Пусть миром правит любовь - Елена Ященко
Кровавой пеною
Стекая по краям
Судорогой сводит,
Слышен тикающий звук
Как часы-будильник
Сердца громкий стук
Мое сердце стонет
От боли кричит
На твоих ладонях
В темнице сидит
Отпусти на волю
Не держи в руках
Выкинь в синее море
Уплывет в волнах
Свободной чайкой
Полетит над водой
Разожми ладони
Не тяни за собой
Я в морской колыбели
Рыбкой пестрой нырну
На свободном просторе
Счастливо заживу
Не держи мое сердце
В страшных ладонях своих
Я в них задыхаюсь
От жестоких объятий твоих
Хурделиця
Білим снігом стелеться
Крутить і мете хурделиця
Сліпить очі заметіль,
Виє вовком звідусіль
Сівта Божого не видно
В дикім танці божевільнім
Хуртовина дзигою кружляє
Все довкола замітає
Як билину гне тополю,
Бавиться з кущами —
Грає вальс під небесами
Моим родственникам
Мне ничего от вас не нужно,
То, что было, вы не сберегли.
Мы бы жили с вами дружно
В мире согласия и любви.
Мне ничего от вас не нужно,
Не встречу больше
Вас я на своем пути.
Предали, оболгали меня дружно.
Спаси вас всех, Господи, и прости.
Божественная любовь
Проснувшись утром
Помолюсь,
На небо уповая
И птичьи трели в вышине
Мне в этом помогают
И солнца первые лучи
Бодрящая прохлада
И пенно-розовый туман
Цветущего сада
Дурманят запахи весны
Сладким ароматом
И пересмешники скворцы
Весть добрую
Мне принесут когда-то
Желтых одуванчиков огоньки
В сиреневом дурмане
И россыпи фиалок голубых
Средь розовых тюльпанов
Луга цветущие манят
И нежное листвы касанье
Любовью дышит все вокруг
К божественным созданьям.
Проявление любви
Звезды не видны в тумане,
Молочная река под ногами,
Тишина звенит в ушах
Шарканье собственных шагов слушаю.
Полевая дорога еле виднеется,
Серая мгла плавно движется,
За спиной — ветра дыхание,
О быстротечности жизни напоминание…
На пригорке туман рассеялся.
Алеет горизонт вдали.
Бетонка мокрой лентой стелется.
И я должна ее пройти.
Запели птицы в поднебесье,
Зарю встречая и рассвет.
С ними идти мне стало легче,
В душе покой — ведь мрак исчез.
Мелодии вестников крылатых.
Бальзамом душу исцелят.
Сквозные раны, как заплаткой,
Божественным нектаром наполнят
И я шагаю дальше — браво!
Расправив спину, голову подняв,
Любви божественной картины
Всем сердцем в себя впитав.
Любов до світу
Поле п'янко пахне,
Де ціве тріфой
Кохана ромашка
Чарберь і звіробой
Соловейко тьохнув
Пісню у гаю.
Босими ногами
Я по траві йду,
Лагідно щекоче
Духм'яна ромашка,
Заспівала на вербі.
Гарно пташка
Кущ калини тріпоче,
В вітрових обіймах
За обрієм сонце світить,
Золотом і сріблом
Росяниста стежка в'ється,
Серед верболозу
Наполохана жабка
Скочила у воду
Серце б'ється у ритмі
Зі співом солов'ȉним.
З Небес спадає благодать краси
В моȉ обійми.
Впасти просто у траву,
Обмитись росою,
Солов'ȉну красу ту
Забрати з собою.
Вітром буйним на крилах
Злетіти над світом,
Нести Божу благодать
Ярким, теплим світлом
Кохання навічно
Зацвіла калина
В гаю при дорозі,
Наламаю гілочок
У пахучім верболозі.
Пташечка малесенька
Цвірінькає пісню.
Сонце обрій поцілує
Як лебідь лебідку.
Сине небо опадає
Кольором у вічі
Закохалася дівчина
В красу ту навіки.
Кучерява верба тягне
Своȉ гілки у воду.
Дай же Боже мені щастя,
А не тільки вроду.
Закувала зозуленька
На вербовій гілці,
Тай заграла доля пісню
На своȉй сопілці.
Грай же дужче, грай завзято,
Нехай всі почують,
Не ламайся, сопілочко,
Най і не шанують.
Одцвіла калина,
Грона червоніють,
Жовте листячко опало,
Птахи відлетіли.
Жвавий вітер січе снігом,
Вербові гілки,
Замітає ту стежину
Від мене навіки.
Утро
Поле сонное томится.
Там вдруг вскрикнет чудо-птица.
Ветер стих в кронах деревьев.
Бродит дрема средь теней.
Солнышко лучом окрасит
Небо красным, словно бархат.
На лугу ромашки спят,
Стебли тихо шелестят.
Росы пали на траву,
Босиком по ней бреду…
Птичьи трели с переливом
Солнце славят так красиво.
Красотой простор манит.
Горизонт огнем горит.
Травы шепчутся устало:
«Хорошо, что солнце встало»
Синій льон
За туманами років
Ясний погляд.
Очі сині і русявого
Волосся ніжний дотик,
Губ солодкий поцілунок
Дужих рук обійми,
Сон цей знов бентежить
Спокій мій душевний.
А льон цвіте синій, синій
В коханих очах твоȉх милий
Стежина змійкой в'ється,
Синій льон мені сміється
Ясним полум'ям спадає в серце.
Туман стелеться поволі
На ромашковому полі,
Яскраве сонечко встало
Пташиним співом привітало
Сині ранки над водою,
Свіжий вітер гне тополю
Плинуть біліȉ хмаринки.
У дзеркалі води картинки.
А льон цвіте.
Край дороги,
Синіх квіток краса,
Росою омиває мені ноги.
Ніч розтанула, згасли зорі
Спогади сну плинуть поволі.
А льон цвіте, хитається,
Красою бере у полон
Ніжна струна рветься в сердці
Через
