Д. Журавльов - 100 ключових подій української історії

Завдяки знаковій мирній угоді битва непогано відома більшості українців зі шкільного курсу історії, але, напевно, через свій неоднозначний військовий та політичний результат вона не надто добре відображена в популярній культурі. Місцеві краєзнавці активно працюють над популяризацією теми.

Битва під Переяславом

Травень 1630 р., апогей козацьких вилазок – 22–23 травня, мир – 29 травня; місце – околиці міста Переяслав (нині Переяслав-Хмельницький, місто обласного значення на сході Київської області).

Річпосполитське військо: великий коронний гетьман Станіслав Конецпольський; Станіслав «Ревера» Потоцький (1579–1667; з 1631 р. воєвода брацлавський, з 1636 р. воєвода подільський, з 1652 р. гетьман польний коронний, з 1654 р. великий гетьман коронний, учасник воєн із Москвою, Швецією, козаками Хмельницького, татарами, битв під Охматовом 1655 р. та Варшавою 1656 р.); Лукаш Жолкевський (?–1636; племінник С. Жолкевського, воєвода брацлавський). Окремої згадки заслуговує хорунжий подільський Самійло Лащ-Тучапський (1588–1649; великий коронний стражник, талановитий ротмістр з прикордоння і водночас рідкісний бандит, за розбій, грабежі, вбивства був засуджений 236 разів до вигнання – баніції і 47 разів до позбавлення честі й доброго імені – інфамії; за відвагу і таланти на полі бою його захищав Конецпольський, під чиїм командуванням Лащ був з 1623 р.).

Козацьке військо: гетьман нереєстровців Тарас Федорович-Трясило (? – після 1639; можливо, за походженням хрещений татарин Хасан, один із видатних козацьких ватажків до епохи Хмельниччини, гарний кавалерійський командир, воював у Європі в Тридцятирічній війні на боці католицької ліги, згодом брав участь у морських походах, Смоленській війні проти Московії 1632–1634 рр.); майбутній гетьман реєстровців Тимофій Орендаренко (?–?; став гетьманом після Трясила, брав участь у Смоленській війні).

Кінець 1629 р. був непростим для населення «кресів» Речі Посполитої: підвищення оподаткування, суперечки між уніатами і православними призвели до розквартирування великої кількості вояків коронного війська на Київщині. Але цей захід уряду замість втихомирення населення призвів до загострення конфлікту. У протистояння активно втрутились козаки, багато хто з них мав тут родичів і близьких. За таких обставин достатньо було іскри, аби спалахнуло полум’я нової «козацької війни». Фактично на нових засадах відродився тимчасовий союз православних ієрархів і козацтва. Прихильники нормалізації відносин козаків із державою (такі, як гетьман реєстровців Григорій Чорний) виявились приреченими на загибель. Чутки про навернення Чорного до унії і його спроби виконати сеймову постанову про виключення з реєстру «неблагонадійних» були сприйняті багатьма козаками як зрада їхніх інтересів. У результаті Тарас Федорович, знаний запорозький лідер, очолив похід козаків із Січі на волость у березні 1630 р. Тогочасні джерела згадують про 10 тис. козаків у війську гетьмана нереєстровців. Безперечним успіхом Трясила стало приєднання до нього якоїсь частини реєстрових полків (за даними Львівського літопису, 4 із загальної кількості 6 тис.), а також усунення конкурента – реєстрового гетьмана Григорія Чорного було засуджено на смерть у містечку Боровиця.

25 березня військо Тараса підійшло до Корсуня. У результаті розквартировані тут роти Конецпольського опинилися між двох вогнів – козаки почали штурм міста, а міщани стріляли по жовнірах з вікон власних будинків. Наслідком таких дій став розгром коронного гарнізону і втеча його залишків до фортеці Бар, де розташовувався штаб Конецпольського. Після першої перемоги Трясило розіслав універсали. Дуже швидко тисячі селян взялись за зброю. Водночас Тарас звернувся до Конецпольського з пропозицією скасування Куруківської угоди, збільшення реєстру і скасування розквартирування жовнірів на «козацьких» територіях. Козацький гетьман вимагав також видачі йому тих реєстровців, які не пристали до повстання. Погодитись із таким пан Станіслав ніяк не міг (він не мав права змінювати сеймові рішення, а лицарська честь, як він сам згодом писав, не дозволяла капітулювати перед ворогом і видавати своїх союзників), почавши натомість збирати розкидані по зимових квартирах війська. Фактично хід кампанії 1630 р. був від самого початку зумовлений спробами Конецпольського зібрати якомога більше сил і Тараса – розбити коронне військо по частинах. Значну роль у військовому протистоянні відіграла «мала війна», яку вели і козаки, і їхні тимчасові союзники – селянські загони.

Козаки вперше за багато років мали стратегічну ініціативу – їхнє військо було у зборі і вийшло «на волость» великими піхотними силами з артилерією. Конецпольський вислав проти окремих загонів повстанців кілька своїх підрозділів під командуванням старост Л. Жолкевського, С. Потоцького та коронного стражника Самійла Лаща. За свідченням українських джерел, Лащ ущент вирубав населення містечка Лисянка якраз на великодні свята в квітні 1630 р., аби налякати всіх потенційних бунтарів. Козаки і міщани відповідали Лащу тим самим – під час походу було вбито чимало людей із рот Лаща, Лянцкоронського та Сладковського. У похід вирушило 8-тисячне коронне військо, до якого приєдналися кілька «надвірних» загонів різних магнатів та певна кількість козаків-реєстровців, що збільшило чисельність армії Конецпольського до 10–12 тис. бійців та до 30 гармат.

Головні сили під проводом Конецпольського вирушили з Бара 6 квітня 1630 р., швидким маршем пройшовши Вінницю та Білу Церкву. За чутками, Конецпольський освятив свою шаблю на вівтарі католицького собору (схоже на пізню православну легенду, покликану довести, з ким насправді був Всевишній). Під час переправи через Дніпро біля Києва козацький кінний загін пошарпав коронні сили, взявши в полон німецького капітана-артилериста, який згодом служив повстанцям, і ледь не полонивши (за непідтвердженими даними Львівського літопису) самого Конецпольського. Десь на початку травня (на думку М. Грушевського, перед 8 травня) розпочались бойові дії на Лівобережжі в околицях Переяслава. Гетьман Тарас, який, очевидно, розраховував на підтримку мешканців Переяслава та навколишніх сіл, а може, й хотів мати вільний шлях до відступу на схід, на московські землі (як колись Наливайко), міг мати не менші сили, хоч і поступався коронній армії щодо якості кавалерії та артилерії. Подальший хід тритижневих бойових дій нам, як не дивно, відомий лише уривками. Судячи з даних свідка – козака Гладкого з Путивля, який сам був у Переяславі і згодом інформував про хід і наслідки цієї кампанії московський уряд, козаки оборонялися в таборі під Переяславом та в самому місті, часто роблячи успішні вилазки. Козаки розбили під Переяславом чимало підрозділів коронного війська не стільки в одній «Тарасовій ночі», як це здавалось автору «Історії Русів», а згодом геніальному романтику Т. Шевченку, а в ході кількох успішних вилазок, які підірвали дух коронної армії, її віру в перемогу, водночас завдавши їй чималих втрат. Конецпольський не зумів отримати підкріплень – вони гинули в боях з повсталими, що діяли і на правому, і на лівому березі Дніпра. Фактично коронне військо саме виявилося в стратегічній блокаді. А козаки Тараса такі підкріплення отримували – повстання селян і міщан ширилось, охопивши Копачів, Димер, Білгородку та навколишні села. Схоже, вирішальними для перебігу кампанії стали 22 та 23 травня (за даними Київського літопису), або відповідно 15 та 16 травня (як пишуть на основі відомостей львівського літопису), коли відбулися два вирішальні бої. У суботу 22 травня загін повстанців наблизився до коронного табору, можливо, з метою прорватись в обложений Переяслав. Цей загін налічував чи то 200, чи то 500 козаків, і Лащ не зумів його знищити. На допомогу йому необачно вирушив сам Конецпольський, взявши чимало військ. Оточені козаки загинули всі, крім одного пораненого сотника, але їхня жертва не була даремна. Скориставшись цим боєм, Трясило зробив велику вилазку і вдерся в коронний табір, винищивши багато коронних військ і головне – захопивши три важкі гармати, фактично головну надію Конецпольського. Козаки також спалили човни на Дніпрі, тим самим відрізавши коронну армію від Правобережжя. У битві загинуло щонайменше до 30 відомих представників шляхетських родин, зокрема 7 коронних офіцерів від поручника і вище, серед них – старий досвідчений ротмістр Ганнібал, наставник Конецпольського. А остаточно зламала бойовий дух пана Станіслава ще одна прикра поразка: наступного дня, в неділю, козаки Трясила винищили відбірну роту з Ченстохови під командуванням Лещинського (джерела не називають її гвардією чи охороною штабу Конецпольського, проте йдеться, очевидно, про якусь знану відбірну частину, із золотим колом на прапорі). Усе це, вкупі з неможливістю отримувати поповнення, було вже занадто для Конецпольського. Він пішов на переговори, усвідомивши всю складність ситуації. Зрештою, і козаки, не здобувши остаточної перемоги, теж схилялось до вигідного миру.