Одіссея капітана Блада. Хроніка капітана Блада - Сабатіні Рафаель

Істерлінг грюкнув кулаком по столу:

— Яке це має значення для діла?

— Може, якесь і має. І, між іншим, показує, яким цінним союзником ми можемо бути. — І Пітер Блад знову заходився розповідати про свого гармаша: — Його навчали в королівському флоті, цього Неда Огла, і той день, коли Огл зайнявся політикою й прилучився до протестантів під Седжмуром, був для королівського флоту справді чорним днем.

— Та облиш ти цього Огла! — погрозливо прохрипів один з офіцерів «Бонавентури» на ім'я Чард. — Облиш, чуєш, бо так ми пробалакаємо весь день.

Істерлінг, брутально вилаявшись, підтримав свого приятеля. Капітан Блад помітив, що хазяї зовсім не мають наміру скупитись на образи, і від цієї хвилини його роздуми щодо переслідуваної ними мети полинули в новому напрямку.

— Чи не пішли б ви на компроміс із капітаном Бладом? — втрутився Жуанвіль. — В його словах кінець кінцем є якась рація. Він міг би з усіма підставами посадити на свій корабель сотню чоловік і, природно, одержати більшу частку.

— В тому разі він, може, й був би вартий її,— пролунала брутальна відповідь.

— Я й так вартий її,— відказав Блад.

— А дзуськи! — вигукнув Істерлінг і ляснув пальцями під самісіньким його носом.

Блад почав розуміти, що Істерлінг навмисно штовхає його на необачний вислів, щоб у відповідь можна було образитись і порубати його з друзями на шматки. Що ж до мосьє Жуанвіля, то його потім змусять засвідчити перед губернатором, що все сталося з вини гостей. Блад зрозумів, нарешті, навіщо потрібна була присутність француза.

Саме в цю хвилину мосьє Жуанвіль переконував Істерлінга:

— Та ну ж, капітане Істерлінг! Так ви ніколи не дійдете згоди. Корабель капітана Блада стане вам у пригоді, а за те треба платити. Чи не могли б ви запропонувати йому восьму або навіть сьому частину?

Істерлінг змусив Чарда замовкнути, коли той почав був висловлювати незадоволення цими словами і став майже люб'язним.

— А що скаже на це капітан Блад? — спитав він, втупивши в нього важкий погляд.

Капітан Блад довго обмірковував відповідь. Потім знизав плечима:

— Я скажу те, що, як ви розумієте, мушу сказати. Я не можу вирішити нічого, поки не дізнаюсь, чого хочуть мої товариші. Ми продовжимо цю розмову іншим разом, після того, як я з'ясую їхні наміри.

— Прокляття! — заревів Істерлінг. — Ви що, граєтеся з нами? Хіба ви не привели із собою своїх офіцерів і хіба вони не можуть говорити від імені всіх ваших людей, як мої? Що б ми тут не ухвалили, мої люди твердо того дотримуватимуться. Такий звичай у берегових братів. Отже, я сподіваюсь цього ж і від вас. Розтлумачте це йому, мосьє Жуанвіль.

Француз похмуро кивнув, а Істерлінг загорлав знову:

— Ми ж, їй-богу, не діти. Ми зібралися тут не гратись, а домовитись про умови. І, хай йому чорт, ми про них домовимось, перш ніж ви підете звідси.

— Або й ні, що цілком може статися, — спокійно мовив Блад. Неважко було помітити, що від його нерішучості не лишилося й сліду.

— Як це — не домовимось? Що ви в біса хочете сказати своїм «або й ні»?

Істерлінг схопився на ноги з гарячковістю, яка Пітерові Бладу здалася трохи удаваною і відповідала манері поводитись на даній стадії тієї комедії, що її Істерлінг розігрував.

— Дуже просто: хочу сказати, що ми можемо й не домовитись. — Блад вирішив, що настав час змусити піратів показати свої карти. — Якщо нам не пощастить дійти згоди, то що ж, на тому все й закінчиться.

— Ого! Все закінчиться? Хай мене заріжуть, але може бути навпаки — все тільки почнеться.

Блад посміхнувся просто йому в вічі й холодно пояснив:

— Оце я й припускаю. Але, будьте ласкаві, капітане Істерлінг, поясніть, що саме почнеться?

— Справді, справді, капітане, — вигукнув Жуанвіль, — що ви хочете цим сказати?

— Хочу сказати? — капітан Істерлінг роздратовано глянув на француза. Вигляд у нього був вкрай розлючений. — Хочу сказати? — повторив він. — А ось дивіться, мосьє, цей чоловік, що сидить отут, цей Блад, цей лікарчук і каторжник прикинувся, ніби готовий укласти з нами угоду, або витягти у мене таємницю Морганових скарбів. Тепер, коли він її знає, він викручується від угоди. Він, як бачите, вже не хоче приєднуватись до нас. Наладився задкувати. І ви, безперечно, розумієте, мосьє Жуанвіль, чому він цього хоче, так само як І те, чому я не можу цього допустити.

— Жалюгідна вигадка! — зневажливо кинув Блад. — Хіба це таємниця — почути про те, ніби десь закопано якісь скарби?

— Не десь. Ви знаєте де. Бо я був такий дурний, що сказав вам.

Блад навіть розреготався, налякавши своїх супутників, які вже цілком зрозуміли небезпеку свого становища.

— Десь на Дарієнському перешийку! Клянусь честю, точність більш ніж дивовижна! Авжеж, з такими відомостями я можу йти простісінько до того місця і загарбати все до своїх рук. Що ж до інших тверджень капітана Істерлінга, то я прошу вас, мосьє Жуанвіль, звернути увагу на те, що створюю труднощі з угодою зовсім не я. На умовах однієї п'ятої — частки, яку я просив з самого початку, — я міг би приєднатись до капітана Істерлінга. Тепер же, пересвідчившись в усьому, в чому його підозрював, і навіть більше, я не приєднаюсь до нього навіть за половину всіх скарбів, якщо припустити, ніби вони існують, в чому я дуже сумніваюсь.

Всі представники з «Бонавентури», почувши це, схопились на ноги, ніби то був сигнал, і загаласували, але Істерлінг помахом руки змусив їх замовкнути. В тиші пролунав тонкий голос мосьє Жуанвіля:

— Ви навдивовижу необережна людина, капітане.

— Цілком може бути, — безтурботно й легковажно відповів Блад, — але це покаже час. Останнього слова ще не сказано.

— То зараз я його скажу, — раптом лиховісно мовив Істерлінг. — Я сам збирався попередити вас, що вам не дозволять зійти з цього корабля з тими відомостями, які у вас є, поки ви не підпишете угоди. Та ви так ясно виявили свої наміри, що попередження зайві.

Не встаючи з-за столу, капітан Блад подивився вгору на капітана «Бонавентури», що стояв у погрозливій позі, і троє його друзів з «Сінко Льягаса» вражено побачили, що він усміхається. Незвичайно боязкий і невпевнений у собі спочатку, Блад поводився тепер навмисне необережно й зухвало. Його не можна було зрозуміти.

Хагторп не витримав і спитав:

— Що ви хочете цим сказати, капітане Істерлінг? Які у вас наміри щодо нас?

— А такі: закувати вас у кайдани й кинути в трюм, де ви не зможете заподіяти ніякої шкоди.

— Боже мій, сер… — почав був Хагторп, проте його слова заглушив рішучий і спокійний голос капітана Блада:

— І ви, мосьє Жуанвіль, спокійно дозволите вчинити таке?

Жуанвіль розвів руками, відкопилив спідню губу й знизав плечима:

— Ви самі накликали на себе лихо, капітане Блад.

— Ось для чого ви тут — щоб зробити відповідне повідомлення мосьє д'Ожерону! Ну-ну! — дошкульно засміявся капітан Блад.

Враз полуденну тишу надворі розітнув грім гармати, і всі здригнулися. Сполохано закричали чайки, люди втупились один в одного, потім Істерлінг стривожено запитав, ні до кого зокрема не звернувшись:

— Що це, кат би його взяв? Йому люб'язно відповів Блад:

— Не тривожтесь, любий капітане. Це просто салют, що його дав на вашу честь Огл — надзвичайно вправний гармаш з «Сінко Льягаса». Хіба я вам не розповідав про нього? — він окинув поглядом усе товариство.

— Салют? — повторив Істерлінг. — Про що це ви, чорт забирай? Який салют?

— Ну, звичайна собі ввічливість, спосіб нагадати нам і попередити вас. Нагадування про те, що ми забрали годину вашого часу і що далі ми не можемо зловживати вашою гостинністю. — Він підвівся і випростався, невимушений і елегантний у своєму чорному, розшитому сріблом іспанському вбранні. — Бажаємо вам, капітане, всього найкращого.

Люто почервонівши, Істерлінг вихопив з-за пояса пістоль.

— Ти, підступний блазню! Ти не підеш з цього корабля! — заревів він.