Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Це цiкаве явище спостерiгалося астрономами останнього разу в 1882 роцi - i повторення його передбачається тiльки в 2004 роцi. Як бачите, ореол Венери можна спостерiгати з Землi дуже рiдко.

Довгий час вченi думали, що хмари на Венерi створенi з водяної пари, яка добре вiддзеркалює сонячне промiння. Але потiм погляди на склад атмосфери Венери дуже розiйшлися. Чимало вчених вважало i вважає, що в найвищих шарах атмосфери цiєї планети немає анi водяної пари, анi кисню i що вони мiстять, головним чином, вуглекислоту. Iншi вченi твердили, що разом з вуглекислотою в атмосферi Венери є й водяна пара, i кисень. Але всi сходилися на одному, що на Венерi дуже багато вуглекислоти.

(От тому наша експедицiя i взяла з собою скафандри. Iнакше нiхто з учасникiв, можливо, не мiг би взагалi вийти на поверхню Венери. I яка шкода, що один з них, запасний, мовби самою долею призначений для мене, виведено з ладу тим гидким метеоритом! Як я тепер виходитиму з астроплана на Венерi без скафандра?..)

Крiм того, вченi вважають, що атмосфера Венери за своєю будовою аналогiчна земнiй, хоча, може статися, вона має бiльшу висоту, нiж земна, i її тиск у повiтрi планети може бути в два-три рази бiльший, нiж на Землi. Це якраз нам i доведеться перевiрити.

Не встановила наука досi i перiод обертання Венери навколо своєї осi. Тут ученi все ще сперечаються. Частина астрономiв вважає, що цей перiод складає 68 годин. Iншi твердять, що день на Венерi дорiвнюється земному. А третi заперечують i тi, й iншi погляди, заявляючи, що перiод обертання Венери навколо своєї осi дорiвнюється перiоду її обертання навколо Сонця, себто - 224 добам. А хто правий, - знов-таки доведеться встановити нашiй експедицiї!

Не прийшли вченi до спiльного висновку i про те, пiд яким кутом нахилений екватор Венери до її орбiти. А вiд цього залежать змiни довжини дня i ночi протягом року. Деякi астрономи кажуть, наприклад, що одна пiвкуля Венери постiйно освiтлена Сонцем, а зате друга так само постiйно занурена у вiчну темряву. Зовсiм так, як було пiд час польоту з нашим астропланом.

А якщо це так, тодi виходить, на однiй половинi Венери завжди спека, а на iншiй - дуже низька температура. I лише на вузькiй напiвосвiтленiй смужцi, яка проходить мiж освiтленою i затемненою пiвкулями, клiмат Венери можна вважати помiрним.

Наскiльки я розумiю, по-справжньому про Венеру ще нiхто нiчого не знає. Суперечок бiльше, нiж дiйсного знання, - хоча астрономи, звичайно, дуже образилися б на мене за такi непоштивi слова. Але ж я не винна. Я нiчого не вигадувала, а чесно розповiла тут все те, що твердять рiзнi вченi. I виявляються самi суперечки!..

Що стосується вiдстанi Венери вiд Землi, то тут становище яснiше. Середня вiдстань мiж цими двома планетами дорiвнює вiдстанi Землi вiд Сонця - близько 150 мiльйонам кiлометрiв. Але iнодi вона буває майже в чотири рази меншою, а iнодi приблизно в один i три чвертi раза бiльшою.

Хтось мiг би подумати, що наш астроплан вирушив у подорож якраз у той час, коли вiдстань мiж Венерою i Землею найкоротша, коли через це на полiт пiде менше часу? А от зовсiм i не так, а навпаки!

Певна рiч, можна було б летiти i таким чином, за найкоротшим маршрутом, коли Венера перебуває в так званому "нижньому сполученнi" з Землею. I тодi наш астроплан був би в дорозi всього-на-всього 41 добу, а не 146 дiб, як тепер. Чому ж не взято цей короткий маршрут, а вибрано наш, довгий, який в десять разiв довший вiд найкоротшої вiдстанi мiж планетами? Правда, це здається дуже дивним?

А якщо розiбратися, то все стає зрозумiлим. Щоб полетiти прямо на Венеру за таким коротким маршрутом, - потрiбна була б швидкiсть не 11,5 кiлометра на секунду, як у нас, коли ми весь час наче пливемо вздовж течiї земної орбiти, лише поступово вiдходячи вiд неї, а значно бiльша - 31,8 кiлометра на секунду. I скiльки б довелося витратити палива у ракетних двигунах для того, щоб розiгнати астроплан до такої швидкостi! Я не хочу пiдраховувати, але скажу тiльки, що навiть при потужностi атомiту, при швидкостi витiкання газiв 12 кiлометрiв на секунду,- таку ракету не можна було б збудувати. Ось чому для нас вибрано довгий напiвелiпсичний маршрут: на ньому астроплан не мусить погашати величезну швидкiсть руху Землi по її орбiтi навколо Сонця i дуже економить паливо.

Ну хоча наш маршрут i довгуватий, проте астроплан справно лине до Венери, пожираючи велетенськi астрономiчнi вiдстанi i неухильно наближаючи нас до мети. I ми з Ван Луном по черзi стежимо за виглядом Венери у телескопi. Микола Петрович нагадав нам ще раз:

- Темна частина Венери ще важливiша для спостережень, нiж освiтлена. Прошу не забувати про це.

Ми, звичайно, не забуваємо, але досi не помiтили на тiй темнiй частинi нiчого цiкавого. Вона вся цiлком однакова, якогось невиразного попелястого кольору. Рiвна сiра поверхня - i бiльше нiчого. На яскравiй частиш Венери, на освiтленому Сонцем серпi, я справдi помiтила неясний рух. Здавалося, що там пливли якiсь ледве помiтнi тiнi. Ми з професором Ван Луном думаємо, що це пересуваються великi скупчення хмар в атмосферi Венери. Микола Петрович теж на хвилинку задумався - i погодився з нами. Але крiм цього - протягом всiєї першої доби ми не помiтили нiчогiсiнько.

Пiсля вечерi, повернувшись до телескопа i замiнивши Ван Луна, я знову припала до окуляра, намагаючись роздивитися найменшi подробицi. I майже тiєї ж хвилини я скрикнула вiд несподiванки: та, може, менi це мариться? Нi, не мариться, не здається. Це - факт!

На верхньому рiжку серпа Венери виникло нiжне блакитнувате сяйво. Немов тендiтна прозора квiтка з найтоншими свiтлими пелюстками розкрилася на самому кiнчиковi яскравого рiжка. Чи, можливо, це було щось подiбне до китички з тонкого шовку. Вона гойдалась, вона тремтiла на чорному тлi небозводу, вигиналася вниз, але кожного разу вiдхилялась назад, немов боялася торкнутися попелястої поверхнi темної частини Венери. Як причарована, спостерiгала я це дивне видовище... Ще кiлька секунд, - i все зникло, немов i не було цього нiжного примарного сяйва. Воно зникло так само несподiвано, як i з'явилося.

Я хотiла було бiгти до Миколи Петровича, щоб розповiсти йому про загадкове явище, але згадала, як вiн попереджав, що пiд час чергування вiд телескопа вiдходити нi в якому разi не можна, коли немає замiни.

- Ви стоїте на науковiй вахтi, - говорив вiн, - i кожна секунда спостереження може несподiвано виявитися найцiннiшою !

Який вiн був правий! Як хороше, що я згадала про його попередження!

Минуло не бiльше пiвхвилини - i в мене знову перехопило подих вiд хвилювання. Внизу, праворуч, бiля самого краю темної попелястої поверхнi Венери, з боку, полярно протилежного тому, де нещодавно виникло i зникло перше сяйво, щось почало свiтитися. Спочатку я побачила, як пiд сiрим попелом зажеврiла тьмяна червонувата цятка, як то буває у згаслому вогнищi, коли пiд попелом лишаються жеврiючi вуглинки. Потiм на сiрiй поверхнi ясно позначилася свiтла червона плямка. Вона свiтилася зсередини, наче просвiчувала крiзь попiл. Потому плямка зробилася яскравiшою i розширилась, посерединi її спалахнув зовсiм яскравий червоний вогник. I пiсля цього пляма вже не яскравiшала далi. Лишаючись все такою самою, вона наче переливалася хвилями, по нiй пробiгали темнi тiнi i свiтлi вiдблиски, як буває це у загравi вiд пожежi.