Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Потвора наближалася, її вiддаляло вiд дiвчини не бiльше як метрiв п'ятнадцять-двадцять. Галя завмерла. її примружене праве око знайшло i тримало пряму лiнiю, що з'єднувала мушку на стволi гвинтiвки i обрану нею точку на головi тварини мiж очима. Тепер хай стане трохи свiтлiше, перед пострiлом треба краще бачити...

- Стiй, огидне страховище! - голосно крикнула дiвчина. Яскравi хвилi свiтла слухняно попливли печерою. Так, цiль узято вiрно. Все добре видно.

Немов пiд час учбової стрiльби, Галя акуратно натиснула на курок. Сухий пострiл пролунав коротко й чiтко - i вiдгукнувся довгою завмираючою луною в глибинi печери. Щось ударилося об скелю, за якою лежала дiвчина, впало бiля неї разом з вiдбитими скалками камiння.

Галя глянула - i похолола. Це була її куля! Деформована, сплющена, проте це була вона. Значить, куля з гвинтiвки не пробила череп потвори, вiдскочила вiд нього?.. Потвора зодягнена в панцир?..

Гаразд, нехай буде, що буде! В магазинi є ще чимало куль, Галя знайде мiсце, куди їх всадити, в око, чи що... Не може бути такого, щоб ця потворна тварина була цiлком вкрита невразливим панциром!

Пострiли з автоматичної гвинтiвки лунали один за одним, як короткi кулеметнi черги. Галя вцiляла вище i нижче, лiвiше i правiше. Мусить же, мусить нарештi знайтися вразливе мiсце на тiлi потвори!

Проте кулi й далi все так само вiдлiтали назад, рикошетували, вiдбивали кам'янi бризки вiд скель печери. А розлютована тварина з гучним ревiнням посувалася вперед, роздратована ударами куль об її панцир. Щупальцi звивалися в повiтрi, наче довгi батоги, лапи з силою врiзувалися в грунт. Ось потвора вже всього в п'яти-шести метрах вiд дiвчини, яка лежить за плескатою скелею...

Одна з широких лап, наче закутих у панцир, злетiла високо вгору, замахуючись майже над Галею. Ще мить...

Руки дiвчини похололи. Гвинтiвка здавалася неймовiрно важкою, такою важкою, що Галя вже не в силах була пiдвести її i знову стрiляти. її нерви здали: це було надто жахливо! Потвора зодягнена в панцир, який не можуть пробити кулi!..

Знесилена Галя в одчаї опустила голову в шоломi на руки, на непотрiбну тепер гвинтiвку. Глухий стогiн вихопився в неї.

I немов вiдповiдаючи на нього, загадковi камiнцi в стiнах i склепiннi печери спалахнули неспокiйним, хвилястим свiтлом, яке залляло нерухому постать дiвчини в скафандрi i занесену над нею зодягнену в панцир лапу потвори.

Роздiл шостий,

присвячений описовi подорожi в надрах

Венери, куди вирушив Ван Лун у розшуках

Галi Рижко, а також тим труднощам, якi

зустрiв мандрiвник пiд час цiєї подорожi.

Ван Лун у роздумi стояв перед круглим проваллям. Сюди чи не сюди? Вiн оглянувся. В кiлькох метрах виднiлося друге провалля, теж кругле, теж глибоке. Обидва вони вели кудись у надра Венери. Обидва, здавалося, були не природного походження, а зробленi живими iстотами, як величезнi нори. Та й Сокiл пiдтвердив це припущення, коли вони разом з ним знайшли тут переносний радiопередавач Галi Рижко:

- Безумовно, якiсь нори невiдомих страховищ. Ван, це не природнi печери! Дивiться, стiнки пухкi, легко осипаються. Я певен, що цими норами користуються тварини - i весь час пiдновлюють їх, розчищають.

Так, припустимо, що обидва круглi отвори в грунтi є початками пiдземних ходiв. Проте в який з них спускатися? Де розшукувати Галю?

Розмовляючи з товаришами, Ван Лун намагався втiшити їх, заспокоїти їх, вселити певнiсть, що Галя жива й неушкоджена, що вона тепер чекає на допомогу. Можливо, мовляв, вона ховається вiд якоїсь небезпеки, можливо, в неї бракує сил повернутися без допомоги товаришiв. Так говорив Риндi-ну i Соколу Ван Лун, так думав i вiн сам, доки не знайшов бiля одного з цих отворiв переносного радiопередавача Галi. А тодi напрям думок Ван Луна змiнився, хоча вiн i не сказав про це жодного слова товаришам. Навiщо?

Якщо Микола Петрович просто дуже турбувався про Галю, яку вiн встиг щиро полюбити за її моторнiсть, веселий характер, кмiтливiсть i безпосереднiсть, то Вадим Сокiл буквально не знаходив собi мiсця. Ван Лун ясно розумiв: це була не тiльки тривога за товариша, який потрапив у небезпеку. Це було щось бiльше. I хоч би як приховував Сокiл свої почуття до дiвчини, вони проривалися i в його збуджених запитаннях, якими вiн засипав Ван Луна, i в лагiдних словах, якими вiн згадував про Галю. Сказати Вадиму, що у самого Ван Луна лишалося дуже мало надiй, - означало завдати йому глибокого суму.

Нi, поки ще можна на щось сподiватися, - говорити Соколовi про тривогу Ван Луна було не слiд. Досить i того, що Ван Луну з великим трудом i лише за допомогою Миколи Петровича вдалося вiдговорити Сокола вiд його настiйливого намiру вирушити разом на розшуки дiвчини. Знервований експансивний геолог не розумiв, що вiн буде тiльки зайвим тягарем для Ван Луна, якому пiд час розшукiв довелося б водночас i пiклуватися про товариша, - до речi, дуже мало пристосованого для небезпечних подорожей.

Так, у Ван Луна лишалося не дуже багато надiй.

Галя впала в одне з цих проваль, - тут сумнiвiв не було. Де ж вона могла бути пiсля цього? Якщо вона розбилася пiд час падiння, тодi було б знайдене її тiло. Якщо падiння не завдало шкоди їй, тодi Галя вiдгукнулася б на крики Ван Луна i Сокола, почувши їх. Проте дiвчина не озивалася, i тiла її в проваллях також не було, - Ван Лун пильно оглянув дно обох нiр, освiтлюючи їх промiнням свого прожектора. Що ж тодi лишається?

Ван Лун згадав, як Сокiл висловив припущення вiдносно потвори, що нападала на мiжпланетний корабель пiд час їх вилазки. Так, Галя впала сюди, на днi проваль її немає, - лишається припустити, що її схопила i забрала з собою та велетенська тварина, яку описав йому Риндiн. Адже ж i слiди потвори зникали також тут, бiля проваль, куди приводили ряди поламаних молодих дерев i розчавленої оранжевої папоротi. А коли тварина схопила Галю, - як можна сподiватися врятувати її?

Тривога дедалi бiльше охоплювала Ван Луна. Досаднiше за все було те, що ця тривога заважала спокiйно думати, зважувати, мiркувати. Треба було опанувати себе. Вiн ще нiчого як слiд не знає, все це самi догадки, припущення. Зараз вони здаються похмурими мов нiч; трохи згодом - можуть змiнитися, поступитися мiсцем для iнших, бадьорiших. Як це говориться в старiй китайськiй пiсеньцi:

Обiрвалась дорога, зник твiй шлях,

Але поглянь, - знов стежечка з'явилась;

Коли й до дна ти вичерпав всю воду,

З глибин проб'ється нове джерело!

Треба шукати таку нову стежечку надiї, треба шукати нове джерело сподiванок! Перевiримо ще раз.

Переносний радiопередавач знайдений тут, бiля цього провалля. Але ця нора не така глибока, як друга. I слiди тварини зникали не тут, а саме бiля другого провалля. А може, потвора рушила цiєю другою норою, не тiєю, куди звалилася Галя? Може, дiвчина, впавши, вiдкотилася вбiк i згори її важко помiтити, а сама вона знепритомнiла i тому не вiдповiдає?.. Все може бути. Треба спробувати ще покликати її: а що, коли за цей час вона вже опритомнiла?