Д. Журавльов - 100 ключових подій української історії

У результаті битви радянські війська звільнили всю територію УРСР у межах 1941 р., а також частину Польщі, продемонструвавши високий рівень бойової майстерності. Було завдано важкої поразки групі армій «Північна Україна», почалися бойові дії радянських військ проти загонів УПА в Галичині, що тривали і після завершення Другої Світової війни.

У СРСР завдяки сталінській пропаганді успішна битва увійшла до списку знаменитих «Десяти сталінських ударів» 1944 р., була добре відома з кінематографу, публіцистики, зокрема й присвяченої «розгрому під Бродами українських пособників Гітлера СС «Галичина»». Саме ця версія продовжує бути актуальною в свідомості багатьох мешканців Росії й українців Наддніпрянщини. Її втілює і відомий радянський меморіал у Львові – Пагорб Слави поблизу Личаківського цвинтаря. Натомість в українській діаспорній літературі та в сучасній Західній Україні вся битва і перш за все «мішок» під Бродами відомі як важливий героїчно-трагічний епізод «української боротьби з більшовизмом» (у такій іпостасі є темою низки поетичних і прозових художніх творів), подія добре знана в Польщі.

Приєднання Закарпаття до УРСР

Листопад 1945 р., Москва – Прага, Закарпаття.

Йосип Віссаріонович Сталін; В’ячеслав Михайлович Молотов; чеські політики Едвард Бенеш (1884–1948; лідер національно-соціалістичної партії, в 1918–1935 рр. міністр закордонних справ Чехословаччини, в 1935–1938, 1945–1948 рр. президент Чехословаччини, в 1940–1945 рр. лідер чехословацької еміграції, один із засновників Ліги Націй, Малої Антанти, 1948 р. передав владу комуністам); Франтішек Нємец (1898–1963; чехословацький політик, член соціал-демократичної партії, міністр уряду у вигнанні, делегат уряду Бенеша на звільнених землях ЧСР у 1944–1945 рр.); Владімір Клементіс (1902–1952; словацький політичний діяч, публіцист, провідний політик Компартії ЧСР, емігрант, 1945 р. заступник міністра іноземних справ ЧСР, у 1948–1950 рр. міністр іноземних справ Чехословаччини, страчений у результаті боротьби з опозицією всередині компартії, розпочатої за наказом з Москви); Зденек Фірлінгер (1891–1976; лівий соціал-демократ, близький друг президента Е. Бенеша, у 1937–1945 рр. чехословацький посол у СРСР, у 1945–1947 рр. голова чехословацького уряду, ініціатор злиття соціал-демократів з компартією); Іван Іванович Туряниця (1901–1955; брав участь у Закарпатській червоній гвардії 1919 р., член компартії Чехословаччини, з 1930 р. мешкав переважно в СРСР, у 1944–1946 рр. голова Народної Ради Закарпатської України, в 1946–1948 рр. перший секретар Закарпатського обкому КП(б)У і голова облвиконкому).

У 1919–1939 рр. Закарпаття перебувало в складі Чехословаччини, куди увійшло добровільно після народних зборів (автономний статус краю було санкціоновано Сен-Жерменською мирною угодою 1919 р., проте наданий лише 1938 р. напередодні остаточної окупації Чехословаччини Третім Рейхом). Після кількаденного існування Підкарпатської Русі (Карпатської України) 1939 р. Угорщина окупувала Закарпаття. Ні Чехословаччина, ні місцеві українці не змирилися з окупацією. Радянський Союз, як і більшість європейських країн, теж не визнавав законною окупацію Карпатської України Угорщиною і відстоював усталеність кордонів Чехословаччини домюнхенського періоду. Це однозначно підтвердили, зокрема, президент ЧСР Е. Бенеш та нарком закордонних справ СРСР В. Молотов під час бесіди 9 червня 1942 р. За радянсько-чехословацькими домовленостями, питання про долю Закарпатської України (згідно з Конституцією ЧСР – Підкарпатської Русі) мав вирішувати після війни сам народ. Улітку 1944 р., коли радянські війська почали вибивати з території краю німців і угорців, на зайнятій ними території мав призначатися чехословацький урядовий уповноважений, який після завершення воєнних операцій діставав право повністю взяти у свої руки управління громадськими справами й надавати всебічну допомогу радянському головнокомандувачеві. У липні 1944 р. уряд Чехословаччини призначив своїм уповноваженим на визволеній території Підкарпатської Русі міністра економічної реконструкції чеха Ф. Нємеца, його заступником – члена Державної ради словака генерала Р. Вієсту, а політичним радником – закарпатця І. Туряницю. Проте, попри попередні домовленості Й. Сталіна з чехословаками, майже одразу після визволення Закарпаття радянська влада і місцеві комуністи сформували перші тимчасові народні комітети, членів яких обирали або призначали, «враховуючи думку народу». Проте слід відзначити, що рух за возз’єднання з Україною був серед місцевих українців справді масовим (чому сприяли репресії проти місцевих «москвофілів» та «мадяронів»). На зборах і мітингах ухвалювалися постанови, звернення, прохання прийняти Закарпатську Україну «в лоно матері-вітчизни». Голова окружної народної Ради, перший секретар ЦК відродженої КПЗУ І. Туряниця очолив підготовку до з’їзду народних комітетів краю. До кінця 1944 р. повсюдно пройшли масові мітинги і збори, на яких люди схвалювали рішення з’їзду. Під Маніфестом підписалося понад 250 тис. осіб – більшість наявного в цей період дорослого населення.

26 листопада 1944 р. з’їзд народних комітетів у Мукачеві схвалив Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з УРСР і вихід зі складу Чехословаччини, обрав Народну Раду з 17 осіб. Головою став комуніст І. Туряниця. Вже 5 грудня Народна Рада ухвалила декрет про припинення зв’язків народних комітетів Закарпатської України з уповноваженим уряду Чехословаччини й висунула вимогу, щоб він залишив межі краю. Ф. Нємец у телеграмі до президента Чехословаччини Е. Бенеша 29 грудня 1944 р. змушений був визнати, що рух за вихід Закарпатської України (так було названо створену тут маріонеткову радянську «державу») зі складу Чехословаччини «треба вважати рухом народним і стихійним». На його думку, було недоцільно діяти проти волі місцевого населення. 1 лютого 1945 р. Ф. Нємец залишив межі Закарпаття.

Питання про Закарпаття було попередньо врегульоване шляхом листування між Й. Сталіним і Е. Бенешем. 23 січня 1945 р. Й. Сталін писав Е. Бенешу: «Радянський уряд не забороняв і не міг заборонити населенню Закарпатської України висловити свою національну волю… Ви самі мені в Москві говорили про Вашу готовність передати Закарпатську Україну Радянському Союзові». Е. Бенеш погоджувався на двосторонній договір як форму врегулювання, але тільки після війни при відновленні домюнхенських кордонів Чехословаччини з Німеччиною й Польщею. Після переговорів у Москві 29 червня 1945 р. було укладено договір між СРСР та Чехословаччиною про включення Закарпатської України до складу УРСР. Від СРСР його підписав В. Молотов, від Чехословацької Республіки – З. Фірлінгер і В. Клементіс. Представників УРСР, і тим паче маріонеткової держави Закарпатська Україна, на переговорах не було. Угода була остаточно ратифікована чехословацьким парламентом 22 листопада 1945 р., а Президією Верховної Ради СРСР – 27 листопада. Крім Закарпаття, Чехословаччина погодилася передати СРСР близько 250 км² території в околицях Чопа, які були частиною словацьких земель.

22 січня 1946 р. указом Президії Верховної Ради СРСР на приєднаних землях була створена Закарпатська область УРСР. Радянська влада чимало зробила для економічного розвитку провінційного аграрного Закарпаття, проте були й інші наслідки приєднання, які явно не могли тішити місцеве населення – вже в процесі возз’єднання чехословацькі органи та радянська репресивна машина застосували звичні для тоталітарної системи заходи проти «неблагонадійних». Заарештовували учасників Карпатської України 1939 р. (в травні 1945 р. у Празі заарештували її президента А. Волошина, який загинув у ГУЛАГу), українських інтелігентів, чиновників угорського окупаційного режиму. Кричущим насильством відзначилася ліквідація Мукачівської греко-католицької єпархії 1948 р., що супроводжувалася вбивством радянськими спецслужбами єпископа Теодора Ромжі, репресіями проти десятків священнослужителів. Відбулися «обміни населенням» з Угорщиною і Чехословаччиною. Тим часом групи етнічних українців, які мешкали в окремих районах на території сусідніх держав (Мараморощина в Румунії, Пряшівщина в Словаччині), також порушували питання про возз’єднання. Проте Москва поставилася негативно до цих клопотань як політично недоцільних. Зауважимо, що частина русинів бачила майбутнє Закарпаття у складі РРФСР як Карпатської автономної республіки (або області). Аналогічну позицію зайняла делегація РПЦ, висловившись на зустрічі з Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм 7 грудня 1944 р. «рішуче проти приєднання нашої території до Української РСР». Приєднання Закарпаття, попри наявність у сучасній Україні так званої «русинської проблеми», стало важливим кроком на шляху возз’єднання українських земель у єдину державу.