Володимир Вiнниченко. - Сонячна машина
Але, бiдолахи, якi вони все-таки нещаснi: це ж кожна з них увесь час твердо пам'ятає, що воно е воно, що на нього дивляться, що кожне слово його в iсторiю записується, моментально, без авторської коректури в iсторiю! Через те вони всi такi поважнi, вибачливо-благодушнi, з найкращими своїми посмiшками, в найкращих своїх позах, – всi ж вони без перестанку фотографуються.
Тiльки жiнки не фотографуються й не позують. Правда, теж позують, але зовсiм не для iсторiї й не як спiвачки, актриси, малярки. О, для тої, якiй лишається тiльки так позувати, можна складати свої манатки й їхати на той свiт.
До групи з голою Сiкстинською Мадонною в темно-зеленому китайського тонкого, як павутиння, шовку (останнiй крик моди!) пiвсмокiнгу важко й похекуючи пiдходить Брук. Мадонна трошки посувається, за нею посувається панок iз довгим синiм волоссям i фiолетовими вустами. Брук iспочатку садовить свiй важкий зад, потiм сам сiдає i розпинає руки на спинцi канапи-скелi. Гладкi, м'ясистi, напудренi, але червонi й крiзь пудру груди його випинаються наперед упевнено й недбало. Нижня намальована губа гидливо одвисла. Брук дозволяє собi позувати без посмiшок, вiн фотографується a naturelle, брутальним, нахабним, тупим, деспотичним хамом. Бо вiн – Брук, єдиний бас на весь свiт, оперовий король. Той самий Брук, який на сценi в екстазi хамства упав на колiна перед ложею Мертенса, що зволии милостиво хитнути йому головою. I цей суб'єкт у Сузанни за найпочеснiшого гостя!
Макс нетерпляче й iпонуро дивиться до гроту. Забула, чи що? Власне, якого чорта вiн, йолоп проклятий, приплiвся сюди? Порвати з Сузанною? Та для цього треба неодмiнно бачити її, та ще в час бiскаї? Вияснити? Що вияснити, лицемiре, паскуднику? За любовника свого вона його брати не хоче. їй треба чоловiка, хазяїна її маєткiв, якi розкрадають управителi. Вона хоче прилаштувати його на цю посаду. Ясно ж не раз казала, чого ж йому ще? Вiн теж не хоче її мати тiльки за любовницю. Значить, що ж тут виясняти? Чи не сподiвається вiн, що вона все ж таки вiдмовиться вiд усiх своїх маєткiв, стане його жiнкою, "другом", "товаришем", пiде на службу до якогось бюро, буде носити дешевенькi капелюхи, на якi iплює її покоївка? А вiн за це одкриє їй, що вiн член Iнараку, член страшної банди розбiйникiв, що за саму участь у нiй – смертна кара. Божевiльний вiн чи просто мерзенний, жалюгiдний лицемiр?
Сузанна виходить iз грота i, кругло пiднявши повну руку, легкими дотиками пальцiв поправляє зачiску. Цiлував її там хто? Лице спокiйне, очi привiтно-насмiшкуватi повертаються то до одної, то до другої Але хiба пiзнаєш що-небудь по її лицi?
Пiдходить до групи голої Мадонни. Чогось, видко, просить у Мадонни. Обидвi дивляться в його бiк. Мадонна нерiшуче знизує голими рожевими плечима. Сузанна, очима смiючись, часто, певно хитає їй головою й iде через круг до лопуха.
Макс поспiшно вiдхиляє тiло в другий бiк, закладає ногу на ногу й напiвприплющує очi.
– Я була бiльше, нiж хвилинку? Сердився? Га?
О, дурницi. Вiн собi трошки задрiмав Надворi така спека, а iут такий чудесний холодок.
– Ну, так Я так i знала, що ти задрiмаєш. Я умовляла на ших дам затанцювати бiскаю. Спецiально для тебе. Цих ти ще не бачив. Одна вiдмовилась, – шкода! – а друга, здається, буде. Ти зробив на неї враження.
Гм. Бiская – рiч, розумiється, непогана, естетична з усiх поглядiв, але перше те, що вiн абсолютно не має часу, по-друге вiн має до неї справу, яка нiяк не пiдходить до бiскаї, а третє, нарештi, танцювати бiскаю перед твором Адел трош ки… неестетично. I навiть непристойно.
З iусiх аргументiв вона, розумiється, почула тiльки трсгiй. Вона, Сузанна Фiшер, може зробити що-небудь неестетичне?
Вона, якiй найвищi митцi, найтоншi, найчулiшi знавцi краси щодня спiвають хвалу i славу за її власну красу й за найкраще розумiння всякої естетики?! О, як зараз вона за це вишкiрить зуби!
Сузанна сiдає поруч iз Максом, швиденько, непомiтно проводить нiжною й теплою долонею по лицi йому и просто, лукаво, пошепки говорить:
– А от ти зараз побачиш, чи пристойно. А за те, що не поголився, укушу Чуєш?
I зараз же пiдводиться i, подивившись кудись угору, хитає головою.
Пiсля руки на щоцi Макса лишається атласистий теплий слiд i свiжий, нiжний запах, од якого на губах виступає почування м'яких, вогких i таких хвилюючо-податливих уст Сузанни.
Макс прибiльшено зiтхає, перекладає ногу на ногу й схиляє голову на плече з виглядом людини, яка дожидається потягу.
Раптом звiдкись ледве чутно просочується до гомону голосiв трошки гунявий, металiчний i нiжний звук. За ним другий, смiливiший, виразнiший, хвилястий. Першi ноти бiскаї! Гомiн майже зразу затихає, поспiшно дзвякає посуд, по залi проходить шелест шовку, i з-за дерев, кущiв, лапатого листя, з синiх iприсмеркiв закуткiв з'являються рiзнофарбнi плями облич, як химернi живi квiтки.
Мадонна з синiми очима лiниво, неохоче пiдводиться й байдуже поправляє на клубах легенький рожевий пояс, який не зовсiм точно виконує своє призначення. Знизнувши одним плечем, вона зiтхає й повiльно, дивлячись собi пiд ноги, взутi в легенькi рожевi черевички, дрiбними кроками виходить у круг i стає перед мармуром.
Макс iз ворожим, гидливим усмiхом слiдкує за нею. Яка вона здаеться тут незграбна, важка, м'ясиста в порiвняннi з iим незаймане дiвочим, зворушливо чистим тiлом каменя. (Хоча збудована Мадонна досить гарно, це треба признати, i окремо взяте тiло її може претендувати на вистанцi на першу премiю).
Мелодiя бiскаi все густiше, виразншiе заповнює залу. Здається, вона виходить не з одного мiсця, а з усiх бокiв, зi стiн, зi стелi, з кожної щiлини. Гунявий звук, як голос дiвчини, якiй затулено носа, веде перед, тамтам обережно час од часу робить два удари й замовкає, неначе легенько пiдпихає у спину дiв чину.
Мадонна з синiми очима стоїть лицем до статуї, все нижче й нижче похиляючи перед нею ясно жовту голову. Потiм стає на одне колiно й витягує врiвнi з похиленою головою рожевi молодi руки Тамгам голосно, вiадно б'є два рази. I зараз же дзвенить мiдь, вихром здiймаються скрипки, гунява дiвчина розкриває уста, випускаючи вiльнi, металiчнi, нiжнi звуки.
Мадонна схоплюється з колiн, пiдкидає руки i, легко, гордо несучи груди вперед, iде назустрiч коханому.
1 з перших же крокiв її, та, власне, з перших рухiв, усерединi в Макса щось легесенько клацає, наче тихенько розчинилися замкненi досi дверi до якогось передiлу душi. I стає легко, затишно, цiкаво хвилююче. Та сама бiская, яка своєю розхристаною похiтливiстю, своїм гунявим, сифiлiтичним цинiзмом викликає раз у раз почування зв'язаностi, нiяковостi й полового роздратування, тепер легко, нiжно проходить усередину, вростає, зливається з усiм Максом. Вона вже перестала бути бiскаєю, модерним танцем салонiв i кабаре. Це чудесна, зворушлива поема, що розповiдає про вiчне в людинi. Нiчого нового не каже Мадонна, все те саме: зустрiч: захват, страх, потяг, вiддавання. Але все, що вона каже, є таке необхiдне, таке одверте, природне й таке невинно чисте, як це може бути тiльки в тварин i в великому творi мистецтва. I вже вона не здається важкою в порiвняннi з "Красою", навпаки, здається, що вони обидвi мають щось надзвичайно спiльне й рiдне мiж собою. Одна сестра, кремово-бiла, непорушне застигла в русi екстазу, а друга, рожева, дихаюча, переказує її мовчазну жагучу мову.
Макс увесь витягується наперед i не зводить поширених очей з рожевого ритмiчного тiла. Ах, так! Ах, мила, голубко, так! Ну, ще, ради бога, ще! Ото, от так! I це так.
Кожний її рух, поворот, вигин тiла, кожна лiнiя наче розв'язує вузлик за вузликом у душi, розвя!зує легко, дивно, нiжно, викликаючи щоразу внутрiшнiй крик полегкостi, увiльнення й ритмiчної, все ширшої та ширшої радостi.
Тамтам рiзко, часто б'є, труситься, скажено шарпається i, знесилено затримуючи темп, блаженно затихає. Рожеве тiло в солодкiй, вдячнiй знемозi схиляється перед тимiямом i лягає.
Макс, як пiдкинений, схоплюється, пiдбiгає до Мадонни, що почала пiдводитись, i бурно, вдячно, сяючи очима, простягає їй руку.
– Я страшенно вам дякую! Я перший раз сьогоднi зрозумiв, як ображають автора бiскаї, танцюючи її не так, як ви Я дуже дякую!
Мадонна з сильно, глибоко дихаючими грудьми, сидячи на килимi, звiвши на нього великi, благальнi очi, подає йому свою руку й засоромлено посмiхається. I видно, що їй пiд його поглядом страшенно соромно й солодко вiд своєї наготи, яку вона носила iак легко й просю, як одежу.
Макс, не помiчаючи цього, сильно струшує теплу, трохи вогку руку, повергається п iде знову до лопуха, йому нiяково, але загонисто весело. Рiзнофарбнi обличчя посмiхаються, ворушаться, спiшать до Мадонни, проводжаючи ного насмiшкува тим поглядом Сузанна з чудним блиском в очах стоїть бiля лопуха.
– Ну, що? Непристойно? Га?
О нi, цього вiн не може бiльше сказати. Про цей танець цього нiхто не смiє сказати. Хто вона?
Сузанна пильно, насмiшкувато й чудно водить поглядом по лицi Макса. Де дiлась умисна розвезенiсть, нахабнувата недбалiсть, виклик, примруженi очi? Очi промiняться, блискають, у плечах енергiя, рiшучiсть. Ех, давайте тепер йому ворогiв! Ах, Максе, ах, експансивний, запальний, мiнливий, бурний хлопчиську! Узять би тебе отут при всiх за твою дику, прекрасну голову й боляче боляче укусить у проклятi губи!
