Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
4. Призначення остаточного покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворіш допускається щодо покарань як одного, так і різних їх видів і означає, що суд, призначивши за окремі злочини різні за ступенем суворості покарання, одним з них — більш суворим — поглинає інше (інші) — менш суворі. Застосовуючи принцип поглинення, суд бере до уваги (враховує) тільки ті основні покарання, які реально призначені вироком за вчинені злочини, а не встановлені за них у санкціях статей Особливої частини КК. Визначаючи, яке з призначених покарань є більш суворим, суд виходить: а) з його розміру (міри) — якщо вироком призначені покарання одного виду (наприклад, позбавлення волі за обидва злочини) або б) з його шсця в законодавчому переліку покарань (ст. 51 КК) — якщо вироком призначені покарання різних видів (наприклад, виправні роботи за один злочин та обмеження волі за інший).
Отже, поглинення менш суворого покарання більш суворим означає, що остаточне покарання визначається судом у межах більш суворого покарання, призначеного за один із злочинів, що входить у сукупність.
5. У ряді випадків поглинення менш суворого покарання більш суворим є обов’язковим для суду. Так, згідно з ч. 2 ст. 70 КК, якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначене довічне позбавлення волі (ст. 64 КК), то при визначенні остаточного покарання суд зобов’язаний поглинути цим покаранням будь-які менш суворі покарання, призначені за інші злочини, що входять у сукупність. До застосування принципу поглинення покарань суд «змушений» удаватися не тільки в цьому, але й у всіх тих випадках, коли найбільш суворе покарання з усіх призначених за окремі злочини, що входять у сукупність, призначене судом у тих максимально припустимих межах, що встановлені в ч. 2 ст. 70. Якщо, наприклад, за шахрайство особі призначено максимальне покарання, передбачене у санкції ч. 2 ст. 190 КК (три роки позбавлення волі), а за підроблення документів за ч. 1 ст. 358 КК — шість місяців арешту, то при визначенні остаточного покарання за сукупністю цих злочинів суд змушений буде використати .інше принцип поглинення.
6. Якщо за всі злочини, що входять у сукупність, судом призначені покарання однакові за видом та розміром (наприклад, за ч. 2 ст. 125 КК призначено 3 місяці арешту і за ч. 1 ст. 129 КК той же строк арешту), то застосування принципу поглинення недопустиме за винятком тих випадків, коли за ці злочини покарання призначені у максимально припустимих межах, передбачених у ч. 2 ст. 70 КК (наприклад, за тими ж статтями КК арешт призначений в максимальних межах — 6 місяців).
7. При частковому складанні до найбільш суворого за видом чи розміром покарання, призначеного за один із злочинів, додається лише частина менш суворого покарання (покарань), призначеного за інший злочин (злочини) і остаточне покарання за сукупністю злочинів стає, таким чином, більш суворим, ніж будь-яке з покарань, призначених за окремі злочини. Питання про те, яку саме частину менш суворого покарання належить додати до більш суворого, суд вирішує на свій розсуд з урахуванням конкретних обставин справи і виходячи з тих меж остаточного покарання, які встановлені для нього в ч. 2 ст. 70 КК.
8. Повне складання припускає, що всі покарання, призначені за окремі злочини, складаються одне з одним (між собою), і остаточне покарання за сукупністю злочинів являє собою їх загальну суму.
9. Як повне, так і часткове складання покарань провадиться судом з дотриманням вимог ч. 2 ст. 70 КК, згідно з якою остаточне покарання в цьому випадку визначається: а) або у межах, встановлених санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає більш суворе покарання; 6) або у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК.
10. При складанні покарань у межах санкції статті, що передбачає більш суворе покарання, суд, по-перше, визначає, яке з покарань, призначених за окремі злочини, є більш суворим, виходячи при цьому: а) з його виду — якщо покарання різних видів, або б) з його розміру — якщо покарання одного виду. По-друге, суд визначає допустиму межу складання призначених покарань, беручи до уваги при цьому не той вид та міру покарання, що фактично призначені вироком, а враховуючи ту максимальну межу, яку встановлено у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає найбільш суворе покарання. Так, якщо за ч. 1 ст. 185 КК призначено 2 роки виправних робіт, а за ст. 118 КК — 2 роки позбавлення волі, то, хоча більш суворим покаранням і є тут позбавлення волі, яке призначене в максимальних межах санкції ст. 118 КК, однак як повне, так і часткове складання покарань в цьому випадку цілком допустиме, а при його застосуванні суд повинен орієнтуватися на санкцію не ст. 118, а ч. 1 ст. 185 КК, за якою встановлена більш висока межа (3 роки) позбавлення волі.
11. Згідно з ч. 2 ст. 70 КК складання покарань у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК, по-перше, допустиме лише за умови, якщо хоча б один із злочинів, що утворюють сукупність, є умисним тяжким або особливо тяжким (частини 4 та 5 ст. 12 КК). По-друге, призначення покарання в зазначених межах відповідно до ч. 2 ст. 70 КК є правом, а не обов’язком суду. Тому, навіть якщо до сукупності входить злочин зазначеної категорії тяжкості, суд (з урахуванням конкретних обставин справи та при обов’язковому мотивуванні свого рішення у вироку) може призначити остаточне покарання не тільки в межах максимального строку для даного виду покарання, але і має право визначити його лише в межах тієї санкції, що передбачає найбільш суворе покарання.
12. Остаточне покарання за сукупністю злочинів щодо неповнолітнього визначається з додержанням вимог ч. 2 ст. 103 КК (див. коментар до ст. 103 КК).
13. Призначення покарання за принципом повного чи часткового складання має свої особливості залежно від того, які основні покарання — одного чи різних видів — призначені судом за злочини, що входять у сукупність. Складання покарань різних видів (різновидних покарань) здійснюється з обов’язковим урахуванням вимог, що містяться в частинах 1—4 ст. 72 КК (див. коментар до ст. 72 КК).
14. У статті 72 КК основні види покарань поділені на дві групи. До першої входять ті з них, які можуть підлягати складанню, для чого в ч. 1 ст. 72 КК встановлено певне їх співвідношення, з урахуванням якого менш суворе покарання (за шкалою еквівалентів, зазначених у пунктах 1—4 ч. 1 ст. 72 КК) переводиться (перераховується) судом у більш суворе. До них відносяться покарання, передбачені в статтях 56, 57, 58, 60, 61, 62 і 63 КК. До другої — включені ті покарання, що не можуть підлягати складанню, оскільки закон (ч. З ст. 72 КК) не встановлює будь-якого їхнього співвідношення між собою та з іншими видами покарань, у зв’язку з чим перевести їх в інші види покарань неможливо. До них відносяться покарання, передбачені в статтях 53 і 55 КК.
15. При складанні покарань першої групи менш суворий їх вид попередньо переводиться в більш суворий виходячи з того співвідношення, що встановлено для них у ч. 1 ст. 72 КК, і лише після цього провадиться складання цих покарань та визначається остаточне покарання за сукупністю злочинів у тих межах, які передбачені в ч. 2 ст. 70 КК.
16. Щодо покарань другої групи, то відповідно до ч. З ст. 72 КК штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначені як основні покарання, за сукупністю злочинів складанню як між собою, так і з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. Отже, у всіх цих випадках у вироку фігурують відразу декілька видів основних покарань, які з моменту набрання ним чинності застосовуються до засудженого одночасно і кожне з них виконується самостійно, причому не послідовно — одне за іншим, а паралельно — одне поряд з іншим.
17. Разом з тим належить враховувати, що призначення за один із злочинів покарання, що не підлягає складанню (ч. З ст. 72 КК), не виключає можливості його поглинення більш суворим покаранням, призначеним за інший злочин. Так, якщо за один злочин призначене основне покарання, наприклад, у виді штрафу чи позбавлення права обіймати певні посади, а за інший — обмеження чи позбавлення волі, то відповідно до ч. 1 ст. 70 КК суд має право як у цьому, так і у всіх подібних випадках призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого виду покарання більш суворим.
18. Позитивно вирішується в судовій практиці й питання про можливість використання при призначенні остаточного покарання одночасно кількох принципів призначення покарання за сукупністю злочинів. Це не суперечить закону тому, що навіть часткове складання покарань по суті є сполученням принципів складання і поглинення, оскільки одна частина менш суворого покарання приєднується тут до більш суворого (складається з ним), а інша його частина поглинається останнім. Одночасне застосування кількох принципів доцільно використовувати при призначенні покарання, коли сукупність утворюють більше двох злочинів. Так, наприклад, якщо за ч. 1 ст. 191 КК призначені 2 роки обмеження волі, за ч. 1 ст. 226 КК — 2 роки виправних робіт, а за ч. 1 ст. 212 КК — 3 роки позбавлення права займатися певною діяльністю, то суд у повній відповідності до ст. 70 КК може поглинути чи скласти покарання, призначені за ч. 1 ст. 191 та ч. 1 ст. 226 КК і виконати самостійно покарання, що призначене за ч. 1 ст. 212 КК.
