Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

Муся не відмовилась, рішуче взяла його під руку.

— Що? Кого?

— Добре, — сказала. — Тільки…

У Мусі перехопило подих.

Замислилась, і чудова думка спала їй на розум.

— Граф Ян Гербурт Щасний! Річпосполитський по-

— Тільки ви заспіваєте те, що я вас попрошу!

літичний і літературний діяч, власник Добромильсько-

Шансоньє чемно вклонився і повів її до салону.

го замку! Шістнадцяте сторіччя!

Там дійсно було вже порожньо, лишалися офіціан-

Він закрутив аркуші в руках, погладив їх, навіть

ти і прибиральники.

понюхав.

164

165

Щоки його палали.

Черодийку маєш,

— Схоже, вам невимовно поталанило!

Рядить їй не знаєш

Тобі з нею лихо,

Він поставив ноти на пюпітр.

Їй з тобов не тихо.

Гарячково почав перебирати клавіші тонкими паль-

цями.

Бивав то дідойко,

Коли мелодія нарешті увійшла в потрібне русло, до-

Мав ся хорошойко

дав до неї і слова:

Вовки ся бояли,

Череду минали.

— Пастуше, пастуше,

люблю тя до душі.

Та що ж нам чинити!

А що мені болі,

Терпіти, терпіти.

скажу ти доволі…

З Богом ся не бити…1

Рипнули двері, Муся озирнулася.

До салону нечутно увійшов Олексій. Муся зробила

Здавалося, що завмерли, дослухаючись, навіть

йому знак: мовчіть.

язички свічок.

Але шансоньє продовжував награвати і наспі ву-

— З Богом ся не бити… — луною повторив Олек-

вати:

сій.

— Панове, — гаряче прошепотів шансоньє, — бла-

— Черодийку маєш,

гаю: я мушу це переписати! Я включу цей романс

рядить їй не знаєш,

до свого репертуару! Благаю! Ви не уявляєте, яка це

Тобі з нею лихо —

унікальна річ!

їй з тобов не тихо…

Муся і Олексій перезирнулися.

Увірвав спів, захоплено обернувся до Муся і Олексія:

— Чим це унікально? — запитала Муся.

— Відчуваєте подих сторіч?! Це давній прикарпат-

— Унікальна сама людина, найвідоміший із роду

ський діалект… Неймовірно! Це — магія…

Гербуртів! Ян Щасний, поляк за походженням, на-

Він знову занурився в сувій, знову взяв акорди.

зивав себе русином. Був найосвіченішою людиною

Цього разу його голос залунав упевненіше, глибше.

свого часу, закінчив університет, подорожував Єв-

Так, що у Мусі мурашки забігали вздовж хребта і до

ропою, служив при цісарському дворі у Відні, знав ку-

самих п’ят:

пу мов. Став дипломатом. Був секретарем у польсько-

го короля Сигізмунда III Вази. Потім розчарувався

— Пастуше, пастуше,

Люблю тя до душі.

1

А що мене болі,

Давній романс Яна Гербурта Щасного, знайдений Галиною

Скажу ти до волі.

Пагутяк, в обробці Ігоря Жука.

166

167

в по літиці, повернувся до свого замку в Доброми-

По-третє, закутувалась у ковдру з головою і дов-

лі, зайнявся просвітою, філософією, літературою.

го-довго чекала, доки дихання Олексія Крапки стане

Зрештою перейшов до опозиції і виступив проти по-

рівним — навіть молилася, щоб він захропів.

літики свого колишнього господаря — Сигізмунда…

Лише тоді можна було розслабитися.

Сидів у в’язниці… Там і почав писати… Багато йо-

До того ж Муся намагалася більше не розкидати

го творів вважаються загубленими. І про нього ма-

свої речі, до чого звикла вдома, а складала все най-

ло хто знає. Тому і благаю: дайте переписати ноти

інтимніше під подушку, від чого та перетворювалась

і слова!

на високу нерівну гору.

— Добре, — сказала Муся. — Тільки дуже прошу:

Але прокидатися було ще гірше!

поки що не виконуйте цей романс саме тут, на паро-

Адже уві сні ніколи не знаєш, в якій позі прокинеш-

плаві.

ся. А ще жахливіше було думати, прости Господи:

Співак схопив ноти, мов кіт мишу.

а раптом твій ніжний носик всю ніч видавав ті ж са-

— Обіцяю! Присягаюся!

мі звуки, що линули з сусідньої койки?

І кинувся до себе в каюту.

А якщо ти розмовляєш уві сні?

Муся і Олексій залишились в тиші і темряві.

Або крутишся мов дзиґа (а Муся це полюбляла)

Олексій сів за рояль, поглядаючи на Мусю.

і скидаєш з себе все зайве, адже в каюті було до-

Узяв кілька акордів, і вона знову почула, як в її

волі тепло.

збентеженій душі залунало: «Пастуше, пастуше…»

Одне слово, перебування в одній кімнаті з випад-

Він ще й на роялі грає, подумала Муся, скидаючи

ковим напарником навело Мусю на думку, що вона…

з себе чари, яким уже готова була скоритися…

НІКОЛИ… НЕ ВИЙДЕ… ЗАМІЖ! Навіть якщо перетво-

риться на дух безтілесний!

Щоправда, вже другий ранок Муся прокидалася

* * *

так само щільно загорнутою в ковдру, як і засинала.

…Якщо вам не доводилося спати в одній кімнаті з ма-

І дуже тому раділа. (Якби знала, що ненависний Крап-

лознайомою людиною, та ще й протилежної статі, вам

ка щоранку піднімає цю ковдру з підлоги, точно на-

ніколи не зрозуміти бідну Мусю!

клала б на себе руки!)

По-перше, у ванній кімнаті, припавши вухом до

А ще раділа тому, що Крапка — навіть не чекала

дверей, вона слухала, чи влігся її напарник, чи зари-

від нього такої делікатності! — завжди вставав ра-

піла його койка, засвідчуючи, що він (як і було суво-

ніше і чемно звільняв каюту до того, як вона мала

ро наказано!) повернувся «носом до стіни», і старан-

встати.

но закутувалася в пеньюар.

Тоді вона відчувала себе повною хазяйкою, сміли-

По-друге, вимикала світло і навпомацки простува-

во йшла до ванної і навіть підкручувала своє і без то-

ла до свого двомісного ліжка.

го пухнасте волосся паперовими папільйотками.

168

169

Цього ранку було так само.

…Олексій Крапка з кухликом кави в одній руці і си-

Муся прокинулася з приємним відчуттям: у голо-

гарою в іншій повільно пішов до столика. Поглянув

ві лунав прослуханий увечері романс. Крапки в каю-

на сонце, прикриваючи очі рукою.

ті не було.

Муся бачила, як він кивнув Ванді.

Муся задоволено потягнулася і глянула за вікно.

Та закінчила вправу.

На горизонті веселим каскадом вигулькували з хвиль

Почала згортати килим.

чорні спинки. Муся аж у долоні заплескала: дельфіни!

Щось сказала…

Ранок був пречудовим. Золотим, молочно-роже-

Муся не могла чути, що саме, але мужньо продо-

вим, окантованим легкою блакиттю — пану Айвазов-

вжувала спостереження.

ському на заздрість!

Ось він відповів.

Опустивши очі нижче горизонту, Муся і тут не роз-

А відповідаючи, підійшов. Відклав сигару.

чарувалася: палуба сяяла чистотою, на майданчи-

Зняв піджак, повісив на спинку стільця.

ку перед вікнами салону матроси вже розставили бі-

Краще не дивитися, подумала Муся, яке їй до того

лі стільці і столики — отже, буде гарна погода, їм

діло, але дивилася уважно, аж язичок висолопила.

видніше.

Знявши піджак, Олексій взявся обома руками за

На кормі, трохи далі від імпровізованого шинква-

бильця стільця і повільно здійняв догори обидві

су, побачила витончений чорний силует.

ноги. Потім так само повільно спустився з небес на

На тлі золотого і молочно-рожевого марева він

землю.

виглядав фантасмагорично, нереально і… дуже-ду-

Муся побачила, як Ванда заплескала в долоні і за-

же гарно.

сміялася.

Муся придивилася.

Вказала на килимок. Олексій узяв його в одну ру-

Прекрасна Ванда в чорному трико і легкому шов-

ку, другу підставив їй.

ковому кімоно стояла на килимку в граційній позі.

І вони пішли…

Одна її нога була високо піднята вгору. Ванда нагаду-

Яка гидота, подумала Муся, відчіпляючи пальці від

вала ебонітову статуетку…

підвіконня, — вони аж побіліли!

Муся знала, що це — йога.

Як добре, що вона зовсім не схожа на жодну з цих

Але щоб ось так…

манірних пані і панянок, які обсадили цей пароплав

Прямо на кормі…

немов мухи. Що вона ніколи не клюне ось на такі де-

Коли на тебе з усіх щілин дивляться матроси…

шеві прийоми!

І не тільки матроси!

І що… ніколи, ніколи не вийде заміж.

Муся піднялася навшпиньки: хто це там вийшов

А на честь цього рішення…

із салону?

Муся озирнулася довкола: що б таке зробити, аби

Запитання було риторичним. Звісно!

закарбувати його на віки вічні?

170

171

Знайшла: ножиці!

Вона зникла у ванній.

Рішуче зайшла до ванної кімнати і, перед тим як

Олексій почув, як полилася вода.

прийняти душ, відтяла свої локони аж по самісінь-

За кілька хвилин жінка вийшла.

кі вуха.

На ній був зелений шовковий халат з хутряним ко-

Ось так! І цирульника не треба!