Константин Деревянко - Украинка против Украины
Но затем пришел Интернационал — и в бедной голове все перепуталось.
А профессор Перетц провинился перед националисткой тем, что работал как в украинском научном обществе, так и в русском обществе Нестора Летописца. Известный меценат и спонсор националистов Е. Чикаленко вспоминал: "На засіданні Наукового товариства Олена Пчілка знов завелась з проф. Перетцем. Коли на виході Перетц висловив думку, що треба вишукувати багатих українців, які піддержували б Наукове товариство грішми, то Пчілка знов уїдливо обізвалась:
— Щоб розвинути діяльність нашого товариства, треба, щоб члени його не працювали по кацапських товариствах, як це робить наш член професор Перетц.
Тоді Перетц, натякаючи на юдофобські статті в редагованому Пчілкою "Рідному краї", відповів:
— Мені здається, що для поліпшенння фінансів нашого товариства годилося б "устроить маленький погромчик".
Вийшла ніяковість. Пчілка, одягаючись, роздратовано кинула Перетцеві:
— Я вам цього ніколи не забуду.
І, певно, не забуде, тим паче, що Перетц жидівського походження" (16, 414).
Однако, будь ты хоть трижды "жидівського походження", но если сотрудничаешь с русскими, то ты — "кацапський професор":
"Треба розказати ще про одну суперечку Пчілки з Перетцем, свідком якої я теж був. Обмірковувалося в Науковім товаристві під головуванням проф. Грушевського питання, чи привітати Л. Толстого в день його 80-ліття, чи ні. Пчілка довго й гаряче стояла на тому, що не треба, бо Толстой не вартий того. Перетц, навпаки, відстоював думку, що треба привітати і, чи умисне, щоб вколоти Пчілку, чи ненавмисне, вжив у розмові таку фразу: "Хотя мне часто говорят, что я страдаю женскою болтливостью". Пчілка встає і, здержуючи своє роздратування, звертається до Грушевського з такими словами:
— От наш пан професор ніколи собі не дозволив би в присутності дам сказати таку неделікатність, яку сказав, — показуючи на Перетця, — кацапський професор…
Грушевський, переводячи це на жарт, підбіг до Перетца і почав його пошепки заспокоювати, а Стешенко на вухо докоряв Пчілці. Присутні не знали, що їм робити, але швидко Перетц вивів усіх з ніякового становища. Він почав розмову про те, що він тепер студіює українські приказки.
— И есть весьма меткие, например: "Це та баба, що їй чорт на махових вилах черевики подавав".
На це Пчілка кинула:
— Еге, є дуже влучні, наприклад: "покірливе теля дві матки сосе", натякаючи цим, що Перетц працює в Українському науковому товаристві і в російському Товаристві Нестора Літописця. Грушевський, боячись, щоб не вийшло чого гіршого, поспішив закрити засідання" (16, 415).
Чикаленко был издателем газеты "Рада": "Пчілка пожалила мене за те, що "Рада" виступила в сторону жидів проти "Рідного краю". Скаржиться, що тепер бойкотують її журнал, що мало хто його передплачує. Я радив їй зробити з "Рідного краю" або чисто селянський журнал, або родинний, на кшталт російської "Ниви". Але вона відповіла, що хоче якраз такого журналу, яким він є тепер. Їй кортить полеміка. З професором Перетцем завела таку баталію, що публіка й приказки склала: "Пчілку й медом не годуй, а Перцем", або "Пчілка — баба з Перцем" (16, 416). Теперь понятно происхождение этих выражений, о которых скромно умалчивает (или сам не знает) современный комментатор В. Архипов.
Однако Перетц был не один такой. В Киеве имелся еще один "ласковый теленок, который сосал двух маток": известный деятель "Громады" Яков Шульгин "был одним из членов-фундаторов Украинского научного общества в Киеве и активным сотрудником Общества Нестора Летописца" (16, 399). По логике Пчилки — типичный "кацап". Но, тем не менее, она не обзывала его этим обидным словом. И останавливало ее вовсе не то, что он был таким же "русским", как и Перетц. Причина была более существенной. Сын Шульгина вспоминал: "Батько одержав у спадщину від покійної матері 12 тисяч карбованців і, відклавши собі на свою подорож за кордон та додаткову науку 2 тисячі карбованців, не менш 10 тисяч карбованців (золотих) оддав Драгоманову, спершу на школи, але за дозволом батька Драгоманов ужив ці гроші на видання "Громади". На той час це була поважна сума, на яку можна було видати не одну книжку…" (16, 400). Ну можно ли спонсора обзывать "кацапом"?
Оправдывая Пчилку от обвинений в антисемитизме в своей статье "Непримиренна", В. Архипов приводит слова графа Витте: "Цілком очевидно, що жодна національність не дала в Росії такого відсотка революціонерів, як єврейська" (12, 30). Но настоящий патриот мог бы и возразить: украинский революционер ничем не уступает еврейскому, а некоторым даст фору. И чем хуже были революционеры других национальностей? Например, грузины? Может быть процент ниже, зато качество было неслабым. Ленин учил: "Лучше меньше, да лучше".
Тот же автор цитирует "Нью-Йорк Сан" (1912): "Євреї всього світу оголосили війну Росії. Подібно до римо-католицької церкви, єврейство є релігійно-племінне братство, яке, не володіючи політичними органами, здатне, однак, виконувати важливі політичні функції. І ця держава тепер оголошує відлучення російському царству" (12, 31). Пчилка и ее единомышленники также ненавидели Россию давно и стойко. Однако все познается в сравнении. Возможно, после победы пролетариата некоторые из них с ностальгией вспоминали царские репрессии. Самая известная репрессия царизма по отношению к Украинке и ее семейству называется "украинская ночь". А знаете ли вы "украинскую ночь"? О, вы не знаете "украинской ночи"!
Дело было во время первой русской революции, которая убедительно показала, "що народ наш можна намовити на злочинство: палити панські економії, різати худобу, вбивати панів і т. і.". Сестра Исидора вспоминала: "Про арешт Лесі в 1907 році можу докладно написати, бо пам’ятаю про це дуже добре (до різних деталей включно). Як прийшли робити трус, вночі, звичайно, то застали дома тільки Лесю, Лілю (сестра Ольга), Микося й мене, бо папа був у службовому відрядженні, а мама у Полтаві — видавала там "Рідний край"… Ордер на арешт був на ім’я Лесі й Ольги Петрівни Косач, себто мами, але Ліля сказала, що то на неї, бо ж вона таки Ольга Петрівна, і показала поліції свій лікарський диплом, виписаний на дівоче прізвище. Хоч і вона, і всі ми розуміли добре, що по маму тоді прийшли. Та Ліля свідомо зважилась удавати, що вона гадає, що то не до мами стосується, а що навіть коли після з’ясується там десь у жандармському управлінні помилка, то все ж пройде якийсь час і, може, маму тоді вже й не арештовуватимуть, і взагалі, що мама буде підготовлена до такої перспективи. Трус робили досить довго, але тільки в кімнаті Лесиній і Лілиній, і нічого з собою не взяли: ні рукописів, ні книжок, взагалі нічого. По закінченні трусу, зробленого поліцією, приїхав жандармський офіцер, подивився на протокол трусу і, згідно виписаного ордеру, арештував обох: Лесю й Лілю. Звичайно арештантів везе поліція, а тут несподівано жандарм сказав, що вони, коли хотять, можуть їхати самі. Очевидно, розумів, що втекти вони все одно не втечуть: дві жінки, та ще одна з них хвора! Так ото вони сіли на візника, котрого закликав їм поліцейський, і поїхали в участок… Їдуть вони в участок, а їх обганяє Микола Віталійович Лисенко, теж на візнику. З ним син Остап, що відпроваджав батька під арешт. А повернули на Паньківську, а там біля № 140-го Людмила Михайлівна Драгоманова з сином Світозаром (молодим тоді студентом) теж умощуються на візника — син проводжав матір до участка. А як приїхали в участок, то там застали уже Бориса Дмитровича Грінченка і ще декого з добрих знайомих українців — не пам’ятаю вже кого саме.
Як забрали сестер, то ми з братом Миколою зостались самі і одразу й не знали, що нам слід робити… Дядя Гриша жив дуже близько від нас. То я зважила як найшвидше піти до нього порадитись, що маємо робити. І ото ледве світало пішла я до дядька. Він одразу заявив: — Едем сейчас же в жандармское управление, — подивившись на мене додав, — пойди оденься прилично… Було 10 годин ранку. В жандармському управлінні застали душ десять знайомих — все родичі арештованих тої ночі. Сидять люди в почекальні і терпеливо дожидаються своєї черги. Виходить ад’ютант жандармського полковника, каже, кому до начальства. Ми увійшли. Дядько не сідає, нетерпляче поглядає навколо. Підійшов ад’ютант і питає, по якій справі: "по какому делу?" "По личному", — відповідає дядько і протягає йому свою візитну картку. І що то значить, коли людина поводиться з певним апломбом, з незалежністю! Це робить на людей враження. Дядько жодного високого становища не мав, не мав ніяких протекцій у "високих сферах". Був собі "статский советник в отставке" і нічого більше такого, щоб мало якусь вагу в жандармському управлінні. Всі інші, "без апломбу", залишились чекати покірно своєї черги.
— По какому делу, — спитав начальник, — чем могу служить?
— Да вот, арестовали моих племянниц, — почав дядя Гриша з обуренням, — что это за произвол? В чем их преступление?..
