Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

а то від такого безкультурного всього можна чекати, єнного витягла — той самий.

манер ніяких.

Чудово. А що ще?

— Так що ж все-таки, — каже, жуючи, — ви, ри-

А ще бачить Муся, як входить до салону зграя чер-

бонько, робили вночі в тій каюті?

ниць та приживалок — як і вчора, усі в чорному, ли-

— Я ж вам казала: за шпилькою ходила!

ше пані їхня, Лизавета Павлівна, свій траур змінила

— Золота, певно, шпилька, — посміхається він, —

на синю лискучу сукню та ще й бурякового кольору

якщо не побоялися…

хустину, всю в квітах, на плечі накинула. Світиться

Була б Муся менше вихована, плюнула б йому на

вся. Замовляє наливочку, чарочки всім розставляє.

той бутерброд!

Може, добре виспалась, настрій змінився?!

Відвернулася, помітила, як до шинквасу Ванда Та-

Шансоньє, як і вчора, на роялі награє — вальс

кіхасі йде, як на неї всі дивляться.

Штрауса.

Ще б пак! Тут пані в кімоно не ходять. Та ще й у кап-

Зінаїда (сьогодні вона в білих брюках) пахітоску

цях на босу ногу!

розкурює, перемовляється з модним письменником.

Князь ледь шию не скручує. Купець язиком цокає,

Князь, граф, промисловець…

мов кучер який-небудь.

Пані і панянки, поважні родини в цілому складі.

Фу, думає Муся, я завтра теж панчохи не одягну

Хоча ні, не в цілому: за столиком Штоків відсутній

і корсет — ну їх до біса!

голова сімейства.

82

83

Усіх Муся роздивилася уважно, роблячи вигляд, що

А сама знову думає: фу, яке ж нудне це світське то-

лише за «чоловіком» спостерігає, як і годиться. Шко-

вариство, добре, що вона від балів навідріз відмови-

да, що розмов не може розчути!

лась, куди татусь намагався її возити, вона б там від

Якби могла, то почула б, як мадам Шток гнівно си-

нудьги сконала!

ну каже:

Краще з поліцейськими сперечатися та криміналь-

— Татусь твій зовсім совість втратив. З вечора за-

ні романи читати, ніж таку ганьбу переживати в усіх

віявся, негідник!

на очах.

Жорж, що папугу ситно годує, ліниво, крізь зуби,

Замислилась про перстень, про ніж сервіруваль-

процідив:

ний, про…

— Може, уплав пішов…

А це що таке?! Цього ще бракувало!

— Що? У яку ще «плав»?

Аж каву на себе вихлюпнула!

— Та запиляли ви його зовсім, маман, — відказує

Прямує до неї ніхто інший, як… Іполит Вікентійович

Жорж, — от він і втік.

власною персоною!

— Та він же сам нас на цей пароплав затягнув! —

Муся очима закліпала: може, привиділось? Але ні.

обурюється маман і шепоче: — То він собі тут з лю-

Знайомі риси: волосся бріоліном намащене, мов

баскою зустрічається. Точно! Тому і затягнув! Ну, Со-

у Рудольфо Валентино, комір сорочки накрохмалено

ломошо…

стирчить аж до щік, виголених мов яйце.

— Соломошо, дай червінець! — на всю залу по-

Аромат «Стріла Амура» за сто кроків чути.

вторює знайоме ім’я папуга.

Спохмурніла Муся. Ще одна перешкода на її нелег-

— Стули йому пельку. А то придушу! — сердиться

кому розшуковому шляху.

мадам Шток, на зал озираючись.

Іполит Вікентійович Мусю помітив, засяяв, мов

І, помітивши, як біля шинквасу вчорашній танцю-

срібний карбованець, — і до неї.

рист подає руку «тій шльондрі, що в халаті до столу

Схилився, аж вдвічі в попереку склався.

вийшла», співчутливо Мусі киває, як товаришці по не-

Ще не вистачало, аби публіка подумала, що вони

щастю.

знайомі!

А Олексій дійсно веде чарівну Ванду через зал,

— Сідайте і мовчіть! — крізь зуби мовила Муся.

сміються.

Іполит покірно присів навпроти.

Мусі нічого не лишається, як нещасну з себе вда-

— А вас як сюди занесло? — не ворушачи губами,

вати.

пробурмотіла Муся, мов факір-черевомовець.

Аж шансоньє не витримав, підійшов, схилився над

І, посміхаючись фальшивою посмішкою, голосно

світлою голівкою і картаво каже:

додала, щоб усі чули:

— Чарівнице, не будьте такі печальні…

— Прошу, прошу, тут одне вільне місце! Дуже при-

Муся подякувала, руку простягнула для поцілунку.

ємно. Кави?

84

85

Накидала йому в тарілку все впереміж, що на сто-

— Яке розслідування?

лі було, — цілу гору.

Інокентій губи серветкою витер, але не опускає її,

— Мар’є Матвєвно… — розгублено каже Іполит.

так и тримає біля обличчя, щоб іншим не чути і не вид-

— Мовчіть і жуйте! — наказує «Мар’я Матвєвна».

но було.

— А-а-а-а, розумію, — нарешті змовницькі каже

Каже страшним голосом:

Іполит. — Конспірація?

— Учора вночі тут убито німецького посла Вільгель-

— Саме так. Так навіщо ви тут? Тільки голосно не

ма фон Айзена!

кажіть.

— Ой, — скрикнула Муся, — невже? Та що ви ка-

— Мене, Мар’є Матвєвно, тато ваш шановний сю-

жете?!

ди відкомандирував, — тихо каже Іполит, — з метою

Зрадів Іполит, що вогник в очах панянки помітив,

повернення вас до родинних пенатів.

любив він цей вогник до нестями.

— Як же ви викрутаси у словах полюбляєте, Іполи-

— Так. Убитий. Ножем у спину! У власній каюті!

те Вікентійовичу, — посміхається Муся. — Сказали б

— І що ви збираєтесь робити? — не згасає вогник

просто: вистежити і… і — до клітки!

в очах чарівниці.

Насупилась, серветку зібгала.

— Ох, Мар’є Матвєвно, не спокушайте! — благає

— Але знайте: не вийде!

Іполит.

Іполит поважно покашляв у кулачок.

— Ну, Іполите Вікентійовичу, ну, голубчику, — про-

— Можливо, — каже, — адже нині обставини зміни-

сить Муся, згадавши, що вона тут ще й в якості актри-

лися. Маю тут перебувати. За службовим обов’язком!

си харчі відпрацьовує. — Ви ж мене знаєте — я лише

І все ж таки, з вашого дозволу і за велінням татуся ва-

на користь справи питаю!

шого, попильную, аби з вами лиха ніякого не сталося.

— Знаю, Мар’є Матвєвно. І ваш розум високо

— Якого ще лиха? Я сама собі раду дам, — зневаж-

ціную. І якби долі було б завгодно… об’єднати наші

ливо скривилася генеральська донька.

серця…

А потім із цікавістю зиркнула:

Але все те Мар’я Матвєвна повз вуха пускає, лише

— А «за службовим обов’язком» — це що означає?

нетерпляче питає:

Одразу помітила, що Іполиту Вікентійовичу і само-

— Ну?!

му кортить розумній панянці, яка не раз добрі пора-

Певно, ще не час свататись, печально понурився

ди давала, поділитися.

Іполит: вогник в очах панянки згасає, треба його зно-

Але завагався.

ву розпалити. Каже:

— Та кажіть уже! — нетерпляче наказує Муся.

— Ну, оглянув я місце злочину. Складно все. Ніж —

Набрав Іполит таємничого вигляду і поважно каже:

столовий… — Покрутив у руках свій. — Тут їх хоч

— Розслідування треба провести. Сам капітан до

греб лю гати, всі однакові. Слідів — ніяких. Каю та

мене звернувся, та й з берега наказ надійшов.

як каюта…

86

87

— Ну, за це тато вас по голівці не погладить, —

Муся аж спалахнула від гніву. Ну точно як та-

співчуває Муся.

тусь її!

— Це точно, — сумно зітхає Іполит і промовляє

— Та скільки ж я разів і вам, і татусеві говорила!

з надією: — А ви ж, Мар’є Матвєвно, тут від самого

Слідство має починатися за всією хронологією: до-

початку були. Може, щось цікавеньке помітили. Мо-

пит свідків — передусім, огляд місця злочину — два, же, небіжчика ще при доброму гуморі бачили? Або

збір речових доказів — три.

ще щось таке, що ви завжди помічати вміли?

А ще принцип «Те-Те-Е»: тактика, техніка, експер-

— Може, і помітила, — загадково посміхається Му-

тиза!

ся. — Та тільки нечесно це!

Насупився Іполит:

— Що саме?

— От недарма ваш тато вельмишановний казав,

— Ви сюди, Іполите Вікентійовичу, мене пильнува-

що ви поведені на романах того шарлатана!

ти приїхали, аби до таточка повернути, а я вам так все

— Та це ж не просто романи! — ледь не кричить

і викласти мушу?

Муся, незважаючи на конспірацію, котру сама ж ого-

Хотів було Іполит Вікентійович відповісти, як над

лосила. — Це нове слово в криміналістиці! А відбит-

їхнім столиком голос пролунав:

ки пальців! А методи знаходження! А слідчі експери-

— А ви, панове, куафюр зробити не бажаєте?

менти! А антропометрія! Ох…

Це по залі мосьє Очінь ходить — до себе в ци-

І стишила голос, адже не можна ж так розмов-

рульню, що на пароплаві облаштована, панство за-

ляти з малознайомою людиною! Ще подумають,

кликає.

що вона собі замість чоловіка, мартопляса і пия-

— Скільки берете? — по-діловому запитала Муся.

ка, втіху знайшла. А таке Муся про себе думати не

— П’ятнадцять карбованців асигнаціями!