Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Стаття 7. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України
1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті, за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини.
1. У частині 1 ст. 7 КК закріплено принцип громадянства чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі. Відповідно до цього принципу громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Зазначені особи підлягають відповідальності за вчинене за кордоном суспільне небезпечне діяння лише за умови, що таке діяння визнається злочином за законодавством України.
2. Притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочин, що вчинений за межами України, потребує точного встановлення, що ця особа на час вчинення дії або бездіяльності, передбаченої статтею Особливої частини КК України, була громадянином України або особою без громадянства, що постійно проживає в Україні.
3. Згідно зі ст. З Закону України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України “Про громадянство України” (13 листопада 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис “громадянин України”, а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;
4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Особи, зазначені в п. 1 ч. 1 цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 р., зазначені у п. 2, — з 13 листопада 1991 р., а у п. З — з моменту внесення відмітки про громадянство України (ВВР. — 2001. — № 13. — Ст. 65).
4. Особами без громадянства визнаються такі, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїми громадянами (ст. 1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 4 лютого 1994 р. (ВВР. - 1994. - № 23. - Ст. 161; у редакції від 6 лютого 2003 р. — Урядовий кур’єр. — 2003. — 1 березня). Згідно з ч. 1 ст. 26 Конституції України іноземці і особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. З цих осіб ст. 7 КК має на увазі осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні на підставі українських документів — посвідки на постійне проживання.
5. Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадянами України, а також особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, визначаються за українськими законами незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином у тій країні, де воно було вчинене.
6. Якщо громадяни України і особи без громадянства, які постійно в ній проживають, за вчинений в іншій державі злочин зазнали там же покарання, то згідно з ч. 2 ст. 7 КК вони, у разі їх повернення в Україну, вдруге не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за цей же злочин. Це нормативне положення введено до КК 2001 р. відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України, де зазначено: “Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення”. Що стосується інших правових наслідків засудження судом іноземної держави громадянина України і особи без громадянства, яка постійно проживає в ній, то такі наслідки можуть мати місце при притягненні їх до кримінальної відповідальності в Україні за новий злочин (див., зокрема, коментар до ч. 2 ст. 9 КК).
7. Особами, які зазнали покарання, у ч. 2 ст. 7 КК вважаються особи, які відповідним судом іноземної держави були засуджені з призначенням їм кримінального покарання за суспільно небезпечне винне діяння, яке за законодавством України також кваліфікується як злочин. Не має значення, де було вчинене таке діяння: на території України чи за її межами.
Стаття 8. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України
Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.
1. Стаття 8 КК містить положення, які відбивають космополітичний (універсальний) та реальний принципи чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі. Вони передбачають поширення чинності кримінального законодавства України на суспільне небезпечні діяння, вчинені за межами України іноземцями або особами без громадянства.
2. Космополітичний (універсальний) принцип базується на міжнародно-правових зобов’язаннях України у сфері боротьби зі злочинністю. Він полягає в тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно на території України, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за КК у випадках, передбачених міжнародними договорами.
3. Визначення поняття “іноземець” наводиться у ст. 1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 4 лютого 1994 р. (ВВР. - 1994. - № 23. - Ст. 161). Це – особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав (у редакції Закону від 6 лютого 2003 р. (Урядовий кур’єр. — 2003. — 1 березня).
4. Особа без громадянства (див. п. З коментарю до ст. 7 КК).
5. Особлива частина КК містить низку статей, що були включені до КК 2001 р. згідно з міжнародними договорами про боротьбу з окремими злочинами. Це, зокрема, дозволяє ставити питання про видачу осіб, які вчинили на території іншої держави злочини проти інтересів України. Так, у ст. 199 КК “Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї” закріплені положення “Міжнародної конвенції про боротьбу з підробкою грошових знаків”, укладеною в Женеві 20 квітня 1929 р. У статті 284 “Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха”, закріплені положення Брюссельської конвенції “Про зіткнення суден на морі і про надання допомоги на морі” від 23 вересня 1910 р. (СЗ СССР. - 1926. - Отд. П. - № 31. - Ст. 188). Стаття 447 КК “Найманство” була введена до кримінального законодавства України відповідно до “Міжнародної конвенції про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців” від 4 грудня 1989 р., що була ратифікована Верховною Радою України 14 липня 1993 р. (Україна у міжнародне -правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. — К.., 1995. — Кн. 1. - С. 293—301). На підставі космополітичного (універсального) принципу ці норми КК можуть застосовуватися в межах положень, що відповідають міжнародним угодам, до іноземних громадян і осіб без громадянства, які не проживають постійно в Україні і вчинили злочини за її межами.
6. Згідно зі ст. 8 КК іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають відповідальності за КК також у випадках, якщо вони вчинили особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Це положення відбиває реальний принцип чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі. Цей принцип засновується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, сутність яких полягає в тому, що будь-яка держава має право карати діяння, що вчинені іноземцями за межами її території і порушують кримінальні закони, якщо ці діяння посягають на основні права і свободи її громадян або ставлять під загрозу безпеку держави. Наприклад, за ст. 115 КК у разі вбивства громадянина України на території іншої держави чи за ч. 2 ст. 258 КК за вчинення поза межами України терористичного акту групою осіб з метою провокації воєнного конфлікту. Уведення реального принципу до кримінального законодавства України є однією з форм реалізації конституційного положення, яке зобов’язує державу гарантувати піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. З ст. 25 Конституції України).
