трудової партії д-ром Ріпецьким. Одного разу, як стали сваритися через телефон над моєю головою, то я мусив устати і перервати той язиковий двобій.

Як надходила зима, люди стали жалуватися у мене на брак палива. Всі ліси були в панських руках, а пани казали собі за дерево солено платити. Тоді комісаріат доручив лісовому інженерові поділити повіт на райони і в кожному районі виділити менше вартні частини ліса на вируб та означити сталу ціну на дерево, котру консументи мали платити до двора власникові. Це запорядження подав я до відомості громад і при тім доручив, щоби вирубуючі не переступали межі, назначеної інженером, слухали вказівок побережників і не девастували ліса та вирубували дерево після лісового закону. Таким розпорядком влада з'єднала собі симпатію сільського населення, бо за Австрії такого не було. Пам'ятаю, як до мене прийшов один війт поляк із польської громади Стрілкович і дякував мені «в

ім'єню цалей громади за тен правдзіви обивательскі чин». Це. либонь, було причиною, що польські хлопи більше симпатизували з нами, ніж з панами з міста, уважаючи наш уряд за демократичний, а не панський.

Та тепер стали знову напливати до мене жалоби з дворів на девастацію лісів.

Висланий на комісію лісовий інженер устійнив, що ті жалоби були оправдані. Люди не хотіли держатися витиченого плану, а рубали там, де їм хотілося. Рубали дороге матеріалове дерево на паливо. Побережників проганяли погрозами, а дерево рубали не при землі, а на який метр від землі, оставляючи стовбури ні до чого на місці. При такім рабівницькім вирубі грозило знищення лісового господарства. Та як цьому зарадити? Я дав поручення жандармерії і наказав начальникам громади, щоб до такого не допускали і не нищили лісів, бо як з весною прийдеться направляти мости і дороги, а не буде пригожого дерева, то хай не дивуються, як будемо розбирати хати та будинки на цю потребу.

Мені дивно було, що наші люди, такі послушні усякій владі, тепер не хотять слухати. Очевидно, їм здавалося, що як настала Україна, то тепер вільно робити кожному, що лиш захоче. А ось ще один такий приклад.

Будинок староства (давніший єзуїтський монастир) стояв порожний. Приходить до мене біднота, щоб їх десь під зиму примістити. Я порадився з моїми людьми і віддав їм старостинський будинок на мешкання, наказуючи, щоб його шанували, бо то державне добро і я за нього відповідаю. І вони мені за це відповідають, хоч не майном, бо вони діди, але тим, що в разі непослуху я Їх серед зими прожену на вулицю. По якомусь часі приходить до мене один з вісткою, що деякі людці нищать будинок, виривають дорогі дубові паркети, рубають двері незайнятих убікацій і палять тим усім в печах. Я схопився за голову, бо ж я за все відповідаю, і пішов туди. Справді вандали, усюди руїна більша, як я собі уявляв. Коли я став їм докоряти за їхнє поступовання, то поміркував, що вони не багато собі що роблять

із мого говорення. Тоді я прикликав найстатечніших з-поміж них і віддав їм увесь будинок під догляд, а всім іншим наказав, щоб їх слухали. Та і це нічого не помогло. За два дні прийшли до мене ті самі і просили, щоб їх від того обов'язку звільнити, бо вони бояться за своє життя і здоров'я. Голота не те, що не хоче їх слухати, та ще й погрожує їм. Нічого було робити. Не хотіли жиди їсти манни, хай

їдять часник. Я видав приказ жандармерії, щоб всіх неслухняних з будинку викинути. Це лиш маленький епізодик, та годі було про нього замовчати, як про яскравий доказ, чого можна надіятися від панування люмпен-пролетаріату. Тепер, по стільки літах, я можу собі уявити, що діялося на Великій Україні за воєнної диктатури люмпен-пролетаріату. Збіговище людей різної масті, лінюхів, неробів, ласих на чуже добро, здібне до руйнування, ніколи нічого не збудує.

VII

Мені часто доводилось їздити до Станіславова в урядових справах, які здавались мені пильними, а не можна їх було письмом чи телеграфом обговорити (телефоном не можна було зі Станіславовом порозумітися).

Одного разу в Стрию на двірці в ждальні III класу, щось мені поперед очі блиснуло. Придивляюсь ближче, хтось наче б у фелоні стоїть. Протискаюся крізь юрбу наших стрільців і бачу, що то не був фелон, лише дивовижний козацький одяг.

Від смушкової шапки звисає довжезний шлик, обшитий срібними чи золотими шамарунками. Так само обшитий і козацький жупан. Мені нагадався цирковий шталькнехт. Козак стоїть між юрбою стрільців і розказує про свої лицарські подвиги.

- Хто це такий? - питаю найближчого.

- Це козак з Великої України. Мені зараз нагадалася пісенька, либонь чи не Тимка

Падури: «А я козак з України, козак з роду, козак з міни, Я ніколи не заплачу, ходжу, гуджу, граю, скачу».

Опісля я довідався, що того лицаря за різні бешкети заарештувала наша поліція у

Станіславові.

Деякі панове з фронтової команди старалися нам, оскільки мога, допекти. Один австрійський старшина, котрий мусив у Самборі сидіти, просив нас, щоб у нього зареквірувати пару коней, бо як їх візьме військо, то він їх ніколи вже не побачить. Нам коней було дуже потрібно, бо повітовий лікар не мав чим їздити по селах поборювати епідемію тифу, яка страшно лютувала. Ми взяли з одного двора повозку і прийняли фірмана. Та недовго ми тими кіньми (справді дуже гарні коні були) тішилися, бо одного вечора команда фірмана прогнала, а коні зареквірувала для війська. Зараз на другий день побачив я, як на тих конях гарцювали по місті старшини команди. Я віднісся з жалобою на таку самоволю і до головної команди, і до секретаріату війни в Станіславові. З головної команди дістав я письмо, що реквізиція була неправильна і команда мас нам коні звернути. З Станіславова не приходило нічого. Якось незадовго я був в Станіславові і пішов за цею справою до секретаріату війни, і тут якийсь отаман заявив мені, що реквізиція була правильна і я коней не дістану. Тоді я тицьнув йому перед очі письмо головної команди.

- Коли так, то місцева команда не мала права реквірувати в адміністраційної влади і мусить вам коні віддати.

Але ми коней тих ніколи не дістали. Я тільки на те згадав про цей інцидент, щоб виказати, що військова влада трактувала нас. цивільних урядовців, «пер ногам» і ми мусили для добра справи усе те терпіти.

Одного ранку довідуюся, що наш урядовець Пласкач сидить у касарняній фурдизі на Дрогобицькій. Телефоную до команди касарні.

- Прошу зараз випустити на волю мого урядовця і написати мені причину арештування.

- Аякже! Зараз… Він піде перед польовий суд…

- Ов! А то за що?

- За невідповідну поведінку супроти війська.

- За таку провину перед польовий суд нікого не ставлять, а ви вважайте, щоб самі туди не попали. Жадаю безпроволочного звільнення…

- Не маєте права мені приказувати…

Але якось пан четар Фільц наумився і Пласкача зараз випустив.

Афера була така: йде Пласкач вечером мимо касарні. Його задержали: «Стій! Хто ти?» - Пласкач представляється і покликається на перепустку від комісаріату.

«Лягай на землю і перепустку держи перед собою». «Та як - лягати в болото?» -

«Лягай, сякий-такий сину, а то побачиш!»… На те вибігає з касарні командант четар Фільц. Пласкач каже, що він урядовець комісаріату. «Я с… на ваші комісаріати, лягай зараз на землю…»

Нічого було робити і коли вже провірено його легітимацію, казав його командант замкнути до військової фурдиги, де було стільки арештантів, що не було де сісти

і, розуміється, одному цивілеві між військовими довелося не одне почути на свою адресу.

Я списав із Пласкачем протокол і відпис передав на дві руки: до місцевої команди

і до польового суду, за надужиття влади і зневагу державного уряду. За кілька днів прийшов до мене якийсь не знаний мені старшина з предложенням, щоб справу якось по-доброму полагодити, Фільц мене перепросить… Я предложення відкинув.

Перейти на страницу:

Андрiй Чайковський читать все книги автора по порядку

Андрiй Чайковський - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки kniga-online.club.


ЧОРНІ РЯДКИ отзывы

Отзывы читателей о книге ЧОРНІ РЯДКИ, автор: Андрiй Чайковський. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор kniga-online.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*
Подтвердите что вы не робот:*