Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Оскільки законодавство України про кримінальну відповідальність — це Кримінальний кодекс, то кримінально-правові норми, які можуть бути на додаток до КК ухвалені окремим законом, повинні бути позначені відповідним номером статті КК. Норми про кримінальну відповідальність, що приймаються в доповнення до КК, можуть не тільки міститися у самостійному законі, але й входити як окремий нормативний припис до закону України, яким охоплюється більш широке коло питань, що потребують нормативного регулювання і охорони.
4. Закон про кримінальну відповідальність на відміну від законів інших галузей законодавства має певні специфічні риси. Він є основним джерелом кримінального права. Згідно з ч. 3 ст. 3 КК злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки Кримінальним кодексом.
Тільки закон про кримінальну відповідальність має значення нормативно-правового акта, що визначає, яке суспільне небезпечне діяння визнається злочином і які покарання можуть бути застосовані за його вчинення. У нормах інших галузей законодавства можуть міститися принципові положення або окремі визначення, що мають безпосереднє значення для формування норми кримінального закону (наприклад, визначення суспільне небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню доходів, що дано в ч. 2 ст. 1 Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 28 листопада 2002 р.). Однак такі положення або визначення можуть служити тільки нормативною базою для прийняття відповідного закону про кримінальну відповідальність (Законом України від 16 січня 2003 р. визначення суспільно-небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, було відтворене у п. 1 примітки до ст. 209 КК).
Злочинність діяння — це віднесення певного суспільне небезпечного діяння до злочинів, яке здійснюється законодавцем шляхом описання ознак даного діяння в законі про кримінальну відповідальність. Караність діяння — це визначення законодавцем у законі про кримінальну відповідальність виду і розміру покарання, що підлягає застосуванню до особи, яка вчинила злочин. Інші кримінально-правові наслідки злочину — це підстави звільнення від кримінальної відповідальності, правила призначення покарання, звільнення від нього та від його відбування, а також судимість.
Вироки, ухвали і постанови судів не становлять законодавства про кримінальну відповідальність. Вони мають обов’язкову силу тільки щодо конкретної кримінальної справи. Так само роз’яснення Пленуму Верховного Суду України не створюють законодавства про кримінальну відповідальність. Вони лише розкривають смисл, дійсний зміст відповідної норми закону, націлюють судову практику на правильне її застосування. Не створюють законодавства про кримінальну відповідальність і акти офіційного тлумачення, що даються Конституційним Судом України. Незважаючи на загальну обов’язковість, акти Конституційного Суду приймаються з метою точного визначення смислу юридичної норми, а також правильного і єдиного її застосування до правових ситуацій, що виникають.
Із змісту ч. 3 ст. 3 КК також випливає, що основна функція закону про кримінальну відповідальність — охоронна. Разом з тим у деяких нормах КК приписує відповідним органам і службовим особам, за наявності законних підстав, звільняти від кримінальної відповідальності і покарання осіб, які вчинили злочин. У цій своїй частині норми закону про кримінальну відповідальність, як і в низці інших, виконують регулятивну функцію.
Закон про кримінальну відповідальність має також велике попереджувальне значення (має превентивну функцію). Сам факт існування норми, в якій описане кримінальне каране діяння, справляє певний превентивний вплив на осіб, здатних вчинити злочин.
5. Кримінальне законодавство колишнього СРСР, в тому числі України, до 1958 р. допускало аналогію застосування кримінального закону (ч. З ст. З “Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік” 1924 р.; ч. 2 ст. 7 КК Української СРР 1927 р.). Під аналогією застосування закону розумілося застосування до суспільне небезпечного діяння, прямо не передбаченого законом на час його вчинення, статті КК, що встановлювала кримінальну відповідальність за найбільш схожий за тяжкістю і характером злочин.
Кримінальний кодекс України 2001 р. у ч. 4 ст. 3 прямо заборонив застосування закону за аналогією. Кримінальна відповідальність за КК можлива тільки за вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого статтею Особливої частини, де дається вичерпний перелік злочинів. Оскільки ч. 4 ст. 3 КК ніяких обмежень не містить, то за новим КК неможливе застосування за аналогією і норм Загальної частини КК, що практика іноді використовувала при дії КК 1960 р.
На відміну від аналогії закону при застосуванні норм КК можливе їх поширювальне тлумачення. Таке тлумачення використовується при неспівпаданні тексту і суті норми закону про кримінальну відповідальність, коли її значення ширше за текстуальне словесне вираження. Поширювальне тлумачення надає нормі закону про кримінальну відповідальність більш широкого змісту і дозволяє застосовувати її до значно більшого кола випадків, ніж це буквально вказано в самому тексті статті. Поширювальне тлумачення нічого до закону не додає, а лише точніше розкриває його зміст. Наприклад, у ч. 1 ст. 213 КК вказано на операції з брухтом кольорових і чорних металів, здійснювані без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством. У цьому випадку поняття “законодавством” охоплює не тільки закони в буквальному значенні, але і підзаконні (нормативно-правові) акти, якими регулюється порядок та умови державної реєстрації або одержання відповідного дозволу (ліцензії).
6. Чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, можуть містити кримінально-правові положення. Відповідно до ст. 9 Конституції України такі договори є частиною національного законодавства України. Безпосередньо, як частина національного законодавства, діють ті положення, що не потребують видання Україною спеціальних нормативно-правових актів щодо їх застосування. Кримінально-правові положення міжнародних договорів, застосування яких можливе лише у взаємодії з внутрішнім законодавством України про кримінальну відповідальність, повинні бути імплементовані у КК України як його норми. Згідно з ч. 5 ст. 3 КК принциповим є дотримання у таких нормах КК положень міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. У разі, коли норма КК знаходиться чи вступає у протиріччя з відповідними кримінально-правовими положеннями обов’язкового для України міжнародного договору, застосуванню підлягають положення договору. Разом з тим, якщо міжнародний договір не відповідає Конституції України повністю або в частині і ця невідповідність визнана Конституційним Судом України, то такий договір або його частина не підлягає застосуванню в Україні (див., наприклад, Висновок Конституційного Суду України від 11 липня 2001 р. у справі № 1-35/2001 про Римський Статут).
Стаття 4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі
1. Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
2. Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.
3. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.
1. Частина 1 ст. 4 КК відтворює положення ч. 5 ст. 94 Конституції України з тією відмінністю, що вона стосується не будь-якого закону, а лише закону про кримінальну відповідальність. Про поняття “закону про кримінальну відповідальність” див. коментар до ч. 1 ст. 3 КК.
Набрання законом чинності — це початковий момент його дії, з якого закон може застосовуватися до діянь, описаних у ньому. Воно може мати місце лише після офіційного оприлюднення закону, але не раніше дня його опублікування.
Офіційне оприлюднення закону — це доведення до відома громадян і державних органів від імені Президента України повного і точного тексту закону державною мовою. Згідно з Указом Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10 червня 1997 р. (ОВУ. — 1997. — №24) виданнями, де публікуються закони, є “Офіційний вісник України”, “Відомості Верховної Ради України” і газета “Урядовий кур’єр”. Регламент Верховної Ради також передбачає як офіційну публікацію закону в газеті “Голос України”. Офіційне оприлюднення закону здійснюється після включення його до Єдиного державного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного йому реєстраційного коду.
