Kniga-Online.club

Дванадцять обручів - Андрухович Юрій Ігорович

Читать бесплатно Дванадцять обручів - Андрухович Юрій Ігорович. Жанр: Современная зарубежная литература год 2004. Так же читаем полные версии (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте kniga-online.club или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Та він просто дурень і нічого більше, підсумувала вона, блаженно витягуючись у ванні.

Їй подобалось омивати цією зеленуватою, ледь пінявою водою свої достатньо розлогі, плавно заокруглені плечі. Плечі були серед її найвидатніших переваг. «Мені треба носити вечірні сукні з відкритими плечима», – подумала вона і уявила себе в дев’ятнадцятому столітті. Повз неї, тяжко відсапуючи й пітніючи, протиснувся крізь юрбу якихось підлих аристократів Оноре де Бальзак. При цьому досить промовисто зиркнув на її декольте. «А бальзаківський вік – це скільки?» – подумалось їй. Тобто зі скількох років це починається, уточнила вона, розплющивши очі. Зі скількох років моя шкіра почала цвісти навесні? Добре, що переді мною ще кілька весен.

Добре, що можна так лежати у цій зеленій весняній воді. І головне – скільки завгодно – гарячої та холодної. Це вам не Львів. Тут вам не за годинами. Тут вам завжди. Ці мільйонери можуть усе. Цікаво, коли він до нас вийде? І як він може виглядати? Напевно, щось таке лисе, з великим черевом і вузенькими щілинами замість очей. Півтора метри зросту. Складки на потилиці ітеде. Вони переважно колишні спортсмени, борці. Важко уявити себе в ліжку з борцем. Вічно на лопатках. Хіба що з борцем за незалежність, жартанула вона.

«Це – моє тіло», – подумала вона, підвівшись у ванні й зосереджено намилюючись.

«Чому моє тіло саме моє? – перейшла вона до улюблених софізмів. – Це так дивно: думати про своє я, що таке я, чому я це я. Тут щось криється, від нас приховано якусь остаточну річ. Це тіло могло бути чиїмось. Чому воно моє?»

Її тіло з роками набрало трохи ваги, але не надто. Вона все ще лишалася привабливою – це без жодного сумніву, вкрите легкою паволокою пари дзеркало навпроти не давало збрехати (насправді дзеркало, як і більшість уламків спотвореного Антисвіту, все-таки трохи брехало: воно ледь-ледь витягувало і тим самим виструнчувало постаті – цього разу якраз настільки, аби пані Рома лишилася цілком задоволеною своїм тілом).

«Дурень, – подумала вона, – безнадійний ідіот і кінчений дурень».

Вона не просто лишалася привабливою – вона була сексуальною. Бо сексуальність – це передусім упевненість. Щось подібне вона вичитала тиждень тому в журналі «ELLE Україна». Їй це формулювання дуже сподобалося своєю стрункістю й точністю: «Сексуальність – це упевненість». І справді, чорт забирай, міркувала пані Рома, чим іще може бути сексуальність, як не впевненістю, і хіба можливо уявити собі невпевнену людину сексуальною! З того дня вона вирішила бути впевненою. Вона стільки років прожила в невпевненості, що нині залишалося впевнено брати все, що залишалося. «Чому визначальні для нас істини приходять так пізно?» – скривилася вона до дзеркала і, звісно, показала самій собі язика. Язик асоціювався з кулястої форми морозивом, що його слід було довго, пристрасно й зусібіч облизувати. «Це телевізійне», – слушно визначила пані Рома.

Тоді їй захотілося постояти на одній нозі, зробити кілька вправ, наприклад, ластівку. Вона сто років не робила ластівку. Лінії шиї, рамен, спини, сідниць і ніг творили свої чудові дуги, півкола й опуклості. Вона відкрила для себе свою цілковиту пластичність. Її з дитинства переконували в тому, що вона незґрабна. Цікаво, хто перший вигадав цю нісенітницю? Коханий татунцьо з його маразмами? Ненависна мамця з її міазмами? А може, це він їй навіяв, щоб тримати коло себе на короткому налигачі, старий жовтозубий мольфар?

Пані Рома ніяк не могла пригадати, чи вважалася незґрабою ще перед Колею, чи вже після неї. Чи ще перед одруженням, чи вже після нього? Чи ще перед школою, чи вже після неї? Чи ще перед власним народженням? Можливо, хтось так вирішив за неї – й гаплик?

Він пильнував за кожним її рухом, не дозволяв танцювати з іншими, а сам танцювати не вмів. І саме тому, сраний старий пес, він усім казав, що його жінка не танцює, що вона – тримайте мене! – соромиться власних рухів! А тепер, здохлий старий мольфаре, дивись – от як я – тримайте мене! – роблю ластівку!

Вона не могла не послизнутися й важко шубовснути у ванну, здіймаючи піняві бризки і вихлюпнувши при цьому на килимок із написом «Слава Йсу!» добру третину води. «Ідіот, – подумала вона, – Боже, який ідіот, пришелепок і дурень!»

Трохи згодом, масажуючи під душем несильно забите й від того не менш привабливе місце, вона додала: «Я стою між ними двома». Їй хотілося продовжити цю думку, але вона була наче загіпнотизована. Я стою між ними двома. Я стою. Між ними. Двома. Ясто. Ю. Між. Нимидво. Ма.

Пізніше, коли вона вже витиралася всіма п’ятьма рушниками, її думка посунулася трохи далі: «Одного з них я люблю, другий мені подобається».

Проте чогось тут не вистачало. «Один з них любить мене», – твердо знала вона. З другим не було певності, тому про нього мовчок. Одного з них я люблю. Один з них любить мене. Одного з них я. Один з мене. Тіло зробилося сухим і теплим. Це було без сумніву її тіло. Добре, що воно було її.

Вона знову стояла перед дзеркалом – тепер уже вилізши з ванни. Вона втирала в себе свій улюблений крем від зморщок.

«У тебе доросла дочка», – прогугнявило в неї з-за плечей.

O Scheisse, вилаялася вона німецькою. Він знову тут! Вона вже знала, що зараз він причепиться ззаду і почне дихати їй у потилицю, залоскочуючи карк опущено-пшеничними вусами. Його не побачиш у дзеркалі, але він тут. Вона вирішила не озиратися.

– У тебе доросла дочка, – прожвинділо ще раз. – Подумай про свої літа. Ти моя.

– Забери свої руки, – подумала вона у відповідь, здригнувшись від холодного стиску на талії. – І відійди, зникни. Тебе немає.

Але їй було владно повторено:

– Ти моя.

«Тільки не це», – подумала вона, відчувши, як він нахиляє її вперед; вона спробувала опиратись, але він мав у тисячі разів більше сили в холодних руках, і саме ці машинно холодні руки зімкнулися в неї на грудях, а потім одна з них притисла їй голову до ебонітової поверхні туалетного столика перед дзеркалом. «Не треба», – благально подумала вона, відчувши, як щось іще холодніше, значно холодніше, ніж руки, якийсь крижаний штир з кулястим шорстким наголівником, силкується вдертися в неї ззаду. За якусь мить вона усвідомила, що будь-які пручання даремні, і зараз відбудеться те, що вже не раз відбувалося з нею в її снах і закінчувалось її ганебним капітулянтським оргазмом. Але, як тільки вона це усвідомила, відчуваючи глибоко в собі перші безжальні поштовхи ненависного й солодкого поршня, то відразу усвідомила й ще одне – що це лише сон, і з нього можна щомиті прокинутися – варто лише забажати.

Тому вона непомітно вивільнила праву руку з-під смертельно-зимного тягаря, що навалився на неї, й насліпо потяглася до штори праворуч від дзеркала, щоб відігнати його бризками денного світла. Вона ще чула, як посипалися з усіх полиць зачеплені нею по дорозі незліченні, переважно віденські, флакони, аерозолі й тому подібні прибамбаси, як усе це загриміло різнобарвною лавиною в умивальну раковину й на кахляну підлогу, а потім світляна білість різонула її по очах, льодяний поршень раптово обм’як, ослаб і безболісно з неї вислизнув.

Вода у ванні встигла захолонути. Пані Рома знову відкрутила кран гарячої й, поволі приходячи до тями, навіть не здивувалася, побачивши всюди – на підлозі та в умивальній раковині – сліди своєї недавньої боротьби, про яку той дурень, дурень, дурень і кінчений ідіот у сусідній спальні навіть і гадки не мав.

Режисер Ярчик Волшебник того ранку перечитував сценарні варіанти для відеокліпу, який він прибув сюди знімати. Йшлося про кількахвилинну рекламу чудодійного «Бальзаму Варцабича» – навдивовижу бридкого й навряд чи нешкідливого для здоров’я споживачів пійла, що останнім часом з’явилося на ринку алкоголів і ніяк не могло пробити собі дороги серед визнаніших та відоміших конкурентів. Не допомагали ні сміховинно низька ціна у шість гривень шістдесят п’ять копійок, ані тьмяно-болотяний колір виробу, що, на думку виробника, мусив асоціюватися з карпатським довголіттям, ані навіть цілком симпатичний слоґан «Споконвіку і назавжди», псевдослов’янською в’яззю старанно виведений на етикетках. Порятувати ситуацію могла тільки нав’язливо-голосна рекламна кампанія. Продукт, який було замовлено Волшебникові, планувалося для всіх телеканалів країни, хоч – і представник замовника не приховував цього – остаточною метою був вихід на НТВ, СТС, ТВН, RTL, а навіть і MTV.

Перейти на страницу:

Андрухович Юрій Ігорович читать все книги автора по порядку

Андрухович Юрій Ігорович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки kniga-online.club.


Дванадцять обручів отзывы

Отзывы читателей о книге Дванадцять обручів, автор: Андрухович Юрій Ігорович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор kniga-online.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*
Подтвердите что вы не робот:*