Одіссея капітана Блада. Хроніка капітана Блада - Сабатіні Рафаель
Для спорудження укріплень капітан Блад зняв з кораблів сотню своїх людей, і вони, майже голі, завзято працювали під пекучим сонцем. На допомогу їм він відрядив з Сент-Джона три сотні білих і стільки ж негрів — по суті, все його працездатне чоловіче населення — і примусив їх копати, насипати вали й наповнювати землею коші, плести які він поставив жінок. Решту своїх людей Блад послав різати дерен, рубати дерева й підносити все це до місця, де будувались укріплення. Від полудня й до вечора мис нагадував мурашник. Перед заходом сонця роботу було скінчено. Губернаторові все це здавалось дивом. За шість годин під керівництвом Блада і за його волею було споруджено ще один форт, будівництво якого звичайними методами забрало б не менше тижня.
До того ж цей форт не тільки побудували й озброїли останньою дюжиною гармат, знятих з «Атревіди», і півдюжиною потужних гармат з «Арабелли», але ще так вдало сховали, що, дивлячись з боку моря, навіть не можна було запідозрити про його існування. Він був так обкладений смугами дерну, що цілком зливався з невисокою кручею. Всередині форту і за його валами росли широколисті кокосові пальми, а кущі дерев білої акації й арнотто так добре маскували гармати, що їх не можна було побачити навіть з відстані у півмилі.
Проте полковник Кортні дійшов висновку, що тут марно витрачено силу-силенну праці. Навіщо дбати про те, щоб сховати укріплення, самий вигляд яких може зупинити нападника?
Блад пояснив:
— Якщо ворог злякається, то він просто відкладе напад на той час, коли мене тут не буде, щоб вас захистити. А мені хочеться або зовсім знищити його, або так змолотити, щоб він дав спокій англійським поселенням у майбутньому.
Цієї ночі Блад спав на борту «Арабелли», що стояла на якорі біля берега в тому місці, де він був найвищий. А вранці Сент-Джон був розбуджений і стривожений оглушливою гарматною стріляниною. Губернатор вибіг із свого будинку в самій нічній сорочці, подумавши, що це іспанці вже напали на острів. Проте стріляли з нових укріплень, і за мішень правила «Атревіда», що стояла із збитими щоглами на якорі впоперек вузького фарватеру на самісінькій середині протоки.
Губернатор, квапливо одягнувшись, скочив на коня й помчав разом з Макартні на мис, де стояла «Арабелла». Але коли він прибув туди, стрілянина припинилась. Корпус корабля, подірявлений ядрами, повільно занурювавсь у воду. Саме тієї миті, коли розлючений губернатор скочив біля нового форту з коня, корабель з шумом зник з очей. Звернувшись до капітана Блада, який в гурті своїх суворих поплічників спостерігав кінець «Атревіди», губернатор, не стримуючись у висловах, зажадав, щоб йому в ім'я неба й пекла пояснили, що має означати ця дурість. Чи усвідомлює капітан Блад, що він цілком загородив вхід до гавані для всіх суден, крім найменших?
— Саме цього я й хотів, — відповів Блад. — Я не пошкодував сил на те, щоб знайти наймілкіше місце в цій протоці. Зараз корабель лежить на глибині шести сажнів і води над ним всього два сажні.
Губернатор вирішив, що з нього глузують. Почервонівши з обурення, він спитав, нащо було вдаватися до таких безглуздих заходів, та ще й не порадившися з ним.
Блад пояснив стомленим голосом те, що мало бути зрозумілим без пояснень. Це трохи вгамувало губернаторову лють. Проте підозріливість, притаманна обмеженим людям, не давала йому заспокоїтись.
— Але якщо вашим єдиним наміром було потопити корабель, то на якого біса ви витрачали ядра й порох? Чому ви не пустили його на дно, просто продірявивши його днище?
Блад знизав плечима.
— Трохи повправлялися в стрільбі з гармат. Його превосходительство знову розлютився.
— На такій відстані? Чоловіче, нащо ви розповідаєте мені байки?
— Ви все зрозумієте, коли тут буде дон Мігель.
— З вашого дозволу, я хотів би зрозуміти все зараз. Інакше й бути не може, хай вам біс. Не забувайте, що тут, на Антігуа, командую я.
Блад розсердився. Він ніколи не вмів спокійно терпіти дурнів.
— Слово честі, якщо вам не зрозумілі мої наміри, то це свідчить про те, що ваші можливості командувати перевершують ваше вміння розуміти. До речі, є справи, які ще треба владнати, а часу може не вистачити.
Сказавши це, Блад різко повернувся й залишив губернатора обурюватись і бризкати слиною.
Оглянувши берег, Блад знайшов на відстані двох миль від форту невеличку затишну бухточку, відому під назвою Затока Уїллоубі, де «Арабелла» могла стояти на якорі схованою від стороннього ока й бути водночас дуже зручно напохваті, так що й він сам, і його матроси могли залишитись на березі. Це було приємною новиною навіть для полковника Кортні, який страшенно боявся, що пірати житимуть у селищі. Блад зажадав, щоб його людей забезпечили провіантом, і попросив для цього п'ятдесят голів великої худоби і двадцять свиней. Губернатор почав був торгуватися з ним, але Блад примусив його замовкнути в таких сильних виразах, які аж ніяк не поліпшили їхніх стосунків. Худобу належним чином було доставлено, і на кілька наступних днів пірати перетворились на справжніх коліїв: на берегах Затоки Уїллоубі запалахкотіли багаття, худобу різали і м'ясо смажили на рожнах разом з черепахами, яких ці шукачі пригод у великій кількості ловили поблизу.
В цих мирних заняттях минуло три дні, і губернатор уже почав замислюватись, чи це, бува, не злий жарт капітана Блада, до якого він вдався, щоб приховати свої власні мерзенні наміри. Блад, проте, знаходив причини, чому іспанці зволікають з нападом. Поки дон Мігель не втратить надію, що дон Вісенте де Касаньєгра не приєднається до нього разом з своєю «Атревідою», він буде очікувати.
Ще чотири дні минуло в бездіяльності, і щодня губернатор приїжджав верхи до Затоки Уїллоубі. Щоб розвіяти свої підозри, засипав Блада ретельно продуманими запитаннями. Ці зустрічі з кожним днем ставали дедалі напруженішими, і Блад дедалі відвертіше давав губернатору зрозуміти, що він аж ніяк не сподівається на безхмарне колоніальне майбутнє країни, яка виявляє так мало здорового глузду у виборі людей для управління своїми заморськими володіннями.
Ескадра дона Мігеля з'явилась біля берегів Антігуа саме вчасно, щоб відвернути відкритий розрив між губернатором і його союзником-піратом.
Звістку про наближення іспанської ескадри приніс у Затоку Уїллоубі у понеділок вранці вартовий, залишений біля нових земляних укріплень. Капітан Блад зразу ж висадив на берег сотню своїх людей і повів їх навпростець до укріплень. Командувати кораблем залишився Волверстон. Огл, грізний гармаш, разом з іншою гарматною обслугою, вже був у новому форті.
За шість миль від берега, просто навпроти входу до гавані Сент-Джон, гнані свіжим північно-західним бризом, що вгамовував спеку ранкового сонця, під усіма вітрилами йшли чотири величних кораблі, і на грот-щоглі кожного корабля маяв кастильський прапор.
З парапету старого форту кораблі оглядав у підзорну трубу капітан Блад. Поряд з ним, у супроводі Макартні, стояв губернатор, який нарешті зрозумів, що загроза іспанського нападу не була вигадкою.
Дон Мігель командував «Вірген-дель-Піларом», надзвичайно гарним і дуже могутнім кораблем, на якому він плавав відтоді, як Блад кілька місяців тому потопив «Мілагросу». «Вірген-дель-Пілар» був великим чорним галеоном, озброєним сорока гарматами, серед них кількома важкими, що стріляли на три тисячі ярдів. З інших трьох кораблів два, хоч і менші, були грізними тридцятигарматними фрегатами, і тільки останній — невеликим десятигарматним шлюпом.
Блад склав підзорну трубу й приготувався діяти силами старого форту. Новий форт мав поки що мовчати і не виявляти себе.
Бій розпочався через півгодини.
Наступ дона Мігеля і цього разу відзначався добре знайомою Бладові навальністю. Іспанець навіть не подбав про те, щоб узяти рифи, поки не наблизився до берега не далі як на дві тисячі ярдів. Він, безперечно, щиро вважав, що заскочив містечко зненацька і що допотопні гармати форту навряд, чи зможуть стати йому на заваді. Та проте він поклав собі знищити їх, перш ніж входити до гавані, і щоб швидко й напевно досягти цього, дон Мігель продовжував іти вперед, поки, за розрахунками Блада, не наблизився до форту не більше як на тисячу ярдів.
