Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

відпустили?

138

139

Шнур мов миша шмигонув за ріг, плюнув, чорта

— Саме так! Я ж із нею по-своєму, по-жіночому го-

пом’янув і розтанув у темряві.

ворила — вона й зізналася.

— Хто тут головний?! — не вгаває Іполит Вікентійович.

І дуже серйозно повела далі:

— Звісно, ви… — потупила очі Муся. — Але я вас

— Але попереджаю вас, шановний Іполите Вікентійо-

від жахливої помилки врятувала. Так би мовити, взя-

вичу, це інформація конфіденційна і ніяких доказів під

ла відповідальність на себе! Мені то що? А от вами

собою не має, крім нашої приватної з княжною розмо-

татусь був би дуже незадоволений.

ви, від якої вона відректися може. Тож княжну більше

— Це ж чому? — стишив натиск Іполит.

не турбуйте, а мені на слово повірте. Я той перстень

— Ох, Іполите Вікентійовичу, — докірливо захита-

попросила роздивитися. І побачила дещо цікаве.

ла голівкою Муся, — ви мені, нерозумній, на слово

— Що ж саме?

повірили і трьох невинних заарештували. Шерсть со-

— Усередині персня, як годиться, є клеймо ювелі-

бача, котра вовною з пледа виявилась, — маячня су-

ра — дві літери… Знаєте, хто цей перстень зробив?

цільна. А купчиха взагалі тут ні до чого! Усі вони пані

— Хто?! — аж обличчя у Іполита витягнулося.

поважні. Я вас від скандалу вберегла! Та ще й виба-

З досадою Муся знизала плечима:

чилася — за вас.

— Ну хто? Ну?.. Думайте!

— Знущаєтесь, Мар’є Матвєвно?

Іполит ледь по чолу себе не стукнув, вигукнув, мов

— Та що ви, голубчику мій! — лагідно і невинно ка-

навіжений:

же Муся. — Бувають і в мене помилки. Але я вам за-

— Шток?

раз щось більш важливе скажу…

— Геніально! — заплескала в долоні Муся.

— І слухати не буду! — насупився Іполит.

— Так що ж це виходить… — напружився Іполит. —

— Шкода… — каже Муся.

У пана Штока могли бути з цього приводу якісь пре-

Тиша запала.

тензії?..

Тільки чутно, як колесо по воді лопатями б’є, хви-

— Цілком можливо, — підтвердила Муся. — Скажі-

лі жене.

мо, боргові… Перстень бо шалених грошей коштує…

— Ну, кажіть уже, — сердито каже Іполит.

— Не інакше! — зрадів Іполит і замимрив собі під

Муся зраділа, що може ще раз його по сліду пусти-

ніс: — Отже, Шток міг убити пана посла, аби перстень

ти — аби лише подалі від головної лінії слідства.

свій повернути… Або — гроші. Або і те, й інше… Цікаво, А може, і користь від його паралельної дії теж буде.

цікаво. А чи розплатився пан посол за перстень сповна?

— Так от, — каже Муся. — На княжні Анастасії Ві-

Певно, мадам Шток щось мусить знати. Піду поспілкуюсь.

лінській ви перстень побачите. Коли я з нею розмов-

— Ідіть, мій друже, — лагідно кивнула Муся.

ляла, вона розповіла, що цей перстень їй пан убитий

Натхненний таким напучуванням Іполит Вікентійо-

посол подарував…

вич розкланявся і зробив кілька кроків до дверей,

— Та ви що!!! — не повірив Іполит.

що до коридору вели.

140

141

Зупинився в задумі, обернувся.

Розіклала перед Олексієм і інші аркуші:

— Але ж… — мовив розгублено. — Що ж тоді зі

— А це — звідси, з пароплава.

Штоком сталося?..

— Ого! — посміхнувся Олексій, роздивляючись арку-

— Ви ж самі сказали — нещасний випадок, — лу-

ші. — Кримінальна технологія в домашніх умовах. Але

каво примружилась Муся і звела очі догори. — Чудо-

відбитки досить непогані. Та ви просто молодчина!

во на Дніпрі сонце заходить, чи не так? Але стає про-

Муся не втрималася, докорила:

холодно… Піду і я: наречений, певно, чекає…

— У-у… А ви мене клептоманкою обізвали…

Іполит Вікентійович чемно притримав перед нею

— Уклінно прошу вибачити! Але ж ви поводились як…

двері.

— Що? — скинула брови Муся.

Муся розчинилася в напівтемряві довгого кори дору.

— Мовчу, мовчу. І рибонькою більше не називаю,

— «Наречений»! — зневажливо повторив Іполит

як ви помітили.

і знизав плечима. — Жах… Не розумію!

— Так отож! Продовжую. Ці відбитки — лише те, що

встигла. Усі вони підписані. Але… — Муся зашарі-

* * *

лася, боячись виказати свою некомпетентність. —

— Ну що? Продовжимо розкладати наш пасьянс? —

Але я ще не дуже добре знаю, як правильно звіряти.

зустрів Мусю запитанням Олексій Крапка.

О, хвилинку!

Муся увійшла до каюти тиха, мов вода у склянці.

Вона кинулася до тумбочки, дістала звідти книжку

Кивнула покірно.

і почала гортати, бурмочучи собі під ніс:

І виклала на стіл свої «козирні карти», знайдені

— Десь тут було… Так-с… Здається, це там, де док-

в апартаментах убитого інженера в Санкт-Петербур-

тор Шерл… знаходить украдену амфору. Зараз, зараз…

зі: фотокартку, аркуш із нотами.

Муся зашурхотіла сторінками детективу.

Почали з цупкого дагеротипу.

— Там якраз є сцена, де Міхрютку звинувачують,

Олексій із цікавістю розглядав фотокартку.

що він графиню пограбував. А то був її коханець, про-

— «Цариця Дніпра возз’єднає нас навіки»… — про-

йдисвіт Арнольд. І доктор Шерл якраз у цій сцені зві-

читав на звороті зображення оголеної спини. — От-

ряв капіляри… Ой, тобто папіляри… І… і…

же, ваш убитий інженер збирався саме сюди. І не

— Який іще Міхрютка? Яка графиня?! — зморщив-

один. Тобто його вбивця і викрадач креслення, віро-

ся Олексій. — Чим у вас голова набита, рибонько?!

гідніше, знаходиться тут.

Олексій вихопив у неї брошурку, кинув на ліжко

Муся впевнено кивнула і висунула наступний «ко-

і чим скоріш, аби дівчина не отямилась, почав пояс-

зир»: аркуші з відбитками пальців.

нювати, тицяючи олівцем у Мусині аркуші:

— Це — з клавішів і бокалу в квартирі вбитого.

— Ось дивіться. Папілярний візерунок мусить пов-

За розстановкою стільців біля роялю я одразу помі-

ністю співпасти на двох об’єктах. Тобто відбиток з кла-

тила, що вони грали в чотири руки.

вішів та бокалу має співпасти з відбитком, який ви

142

143

взяли тут. Як бачите, у вас тут їх з десяток. Звіряти тре-

На подив Олексія, дістала звідти медичні обценьки.

ба всі. І дуже уважно. До речі, по першоджерельному

Той зафиркав, мов кінь.

відбитку можна судити про стать, вік і навіть особли-

Але Муся не розгубилася і досить міцним рухом

вості поведінки клієнта!

коліна притисла Олексія Богдановича Крапку до

Муся підсунулась так близько, що торкнулася голо-

стільця.

вою його плеча.

Б-о-о-оляче, до речі…

— Невже?!

* * *

— Так, — сказав Олексій, ніяковіючи від цього до-

тику. — А ще якою рукою і з яким натиском він торкав-

…У цю саму неурочну мить Іполит Вікентійович, абсо-

ся предмету, яка їхня локалізація і чи має він якісь

лютно незаслужено посланий мадам Шток подалі то-

фізичні особливості. Але нині досить важко просунути

го місця, де чорти ночують, проходив повз каюту.

це вчення в практику. Хоча Георгій Михайлович Рудий

Зупинився і аж прикипів вухами до заповітних

писав про це сім років тому… — додав він, відчуваю-

дверей.

чи на своєму обличчі її пухнасте волосся. — Власне, то

— Так… Так… Ще трошки… — почув голос Мар’ї

так… Вам це не потрібно. Ви ж свого Шерла обожню-

Матвєвни Гурчик.

єте з його Мі… Міхрютками.

Їй у відповідь залунав здушений стогін клятого на-

І одразу зрозумів, що зайве ляпнув.

реченого:

Адже Муся стрепенулася, мов укушена змією:

— О! О! О! А! А! А! Що ви зі мною робите?!

— Так! Він не гірше вашого про це говорить. Але

І суворий наказ генеральської доньки:

в художній формі!

— Приберіть язик! Так мені незручно!

Олексій зморщився, дістав з кишені флягу.

Плюнув спересердя Іполит Вікентійович, почерво-

— От-от! — злорадно закивала Муся. — І, запев-

нів мов рак і, докірливо хитаючи головою, пішов з го-

няю вас, не п’є!

ря пропустити чарочку до салону.

— Та це — настій календули, запевняю вас, — зні-

* * *

яковів Олексій. — Можете покуштувати. Зуб замучив…

— І не такий боягуз, як ви! — не здалася Муся.

— Та це одна секунда, страхопуде! — продовжувала

А потім зробила несподіване: міцно вхопила голо-

боротися з Олексієм Муся.

ву Олексія, розвернула до світла.

Нарешті той змирився, затих і покірно роззявив

— Та ви що? — запручався він. — Задушите!

рота.

— І правильно зроблю… — сказала Муся. — Не кру-

Муся з полегшенням зітхнула і почала розглядати

тіться! Дайте-но гляну… Зараз я вам його висмикну!

наданий їй плацдарм.

Олексій хотів було підвестися, але дівчина суворим