Николай Олейник - У затiнку пальм (на украинском языке)
Пiсля вечерi всi подалися до бару. Звiдти вже чути бринькання гiтари, звуки шумових iнструментiв.
Бар у Пальмеро - своєрiдний музей. На стiнах, стелi розвiшано всiлякi народнi вироби - вiд, примiром, невеликої, майстерно сплетеної риболовної снастi до хатнiх речей, музичних iнструментiв. Безлiч виробiв з дерева, шкiри. Все це можна купити.
Сiдаємо за столиками на лавах попiд стiнами, хто п'є коку, хто вiскi... Троє музикантiв сидять на чiльному мiсцi, на невеличкому пiдвищеннi, один - у центрi - з гiтарою. Без оголошення, особливого якогось вступу, непомiтно, природно - нiби з наших же розмов - виникає музика. Спочатку несмiлива, якась уривчаста, вона стає дедалi чiткiшою, ритмiчнiшою. Поступово поринаєш у свiт звукiв, незнайомих, однак любих слуховi. Розмови глухнуть, увага зосереджується, помешкання виповнюється спокiйною, приємною мелодiєю.
Смаглявий, високочолий юнак з гiтарою звичним порухом руки прикриває струни, на мить западає тиша, чути, як багатоголосе гомонить сельва, затим хлопець гордо пiдводить голову, оливковими очима дивиться в простiр, i з уст його, слiдом за гiтарою, не зривається, нi - лине спiв. Трохи сумний, задушевний, проникливий.
Я вiд землi,
я вiд природи,
я вiд сонця,
я вiд води,
я такий, як є.
Душа моя чиста
i вiдкрита для всiх.
Здалося, що навiть без перекладу я збагнув слова пiснi. Зрозумiв, не знаючи мови, якимсь... надцятим чуттям - так сердечне, просто, щиро спiвав юнак. I подумалося, що свiт таки справдi облаштований для взаєморозумiння, єднання людей, навiть роздiлених материками i океанами; що почуття, коли вони чеснi, передаються, вселяються в душi iнших i викликають взаємнiсть; що люди рiзнi, але нiхто не повинен бути байдужим до iншого. Менi щемiло хлопцевим щемом, болiло його болем, було смутно вiд його смутку.
Мелодiя змiнювала мелодiю, це було свято душi, духовностi, отого великого чи величного, що становить наше єство, наш змiст i нашу сутнiсть... Син бiдного селянина, Басiлiо Сабарiхо давно виявив свiй талант, усi сподiвалися, що хлопець поїде до великого мiста, стане спiваком. I вiн справдi поїхав, але нiде його не прийняли, не оцiнили, бо вiн бiдний, бо там потрiбнi грошi. I Басiлiо повернувся. Вдень працює в господарствi туристичного селища, а ввечерi, як бачите... Оркестр неофiцiйний... Нiкого вiн не цiкавить. Туристи, однак, слухають, Басiлiо їм подобається.
Я в тебе закохався,
Коли сходило сонце.
Я хочу всiм про це розповiсти...
Лунає "Гуантанемера", знаменита "Гуантанемера", що обiйшла свiт, що захоплює лiричнiстю, ритмiкою - музики, спiву, душi.
А небо чисте й зоряне-зоряне!.. Давно не бачив я таких великих, яскравих зiрок. Хiба що в дитинствi, тiєї далекої неповторної пори, яка чомусь так часто згадується, так зримо постає то одним епiзодом, то iншим. Бувало, виведемо коней на нiч пасти, i аж до свiту дивимося на зiрки, розмiрковуємо - чи й там як у нас: поля, озерця, дiброви, гаї?.. I зорi нiби розумiють нас, пiдморгують, тремтять, як i ми пiд ранок, а потiм хиляться, хиляться i десь засинають... От тiльки чомусь менше зiрок на Амазонцi. Вони й бiльшi, помiтнiшi, але менше їх. Може, тому що близько екватор, небо тут вище, малих зiрок просто не видно.
Одного дня по обiдi нам показали сельву та її аборигенiв. Вiдходимо кiлька десяткiв крокiв од житла й опиняємося в джунглях, серед гiгантських кобао, гевей (каучукове дерево), майо, пальм, безлiчi iнших дерев, обкручених, переплетених товстезними лiанами. Здавалося, що стежку прорубано в якiйсь суцiльнiй зеленiй масi, що цвiла, пахла всiма можливими запахами, дзюркотiла струмочками, кишiла птаством. Сказати б, райська мiсцина (коли б, звiсно, знав, як воно у тiм раю). Багатство барв, звукiв, незвичайнiсть, неповторнiсть усього довколишнього.
- Плодоносний шар грунту тут неглибокий, тому - звернiть увагу - корiння дерев росте горизонтально.
Справдi бо! В деяких гiгантiв корiння - що опори лiнiй електропередач. Суцiльне кореневе плетиво. Важко розiбратися, де чий корiнь. Враження таке, нiби весь лiс, уся сельва тримається на оцьому переплетiннi, забери з-пiд нього грунт - вона все одно стоятиме.
Години за пiвтори, подолавши - кладками та стовбурами повалених дерев - з десяток рiчечок, виходимо на простору галявину. Селище виникло якось несподiвано, раптово - над рiчкою, на пагорку. Хатини й тут на палях, бо пiд час розливу Амазонки вода сягає й сюди, кiлометрiв за три-чотири. Гурт дiтвори вибiгає назустрiч. Напiвголi, в коротеньких спiдничках з пальмового волокна дiвчатка (їх чомусь тут переважна бiльшiсть), в однiєї на головi сидить маленька мавпочка. Окремо на лавах сидять жiнки й чоловiки, теж у пальмовому вбраннi, в усiх намисто, сережки, обличчя розмальованi. Тут же сувенiри вироби iз шкiри, кори, дерева, листя, корiння, черепи крокодилiв, мавпочок, - усе, що потрапляє до рук жителя сельви, може обернутися в прикрасу або якусь потрiбну в господарствi, у побутi рiч.
Виявляється, ми потрапили на своєрiдний ярмарок, влаштований для туристiв. Грошей на цьому iмпровiзованому ярмарку не вимагалося. Iндiанцi бiльше вiрять товарному обмiну. В хiд пiшло що в кого було: мило, гребiнцi, плавки, майки, сигарети, сiрники, кольоровi листiвки. Рiч, що десь у цивiлiзованому мiсцi могла коштувати долари, десяток доларiв, iшла за пачку сигарет, якi тут же розкурювалися ласими до цього чоловiками й жiнками.
Дiти, як i належить дiтям, сновигали помiж дорослими, так само щось мiняли, просили... Шкода було на них дивитися - худенькi, маленькi, вони благальне зазирали в очi, простягали рученята.
Хворобливо блискучi на жовтавому обличчi очi дивляться на тебе, губенята ворушаться: "Карамельо..." Дитинi так хочеться тих простеньких солодощiв!
Базарчик, торг чомусь здалися символiчними. Прикметними в значно ширшому планi. Чи ж не так, за безцiнь чи за пiвцiни, iдуть багатства цiєї землi, цього дивовижного краю!
...Кiнець минулого вiку. До настання нового, двадцятого, зовсiм недалеко. Бурхливий розвиток технiки змушував пiдприємцiв вишукувати не тiльки сировину для своїх пiдприємств, а й мiсця, де вона дешева i доступна. 1880 року з'явилася гумова автомобiльна шина. Для виробництва її потрiбна природна гума. Виявилося, що найкращий її продуцент - "кау-чук", в перекладi з iндiанської - "дерево, яке ллє сльози" - серiнга, або гевея. Високе дерево з зонтичною короною, майже без гiлок. Листям i корою воно схоже на наш ясен. Каучуконоснi ростуть не тiльки на Амазонцi, але тут вони особливо багатi соком високої концентрацiї (пiд час екскурсiї хтось цюкнув ножем по кореню гевеї - одразу ж бризнула бiла густа рiдина). Вiдкриття збурило капiталiстичний свiт. Англо-американськi монополiї одна поперед одної кинулися освоювати джунглi, черпати з них по сутi дармове багатство. Праця збирачiв каучуку неймовiрно тяжка - задуха тропiчного лiсу, примiтивнi знаряддя, брак належного транспорту для багатьох робiтникiв оберталися справжньою трагедiєю. Але в селян напiвпустельного пiвнiчного заходу Перу iншого вибору не було, їх вербували, тижнями везли до мiсця роботи, i люди за цей час опинялися в кабалi, їм, по сутi, зоставалося працювати й працювати, аби покрити витраченi на їхнє утримання кошти, їх могли продати - перепродати з дiлянкою лiсу iншому власниковi, кинути до в'язницi, закатувати, вбити без суду i слiдства. Нерiдко серед цих заробiтчан опинялись i нашi захiдноукраїнськi бiдаки, якi, втiкаючи вiд панського гнiту, кидали рiднi землi i в пошуках кращої долi емiгрували за океан.
