Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Тiльки уявити собi: людинi треба на добу близько двох з половиною кiлограмiв води! Скiльки ж це треба було б узяти в подорож води на три чоловiки на сто сорок шiсть днiв, не кажучи вже про зворотний шлях i про непорушний аварiйний запас! Та цiлi цистерни! А в наших баках - тiльки аварiйнi запаси: нам вода не потрiбна! Як так? А отак! Та нашi апарати, виявляється, можуть ще й самi здобувати воду... ну, не самi, але начебто самi. Це страшенно цiкаво i дуже дотепно.

Особливi прилади, конденсатори, виловлюють з повiтря ту вологу, яка випаровується нашими тiлами пiд час дихання чи крiзь пори тiла. Потiм ця волога насичується повiтрям, до неї додаються деякi необхiднi органiзмовi солi - i виходить чудова смачна вода. її кiлькостi цiлком вистачає для того, щоб, як говорить Вадим Сергiйович, "задовольнити добову потребу людини у водi". Кожному з нас треба на добу, примiром, два з половиною лiтри води, як я вже сказала; а конденсатори могли б дати навiть бiльше - чи не три лiтри на добу.

I тут немає нiякої помилки в цифрах! Я й сама страшенно здивувалася i вирiшила, що не розчула, коли Ван пояснював менi це. Я, вагаючись, спитала його:

- Товаришу Ван Лун, тут якась помилка. Ви самi сказали, що кожен з нас одержує на добу два з половиною лiтри води. Як же конденсатори могли б виловлювати з повiтря i давати нам близько трьох лiтрiв? Адже не може бути, щоб органiзми видiляли вологи бiльше, нiж одержують її?..

Мабуть, у мене був дуже дурний, спантеличений вигляд, бо Ван Лун розсмiявся. Вiн вiдповiв менi (я не вмiю передати його особливу манеру говорити, запишу по-своєму):

- Саме так, Галю! Людина взагалi видiляє бiльше води, нiж поглинає її з питвом та їжею. Бачте, в надрах органiзму вiдбувається весь час хiмiчне створення води. Деяка частина кисню, який ми вдихаємо з повiтрям, i деяка частина водню, який мiститься в їжi, сполучаються i створюють воду. В цiлому в органiзмi щодоби синтезується таким чином близько чотирьохсот грамiв води. I конденсатори можуть уловлювати її. Зрозумiло?

Звiсно, я зрозумiла, чого ж тут не розумiти! I все ж таки це дуже дивно. Я знала досi про колообiг води в природi, а виходить, що такий самий колообiг вiдбувається i в нашому тiлi. Та ще й з хiмiчним додатком!

Признаюся, спочатку, коли я про все це довiдалася, менi було трошечки огидно: як же це - пити ту ж саму воду, яка вже пройшла крiзь органiзм, таку, яка, так би мовити, уже була у вжитку? Як не очищуй її, все одно вона нiби якась не така, не свiжа... А потiм я збагнула: адже i в природi точнiсiнько так само, вода ж до нас повертається знову i знову та сама, яка вже побувала в органiзмах людей i тварин. Крiм того, наша вода з конденсаторiв - свiжа, прохолодна i кришталево чиста, - менi дуже подобається.

Так чи iнакше, а водою ми забезпеченi вдосталь. Нiхто з нас її не економить, та цього й не потрiбно, хоча на кораблi немає великих i важких бакiв з запасною водою.

Не менш смачне в астропланi i повiтря. I я не випадково написала слово "смачне". Адже кожен знає, як легко i приємно дихається в лiсi чи в полi пiсля грози! Повiтря тодi буває особливо свiжим, навiть трошечки гостреньким, з якимсь незвичайним присмаком. Це тому, що пiд час грози повiтря насичується озоном. Апарати для очищення повiтря в каютах додають не лише кисень, але й озон. Тому наше повiтря завжди свiже i приємне. А крiм того, озон вбиває всякi бактерiї - теж непогано!

Щоб покiнчити з повiтрям i водою, розповiм ще, як ми вмиваємося. Це дуже кумедно, хоча до нашого вмивання слiд звикати. Справа в тому, що вмиватися, як на Землi, в астропланi не можна: вода просто не литиметься з крана, адже вона невагома. Звiсно, її можна було б примусити бити вгору чи вниз фонтанчиком пiд тиском. Але тодi вона негайно полетить у повiтря великими круглими краплинами, - спробуй спiймай її там!

Тому я, як i всi iншi, користуюся губкою. Я стискаю губку, занурюю її у воду в тазику i там вiдпускаю. Вода зразу ж таки втягується в губку: адже тиск повiтря в каютi нормальний! Тодi я виймаю губку разом з водою, яка набралася в неї, i умиваюся губкою, а потiм витираюся рушником. От до чого доводиться додумуватися за умов невагомостi!

Умивання - єдине, мабуть, що у нас не автоматизоване, тут нiчого не поробиш.

Ой, зовсiм забула, треба ще розповiсти про те, як менi доводиться кип'ятити воду! Це теж дуже iнтересно i знову стосується тiєї ж самої невагомостi в астропланi.

Що вийде, коли в астропланi взяти електричний чайник i спробувати закип'ятити в ньому воду, налити окрiп у чашку, ну, скажiмо, чай, щоб потiм пити його? Нiбито просто? А насправдi нiчого б з цього не вийшло.

Неприємностi почалися б з того, що вода в чайнику не захоче кипiти. Ось, дно чайника нагрiвається, вода бiля нього вже кипить, - а вище залишається зовсiм холодною. Дивно? А все чому? Та тому, що вода в чайнику невагома, нижня її частина, яка прилягає до дна чайника, не стає легшою, хоча й нагрiлася, не пiдiймається вгору. А холодна, навпаки, не опускається вниз, щоб у свою чергу зiгрiтися бiля дна чайника, як це буває за звичайних земних умов. I щоб закип'ятити воду в астропланi - треба було б весь час енергiйно перемiшувати воду в чайнику, анi на хвилинку не спиняючись. Веселе заняття?

Але ось, припустiмо, вода все ж таки закипiла. Як налити чай з чайника в чашку? Та вiн просто не захоче литися з носика, - адже вiн такий самий невагомий, наш чай! Можна струсонути чайник, виштовхнути з нього воду, але тодi окрiп великою краплиною вилетить з носика i полине повiтрям вздовж каюти. Летючий окрiп - теж не дуже приємна рiч! Спiймати його в повiтрi i не обваритися при цьому - я особисто не берусь.

Тому у нас заведено суцiльну механiзацiю. Наш електричний чайник, в якому я щодня кип'ячу воду, не потребує допомоги, в ньому не треба перемiшувати воду i не треба витряхати її з носика. В ньому влаштований маленький моторчик з лопатями, що обертаються у водi. Щойно я включаю чайник, наливши в нього воду, вмикається i моторчик. Лопатi весь час крутяться i перемiшують воду. Вона швидко обертається в чайнику, а це створює вiдцентрову силу. I коли я потiм нахиляю чайник, - вiдцентрова сила витискує воду з носика: тут уже треба спритно пiдiбрати її в чашку, а потiм пити крiзь трубочку, що не дуже приємно, але нiчого не зробиш, iншого виходу немає...

Суп я варю також в особливому казанчику з мотором. Тiльки в ньому немає лопатей (адже вони перетворили б на кришиво все те, що я кладу в суп), а замiсть того обертається весь казанчик. Ось як трудно бути домашньою господаркою чи поваром у невагомому свiтi!

...Здається, я дуже багато написала тут про нашу кухню. Але все це таке незвичайне i дивовижне, що я просто не могла стриматися. Зате тепер розповiм про серйознi речi.

Всi нашi машини, все чисто автоматичне обладнання - все електричне. Електрика - душа астроплана. I яка я рада, що опинилася тут, все побачила на власнi очi, про все дiзналася!