Александр Лукин - Сотрудник ЧК
В скане пропущено 2 страницы
Заменено вариантом на украинском языке
— У кого є патрони? — спитали вони.
В Альошки в патронташі було кілька заряджених обойм. Їх зразу ж розібрали. Останню обойму Альошка загнав у патронник і видерся на купу бочок, складених на самій середині укріплення.
Шумні, гучноголосі моряки відразу ж стали головними людьми на барикаді, особливо один з них — високий паруб'яга з волосатими руками і квадратним підборіддям.
— Залягай! — командував він. — Стріляти не поспішайте, нехай ближче підійдуть…
Альошці він гукнув:
— Куди ти, дурна голово, заліз? Зіб'ють тебе, зараз же злазь!..
Він сам розставив захисників барикади, в душу розматюкав якогось бородатого фронтовика, що влаштувався під возом, потім звелів розібрати дошки на тротуарі, зробити-прохід на випадок контратаки.
Йому з готовністю підкорялись.
З'явилися німці. Вони густим цепом ішли вздовж вулиці. Поли їх сірозелених шинелей були підіткнуті за пояс. Сталеві глибокі шоломи були насунуті мало не до плечей. Білим блиском відсвічували ножові багнети.
За першим цепом показався другий, за ним ще один…
Помітивши барикаду, німці сповільнили ходу, зупинилися. Вискочив офіцер і щось скомандував, трясучи палашем. Солдати рушили знову. Звідкись зачастив кулемет, і кулі заторохтіли по дерев'яній фортеці.
Матрос гукнув:
— Почастуємо німця наостанку, братки! Слухай мою команду. Вогонь!..
Бій був короткий. відхлинувши після першого залпу, німці не відновили атаки. Безперервно поливаючи барикади з кулеметів, вони викотили на пряму наводку польову гармату.
— Тепер кінець! — безнадійно промовив матрос. — Треба відходити…
Першим же гарматним пострілом його було вбито.
Альошка бачив, як другий матрос трусив його за плечі, кликав на ім'я, нахиляючись до самого обличчя, як чорними від бруду і пороху пальцями піднімав його повіки і заглядав у вічі…
Разом з іншими захисниками барикади Альошка добіг до рогу. Тут він затримався… Хлопець не міг піти, не побачивши всього до кінця.
Стоячи над убитим товаришем, матрос палив з нагана. Розстрілявши патрони, він кинув револьвер на землю, повернувся і побрів вулицею. Він ішов важко, повільно, немов забувши про небезпеку, а за його спиною німецька гармата руйнувала останню херсонську барикаду — злітали уламки дощок, високо перевертаючись у повітрі, підскочило колесо від воза, каламутним фонтаном ударив у стіну найближчого будинку струмінь розсолу з розбитої бочки. Дим затягнув вулицю…;
На Ганнібалівській, куди Альошка потрапив, підхоплений потоком відступаючих фронтовиків, він несподівано побачив Силіна. Розмахуючи великим автоматичним пістолетом, Силін намагався зупинити тих, що тікали. Розкуйовджений, в розірваній на боку шинелі, він кидався то в один, то в другий бік, хапав людей за плечі, несамовито лаявся, його ніхто не слухав. Хтось крикнув, пробігаючи:
— Чого стараєшся, Петре! Тепер уже все!..
Силін зупинився, протверезілими очима оглянув вулицю. Він, здавалося, тільки зараз зрозумів, що нічого не можна змінити. Люди, які в паніці відступали до порту, вже не становили бойової сили. Тепер це був натовп, охоплений єдиним прагненням — врятуватися. Багато хто кидав зброю…
Силін сплюнув, засмучено хитнув головою і, зсутулившись, попрямував до бокової вулиці…
Альошка наздогнав його.
— Товаришу Силін, ви куди?
Побачивши Альошку, той не висловив ні здивування, ні радості, ні досади. Тільки сказав стомлено:
— От і все, Олексію, кінець!..
Мимо пробігли двоє фронтовиків, зриваючи на бігу з шинелей червоні банти — відзнаки командирів.
— Куди біжать, куди біжать! — промовив Силін. — Усі кораблі відчалили. Переб'ють їх у порту…
— А ви куди? — настійливо повторив Альошка.
Непонятно почему, но в эту минуту он чувствовал себя сильнее фронтовика.
Силин неопределенно махнул рукой:
— Надо сховаться до ночи. Там видно будет.
— Пойдемте со мной, я знаю место!
— Веди…
Надо было торопиться. Немцы занимали квартал за кварталом. На одном из перекрестков Лешка увидел нескольких фронтовиков, ломавших станковый пулемет. В другом месте коренастый рабочий в промазученной до кожаного блеска ватной куртке, стоя за рекламной тумбой, стрелял из карабина. Когда кончились патроны, он пощелкал пустым затвором, перехватил карабин за ствол и с размаху ударил по булыжникам. Приклад разлетелся на куски. Рабочий скрылся за углом…
Кратчайшим путем, где через лазейки в заборах, где по крышам дровяных сараев, Лешка привел Силина к своему дому на Кузнечной улице. Здесь было сравнительно тихо: бой проходил стороной, отдаляясь к порту.
Ворота их дома были заперты. Лешка перелез через ограду, снял засов и впустил Силина.
Позади пустого курятника, возле бревенчатой стены сарая, Лешка разобрал остатки израсходованной за зиму поленницы. Под нею открылись сложенные рядком толстые доски. Лешка раздвинул их.
— Лезьте сюда, — сказал он, — скорее!..
Ни о чем не спрашивая, Силин спрыгнул в открывшуюся под досками яму. Лешка спустился за ним и аккуратно прикрыл вход.
…Это был тот самый тайник, в котором Лешкин отец прятал людей от полиции. О его существовании не знал даже хозяйственный Глущенко.
Здесь можно было стоять почти во весь рост. В углу был устроен дощатый лежак, фанерный ящик заменял стол, валялась ржавая керосиновая лампа без стекла. Пахло землей, сыростью и еще чем-то, гнилым и кислым.
Силин и Лешка сели рядом на лежак и стали прислушиваться к незатихающей стрельбе.
— В порт уже, верно, вошли, — проговорил Силин. — Умирают сейчас наши…
Лешка вдруг представил себе сбившихся в кучу людей, падающих под выстрелами, как тот матрос на баррикаде, распластанные тела убитых, кровь на земле. Все это так ярко возникло перед его глазами, что ему стало трудно дышать.
— Это я во всем виноват, товарищ Силин, я!.. Шпиона упустил. Я один виноват!!
— Брось ерунду молоть! — грубо оборвал его Силин. — Нашел время искать виновных. Все хороши! Шпионку не разглядели — виноваты. Попов не захотел моряков вернуть вовремя — виноват, я виноват, что послушал его… В другой раз будем умнее. Ты думаешь, это конец? Нет, брат, это только начало! Мы еще вернемся сюда! — Он хотел еще что-то сказать, но только вздохнул и с силой ударил кулаком по колену.
