Тарас Шевченко - Листи до А. Лизогуба. 1847 рiк

Тарас Григорович Шевченко

Листи до А. Лизогуба. 1847 рiк

Крепость Орская. 22 Октяб. 1847.

Добродiю i друже!

На другий день, як од вас поїхав, мене арестували в Києвi, на десятий посадили в каземат в Петербу[рзi], а через три мiсяцi я опинився в Орской крепости в солдатськiй сiрiй шинелi, чи не диво, скажете! Отже воно так. I я тепер точнiсiнький, як той москаль, що змалював Кузьма Трохимович пановi, що дуже кохався в огородах. От вам i кобзар! Позабирав грошики та й шморгнув за Урал до киргиза гуляти. Гуляю! Бодай нiкому не довелося так гуляти. А що маємо робить? Треба хилиться, куди нагинає доля. Ще слава богу, що менi якось удалося закрепить серце так… що муштруюся собi та й годi. Шкода, що я не покинув тодi у вас рисунок київського саду, бо вiн i всi, що були при менi, пропали у I.I. Фундуклея, а тепер менi строжайше запрещено рисувать i писать (окром писем), нудьга та й годi, читать хоч би на смiх одна буква i тiї нема. Брожу понад Уралом та… нi, не плачу, а щось ще поганше дiється зо мною. Одiшлiть, будьте ласкавi, моє письмо i адрес мiй княжнi В[арварi] Миколаєвнi, а адрес ось який: в город Оренбург, в пограничную комиссию. Его благородию Федору Матвеевичу Лазаревскому з передачею, а цей добрий земляк уже знатиме, де мене найти. Бувайте здоровi, низенько кланяюсь Iллi Iвановичу й всьому дому вашому. Не забувайте безталанного Т. Шевченка. Поклонiться, як побачите, од мене Кейкуатовим.

До А. Лизогуба_

К[репость_]_ Орская _

1847. Декабря 11. _

Великим веселiєм звеселили ви мене своїм добрим, християнським листом у цiй бусурманськiй пустинi. Спасибi вам, друже мiй добрий, я з самої весни не чув рiдного щирого слова. Я писав туди декому. А вам першим бог велiв розважить мою тяжку тугу в пустинi щирими словами, спасибi вам. Не знаю, чи дiйшов мiй лист до ваших рук (бо я послав у Седнев 24 октяб[ря], не знаючи, що вас бог занiс аж у Одесу). Жаль i дуже менi вашої маленької, згадаю, то так неначе бачу, як воно манюсiньке танцює, а Iлля Iванович грає i приспiвує… не скорбiть, може воно добре зробило, що перейшло на той свiт, не мучене страстьми земними. Були ви у Яготинi лiтом, що там дiється? Де тепер живуть яготинськi анахоретки? Я писав через вас до В. Н., не знаю чи дiйшло. Що вона, сердешна, поробляє? Скажiть їй, як побачите, або напишiть, нехай до мене напише хоч одну стрiчечку, її прекрасна, добра душа мене частенько навiдує в неволi. Бодай i вороговi моєму лютому не довелося так каратись, як я тепер караюсь. I до всього того треба було ще й занедужать, восени мучив мене ревматизм – а тепер цинга, у мене її зроду не було, а тепер така напала, що аж страшно. Холера, благодарить бога, минула нашу пустиню – а ходила близько. Сажин менi нiчого не пише, не знаю, де вiн дiв мою портфель з рисунками дрiбними, там цiлий жмут їх було. Як побачите його, то спитайте, та й возьмiть до себе, а ящик з олiйними фарбами нехай собi оставляє. Ви питаєте, чи покину я малювання. Рад я його покинуть, так не можна, я страшно мучуся, бо менi запрещено писать и рисовать, а ночi, ночi! Господи, якi страшнi та довгi!.. та ще й у казармах. Добрий мiй друже! голубе сизий! Пришлiть ящичок ваш, де є вся справа, альбом чистий i хоч один пензель Шарiона. Хоч iнколи подивлюся, то все-таки легше стане. Просив я В. Н., щоб менi книжечок деяких прислала, а тепер i вас прошу, бо опрiче бiблiї нема й однiї лiтери. Якщо найдете в Одесi Шекспiра, перевод Кетчера або "Одиссею", перевод Жуковського, то пришлiть ради розп'ятого за нас, бо, єй-богу, з нудьги одурiю. Послав би вам грошей на все сiє, так дасьбi. До шеляга пропали. А може, бог пошле, то я вам коли-небудь оддячу. Як будете посилать, то шлiть на моє iм'я. Та бога ради напишiть що-не-будь про В. Н. i про Глафiру Iвановну, та поклонiться од мене Iллi Iвановичу, Надеждi Дмитрiєвнi i всьому дому вашому. Бувайте здоровi, не забувайте щирого свого i безталанного Т. Шевченка.

Адрес: в Оренбургскую губернию в крепость Орскую.

1848 рiк

До А. Лизогуба_

К[репость]Орская, _

1848 Февраля 1-го. _

Всяк друг речет: содружихся ему и аз: но есть именем точию друг.- Отак тепер i зо мною сталось, було, на собаку кинь, то влучиш друга, а як прийшлось до скруту, то святий їх знає, де вони подiлись! Чи не вимерли, крий боже? Нi, здравствують, та тiльки одцурались безталанного свого друга. Бог їм звидить. Якби вони знали, що єдине слово ласкаве тепер для мене паче всякої радостi – так що ж, недогадливi.

З превеликою радостiю i дякою прийняв я лист ваш уже другий, написаний 31 декабря.

Бог вам заплатить за вашу щирость i за вашу ласку. Лихо дiється зо мною, та не одно, а всi лиха упали на мою голову. Одно те, що нудьга i безнадiя давить серце, а друге – нездужаю з того дня, як привезли мене в цей край, ревматизм, цингу перетерпiв, слава богу, а тепер зуби i очi так болять, що не знаю, де дiтись. I чи не чудно, скажете, як принесли ваш лист, менi полегшало так, що на третiй день менi вже можна було написать оцей лист до вас. Вибачайте тiльки, що коротенький, одно те, що боюся очi натрудить, а друге, сказавши правду, таки й паперу недостача. I купить нема де, звичайне, як у степу. Як будете посилать вашу обiцянку, то пришлiть, будьте ласкавi, i паперу поштового i брiстольського, коли найдете в Одесi. Вибачте, бога ради, що я так вередую, за грошi спасибi вам, єдиний мiй друже, у мене ще осталося трохи, а як матиму малярську справу, то, може, зароблю, а якщо пошлють весною в степ на Раїм, бо є така чутка, то тодi вже проситиму, то, може, бог дасть, що тут остануся. Ще чи не найдете в Одесi сочиненiй Лєрмонтова i Кольцова, пришлiть, поезiї святої ради, А як будете писать, то пишiть на моє iм'я просто в К[рiпость] 0[рську], бо я другий лист ваш прийняв уже з третiх рук. Хоч воно й з добрих рук, та все-таки з третiх. Прочитав я вдруге вже о скорбi вашiй, о вашiй Лiзi, що маємо робить, коли того бог хоче. Давид добре сказав:[21] хто возглаголет сили господнi; слышаны сотворит вся хвалы его. Звичайне, не можна i без того, щоб iнколи i сльозам не дать волi. Бо хто не журиться, не плаче, то той нiколи й не радiє. Цур йому, такому. Будемо плакать i радiти, i за все- те хвалить милосердого бога.

1 февраля. На самому цьому словi одчинилися дверi i поштальйон подав менi третiй лист ваш, написаний 7 января. Не знаю, чи зрадiв би я так батьковi або матерi, як вашому щирому слову. Да воздасть вам господь i дому вашому, що посiтили єсте невольника i тяжку його тугу розважили. Як будете писать до В. Н., то од мене їй низенько поклонитеся. Та накажiть, щоб хоч одно слово написала. Тiльки не в Оренбург, а просто в К[рiпость] 0[рську]. Коли маєте "Свячену воду", то спишiть та пришлiть менi, бота, що ви менi передали, утрачена. А Татьянi Iвановнi як будете писать, то їй i Федоровi Iваненковi од мене гарненько поклонитеся, нiкому в свiтi я тепер так не завидую, як малярам. I Глафiрi Iвановнi, а може вже вона покинула, крий боже, малювать! Бога для пришлiть малярську справу i паперу. -Що у вас робиться у Седневi? Що поробляє I. I.? Поклонiться йому од мене. За N. D., i вас, i весь дом ваш молюся господовi милосердому i благаю його, щоб ви не забували

Т. Шевченка.

До А. Лизогуба_

7 марта 1848 _

К[репость] 0[рская]. _

_

Не знаю, чи зрадiла б так мала ненагодована дитина, побачивши матiр свою, як я вчора, прийнявши подарунок твiй, щирий мiй, єдиний друже. Так зрадiв, що ще й досi не схаменуся, цiлiсiньку нiч не спав, розглядав, дивився, перевертав по тричi, цiлуючи всяку фарбочку, i як її не цiлувать, не ба чивши рiк цiлий. Боже мiй! Боже мiй! Який тяжкий та довгий. рiк! Та дарма. Бог помiг, минув-таки. Я, взявши в руки скриньку, подивився i неначе перелетiв у малярию, в Седнев, и згадаєте, як ви менi її вторiк показували недороблену? ще радились зо мною, як би її химернiше улагодить, – чи сподiвався я, що через рiк та сама скринька звеселить мене, неначе мати дитину, при лихiй моїй годинi. Благий i дивний еси господи! Сьогоднi недiля – на муштру не поведуть, цiлiсiнький день буду переглядать твiй подарунок, щирий мiй, єдиний друже. Переглядать i молитись, щоб бог послав на довгi днi тобi такую радiсть, як послав вiн менi через тебе. Перелiчив, передививсь все, все до крихотки цiле, i Шекспiр, i папери, i фарби, i цизорик, i карандашi, i пензельки, – все цiлiсiньке. Не утрачайся на альбом, друже мiй! буде з мене i цього добра поки шо. Недавно з Яготина прийшов лист до мене… спасибi їй. добрiй В. Н., що не забуває мене, хоче менi, як сама достане, прислать книжок. Як пришле, то тодi я i тяжкого походу i Аральського моря, i безлюдного степу киргизького не злякаюсь.

Одна тiльки туга гризе моє серце, як заженуть у степ, то не доведеться нi од кого листа прийнять, нi самому послать. Бо туди пошта не доходить. От моє горенько. А може, доведеться рiк або й другий простерегти нiкчемне оте море.

Не будемо журиться, а будемо молиться. Ще те лихо далеко, а всяке лихо здалеку страшнiше, як то кажуть розумнi люди. Цей i апрiль мiсяць я ще буду в 0[рськiй] К[рiпостi], то напишiть до мене хоч стрiчечку, бо тiльки бог святий знає, як я радiю, коли дiйде до мене хоч одно ваше слово з моєї бiдної країни!