ваня - Unknown
-Ти про що? – знову перебив її.
-Сподіваюсь ти ніколи не дізнаєшся! До чого це я? О так! Престон ставить перед фактом, що маємо виконувати завдання своєю зброєю. Повір мені, так легше. Проте першого разу, гадаю, можна впоратися, використовуючи певну хитрість, як я вчинила з Меліндою! Це моя порада тобі! Звучить дивно… Діє безвідмовно.
Останні слова Террі сказала прохолодно й байдуже, ніби їй зовсім тепер не шкода тієї дівчинки. Та я знаю, що це неправда, вона ніколи не забуде своєї першої жертви, її невинного личка.
-Коли у моєму безсмертному житті з’явився Стен, робота стала набагато легшою. У твоєму житті є Еллі, тому не зрадь її! Ти їй подобаєшся. Очевидно, це почуття взаємне, – промовила Террі і збиралася вже йти. – Еллі надзвичайно сильна, але поруч з тобою вона змінюється, стає ніжнішою, виглядає… Щасливою. Тому прошу тебе знайти спосіб виконати доручене завдання…
Террі залишила мене наодинці. Дівчина Стена мені подобалася найбільше з усієї нової родини, навіть після цієї розмови ставлення до неї не змінилося. Вона– вірна подруга для Еллі, бажає їй лише всього найкращого, обожнює свого нареченого. «Ця дівчина найпривітніша з усієї невмирущої компанії, серце нашої сім’ї, та – що тримає її разом». Вона говорила переконливо, краще ніж Престон, але все ж таки не змогла вплинути на моє рішення.
«Еллі буде розчарована, зненавидить… Але я не вважаю себе зрадником, не думаю, що й Еллі так гадатиме. Вона розуміє мене краще за всіх. Вона знає, що для мене це означає! Лагідна красуня завжди підтримуватиме, завжди буде на моєму боці, хоч і не промовить цього уголос перед іншими. Вона не гніватиметься вічно, пробачить, ми знову тішитимемося компанією один одного. Потрібно лише перечекати пару місяців, а можливо, й років, та все одно буду чекати її прощення!»
Час настав. Мене очікувала машина біля входу. Я не знав, що робити далі. Лише одна річ не залишала голови – ніхто не скривдить Авері!
***
У повторну путь проводжав лише Престон. Він, відкривши дверцята автомобіля, наказав поводитися обережно у відрядженні. Еллі навіть не вийшла попрощатись. Певен, вона знала, що в найближчий час не повернуся. «Вона не бачитиме мене протягом тривалого періоду, але навіть не підійшла сказати щось напутнє. Їй так легше, мені – ні! Єдина особа, яка така мила, така люба, чарівна й незамінна, не бажає зараз бачити».
Шофер рушив. Я вспів лише подивився через вікно на свій новий дім, наче в останнє. Я й не хотів туди більше повертатися. Мені подобалися усі вартові, не уявляв, як без них тепер жити, але з незрозумілої причини прагнув втекти від того місця дуже далеко.
Подорож до пункту призначення тривала стільки, як і день тому. За ці години потрібно було продумати план захисту Авері від Престона. Найтяжчим стало розуміти, що я не зможу оберігати її на відстані, лише стежачи за нею. Тому у будь-якому випадку їй потрібно розповісти, хто я насправді. Далі виникала проблема, що також не зможу знаходитися поруч постійно, адже Еквідж відчуває місце перебування будь-якого відомого йому безсмертного, тому знає кожен мій крок. Я вибудовував у думках десятки планів охорони Авері, але жоден не був досконалим. Дійшовши висновку, що я маю перебувати неподалік дівчини в будь-який час, також зрозумів, що нам потрібно буде тікати. «Куди? Доведеться постійно рухатися, щоб Еквіджу стало мене важче відшукати». Це все, на що був здатен мозок – «скажу їй хто я, потім разом тікатимемо». План здавався зовсім недолугим, але простим та легким, принаймні я так вважав.
Третя година дня. Взявши на прокат машину, рушив спочатку до будівлі, в якій працювала Авері. Потім поміркував, що йти до неї на роботу, розповідати усю дивовижну історію про примусовий порятунок не зручно, тому поїхав до її квартири. Додому вона мала повертатися після восьмої години. В мене залишалося багато часу до її приходу. Я сидів у автомобілі, прокручував у голові, що повинен сказати та як. Знаючи, що вона не повірить жодному моєму слову, я думав, як можливо її переконати, що всі мої розповіді правдиві, а наміри благородні. Чекати стало нудно. Стукнула шоста година. Я вирішив, що раз нічого не роблю, то можна хоча б подивитися, як ця дівчина живе, оглянути її квартиру. Ключі від помешкання були у мене, тож я простежив, щоб мене ніхто не побачив, і пробрався до її домівки.
Минулої ночі я не встиг розгледіти усі фоторамки на столах, картини на стінах. На одній з фотографій її оточували люди різного віку, а вона тримала у руках величезний торт з надписом «16». Вона посміхалася, її усмішка видалась дуже щирою. На полицях стояли різні вироби ручної праці, цікаві книги. Гардероб був небагатий. З техніки побачив тільки телевізор – звичайнісінький такий, загалом скромненький. Атмосфера квартири віяла затишком: все прибрано і виглядало охайно. Я сів у крісло, яке знаходилось поруч з ліжком, і відчув, ніби ця оселя – моя.
Було близько сьомої. Я почув як повертається ключ у вхідних дверях квартири і розгубився. Підірвався з крісла, сховався за ним. До кімнати зайшла Авері, яка розмовляла по мобільному телефону, вона розповідала своєму співрозмовнику, що сьогодні звільнилася з роботи раніше і готова піти гуляти з ним через годинку. Очевидно, то був її хлопець чи друг, але в моєму досьє на Авері Січник не зазначалися жодні друзі чи хлопці, що зазвичай, як казав Нелл, обов’язково прописується. Дівчина закінчила розмову, кинула телефон собі на ліжко. Вона почала говорити сама з собою, питала що їй краще одягнути, якими парфумами скористатися, яку зачіску зробити. Усе вказувало на те, що Авері готувалася до побачення. Я одним оком спостерігав за нею: вона метушилася, сама від себе ніяковіла. Напевно, той хлопець їй дуже подобався, але чому ж про нього нічого не говорилося в досьє, не міг збагнути.
Раптом дівчина стихла, поглянула на рамку з фото, яку я розглядав. Вона пильно вдивилася в неї. Я здогадався, що їй не сподобалося, як саме рамка стоїть– я не правильно поставив її на місце, на якісь сім-вісім сантиметрів ліворуч від початкового положення. Авері щось запідозрила, веселий настрій змінився на протилежний. Вона, стоячи на одному місці, прискіпливо оглянула кімнату, задумалась. Або та фотографія була дуже важливою, або в неї така гарна пам’ять, проте ще не бачив, щоб людина помічала такі дрібниці.
Я не знав, що робити – здивувати своєю появою зараз чи дочекатися, поки вона залишить кімнату, потім вийти з її квартири і постукати знову у двері – зробити вигляд, ніби я тут ніколи не був, ніколи не бачив Авері, маю до цієї дівчини дуже важливу нагальну справу. Я обрав варіант номер два, але в житті не все йде за планом! Коли блакитноока перестала стояти на одному місці, заспокоїлась і, скоріше всього, подумала, що це вона колись ненароком зачепила фоторамку, Авері пішла до ванної кімнати. Я почув як вона зачинила двері вбиральні і вирішив втілити свій план у життя. Я вийшов зі своєї схованки. Щойно дійшов до вхідних дверей, як почув музику, що линула від мобільного дівчини – їй хтось телефонував – чорнявка прожогом вибігла з ванної кімнати. Вона зробила крок і завмерла.
Вбиральня в цій квартирі розташована таким чином, що коли виходиш з неї, перше що бачиш – вхідні двері. А біля вхідних дверей у той момент стояв я. Не пройшло й двох секунд, як Авері кинулася до мобільного, аби повідомити того, хто їй дзвонив, що її потрібно рятувати від незнайомця, який знаходився у помешканні. Я не пас задніх: дістався телефону, що лежав на її ліжку раніше, схопив його й ненароком розчавив у руці. Дівчина не розгубилася, почала кричати про допомогу так гучно, що це чули всі, хто проживав у будинку. Авері жбурляла в мене предмети, що траплялися їй під руку. Вона намагалася втекти, але замість того, щоб скористатися вхідними дверима, вона подалася на кухню, відчинила вікно. Вона збиралася вистрибнути з нього, але я вчасно схопив її, затис у руках. Я повторював, що мене не варто боятися, що прийшов допомогти, а вона все не вмовкала, кричала про допомогу. Я не втерпів і затулив їй рукою рота. До її квартири хтось постукав, а потім почав виламувати двері. Сусіди. З ними не хотів мати справу, тому в нагоді трапилося відчинене вікно. Я міцно притиснув дівчину до себе, яка почала ще голосніше верещати, і ми вистрибнули з другого поверху. Я приземлився на ноги, поставив її на землю, схватив за руку, швидко повів до свого автомобіля. Те, що Авері фізично пручалась, не склало ніякої турботи, адже я в тисячі разів сильніший. А ось її верещання нервувало та дратувало. Надвір повибігали жителі будинку, намагалися наздогнати мене, проте вони запізнилися. Я дістав з багажника клейку стрічку і мотузку, затулив дівчині рота, зв’язав руки. Посадив її на заднє крісло машини і швиденько поїхав геть з місця злочину.
***
Я мчався, як вітер. Намагався виїхати за місто. У автомобілі нічого не розповідав дівчині. Авері виглядала неймовірно наляканою, постійно намагалася звільнитися від мотузки, закричати. Я знайшов покинуту дорогу, звернув на неї, відшукав простору безлюдну галявину, зупинив машину. Я виволік дівчину з автомобіля, розв’язав їй руки, вона віддерла стрічку з рота і знову взялася за своє. Я її не тримав, не обмежував жодну дію. Авері почала тікати, але бігти їй було до міста дуже далеко, тож я зачекав доки вона заспокоїться і сама, як вірний цуцик до господаря, повернеться назад. Оце був наївний – гадав, що вона захоче дізнатися, що я від неї хочу. Минула година відколи її відпустив. Мені набридло стояти без діла. Відшукав. Знову, застосовуючи мотузку і стрічку, повернув її назад на пустинну галявину. Знову випустив з автомобіля, звільнив. Дякувати, на цей раз їй вистачило розуму не тікати. Стомлена бігом дівчина сіла на землю. Ридаючи, почала нашу розмову:
