Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Певна рiч, Ван Лун вiдверто жартував. Але людина, незнайома з його манерою жартувати, наприклад, Галина Рижко, легко могла б подумати, що вiн говорить цiлком серйозно. Жоден мускул не здригнувся на його незворушному вилицюватому обличчi, не пiдвелися навiть краєчки його повних губ. Тiльки гострi сiрi очi, здавалося, примружилися трохи бiльше.

- Гаразд, гаразд, - вiдповiв Риндiн. - Подивимося, виберемо там. У нас попереду ще багато часу для мiркувань. У крайньому разi кожен вiзьме те, що буде йому до смаку. Вам, Ван Лун, - бронтозавряче дитинчатко, Соколовi археоптерикс, ну, а ми з Галею на мiсцi подивимося. Життя на Венерi, як я собi уявляю, таке рiзноманiтне i химерне, що...

Вiн не закiнчив. Його голос раптом потонув у гулi i гуркотi. Дзвiнко загув метал, астроплан здригнувся, наче вiд мiцного удару.

I зразу пiсля того стало чути, як щось напружено i пронизливо свистiло. Свист був монотонний, вiн не припинявся анi на мить, вiн долинав немовби звiдкись зверху... Що це таке? Що трапилося?

Зблiдла Галя Рижко запитувально дивилася на вчених. Чому вони мовчать? Чому Ван Лун стиснув у кулацi свою люльку, а в Сокола таке стривожене обличчя i тонкi пальцi нервово перебирають край пiджака? Чому Риндiн нахмурився так, що його кошлатi брови майже зiйшлися на перенiссi?..

А свист не змовкав. Галя глибоко зiтхнула, їй раптом здалося, що стало важко дихати. I тут-таки вона помiтила, що i Сокiл дихає так само. Що ж це?..

Риндiн кинувся до панелей з кнопками i рукоятками, якi керували апаратами для очищення повiтря. Вiн повернув одну рукоятку, другу, придивився до циферблатiв. Свист не змовкав. Микола Петрович обернувся до товаришiв. Його слова лунали, як рiшучий наказ:

- Негайно одягти скафандри! Галя зодягне мiй. Оскiльки четвертий скафандр на складi, я зачинюся в навiгаторськiй рубцi. Ван Лун, ви будете керувати роботою. В борту астроплана пробоїна. I крiзь неї в простiр виходить наше дорогоцiнне повiтря. Одягти скафандри! Хутко!

Монотонний свист не стихав. Риндiн, швидко перебираючи петлi в стiнi, пересувався до навiгаторської рубки, але ще перед тим, як зачинити за собою наглухо дверi, вiн на секунду спинився i додав:

- Я думаю, що це - метеорит. Будемо сподiватися, що вiн був один. До роботи, Ван Лун!

Дверi м'яко зачинилися за ним. Метеорит?.. Метеорит пробив стiну астроплана?.. Але тодi ж це означає, що все повiтря з мiжпланетного корабля вийде в простiр. Це означає, що... Галя Рижко нервово стиснула кулаки. На хвилину вона зовсiм розгубилася. Думки не слухалися її, вона перестала володiти собою. Що може зробити Ван Лун, якщо стiну астроплана пробито?

Астроплан здригнувся ще раз. Це був ще один удар, не такий мiцний, як перший, але все ж таки вiдчутний. I цей другий удар був немовби сигналом: по металiчних стiнках корпусу астроплана забарабанив цiлий дощ, град дрiбних вiдривчастих ударiв. Всi вони йшли з одного боку - злiва i зверху.

Галя завмерла, жах охопив її.

Метеорит був не один!..

Роздiл восьмий,

де розповiдається про те, як Ван Лун i

Вадим Сокiл лiквiдували наслiдки

зiткнення астроплана з метеоритом, а Галя

Рижко тим часом знайомилася з скафандром.

Соромно було признатися, проте Галя Рижко вiдчула неприємну слабкiсть в ногах. Вона збентежено закусила губу i подивилася в бiк Ван Луна i Сокола. Тi були вже в скафандрах i надiвали шоломи. А вона все ще стоїть, мов скам'янiла!.. Швидше, швидше!

- Галю, чи не треба вам допомогти? - почула вона голос Сокола, який долинав до неї чомусь глухо, немов крiзь вату.

- Нi, нi, я сама впораюсь, - крикнула вона у вiдповiдь.

Як дивно: варто людинi, хоч би як вона розгубилася, почати щось робити,- i вона дуже швидко опановує себе! Галя Рижко влiзла в скафандр. Пальцi в щiльних рукавичках робили спочатку якiсь незграбнi рухи. Але все ж таки вони без особливих утруднень вiдстебнули пряжки ременiв, якi прикрiплювали скафандр до нiши, де вiн стояв. Тепер шолом! Галя опустила на голову прозорий закруглений зверху цилiндр, який сам щiльно лiг своєю нижньою частиною на наплечне вигнуте кiльце. Дiвчина зсередини замкнула замки. Готово! Цилiндричний шолом наглухо iзолював її голову. А дихати як? Але все було передбачено. Замки шолома, закриваючись, самi привели в дiю повiтряний апарат. Тепер треба було тiльки повернути зсередини оцю рукоятку, як навчав її Ван Лун, вiдрегулювати приток повiтря. Єсть! До цилiндра шолома почав поступати кисень з резервуарiв на спинi скафандра, заряджених оксилiтом. Так називалася чудесна хiмiчна речовина, розроблена в Iндiйському iнститутi пiдводних дослiджень. Вона поглинала з повiтря в шоломi вуглекислоту i шкiдливi продукти дихання людини i замiсть них подавала свiжий кисень.

Галя Рижко виступила з нiшi. Вона стояла, намагаючись не рухатися, щоб звикнути до скафандра, i тiльки обережно пiднiмала i опускала руку. Крiзь мiцне й iдеально прозоре органiчне скло шолома-цилiндра було добре видно, як Ван Лун наблизився до панелi керування повiтряними приладами i виключив їх один за одним. Здивована Галя почула його спокiйний голос; вiн здавався зараз навiть чiткiшим, нiж хвилину тому. Хiба шолом пропускає звуки?.. Ван Лун говорив нiби про себе:

- Навiщо дарма витрачати повiтря? Все одно його висмоктує з каюти простiр! Тиск дуже-дуже впав.

Галя пiдiйшла до барометра-анероїда, прикрiпленого до стiни. Його маленька тремтлива стрiлка, яка показувала тиск повiтря в каютi, повiльно пересувалася лiворуч... Вона вже давно залишила позаду червону риску з цифрою 760 i тепер пiдходила до 740... Ось уже 739... 736... 720... Це означало, що в каютi весь час зменшується тиск повiтря. Воно виходило в простiр крiзь пробоїну в стiнi астроплана. Ось стрiлка барометра пройшла повз цифру 700, - i продовжувала повзти лiворуч.

Скафандр Галi Рижко трохи роздувся зсередини, його рукава й шаровари нагадували величезнi сосиски, перехопленi металiчними кiльцями, якi не давали тканинi розтягатися надмiру. Так само роздулися i скафандри Сокола i Ван Луна. Галя розумiла: це тому, що всерединi скафандра тиск повiтря лишався нормальним, а зовнi вiн дуже впав. З мимовiльним вiдчуттям побоювання Галя Рижко помацала пальцями в рукавичках тканину, з якої був зроблений скафандр: а що, як раптом вона не витримає, лусне, що тодi? Одразу кiнець! Проте тканина, товста i пружна, навiть не згиналася в складки. Це було щось подiбне до надзвичайно мiцної гуми.

Знову залунав голос Ван Луна:

- Дуже раджу товаришам включити електричнi грiлки. В каютi вже стало холодно. Галю, ви пам'ятаєте, як включати електрогрiлку?

- Так, так, пам'ятаю, спасибi.

- Все ж таки нагадую: навпроти пiдборiддя, в нижнiй частинi шолома, є маленька рукоятка. Повертати треба праворуч. Не швидко. Краще повiльно. Не так, як їхати на цератозаврi, а? Але включайте, щоб не замерзнути.