Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Нiкого, крiм Риндiна, Сокiл не знайомив з наслiдками своїх спостережень i висновками. Тiльки Микола Петрович, керiвник експедицiї, мав право коли завгодно пiдходити до Вадима пiд час його роботи i переглядати розрахунки i записи. Одного разу Галина Рижко випадково почула коротку розмову:

- Чи певнi ви, що головний потiк iде саме з боку крабовидної туманностi Тельця? - запитував стурбованим тоном Риндiн.

Сокiл вiдповiв, дещо вагаючись:

- Поки що всi данi говорять саме так, Миколо Петровичу. Але ось пiвгодини тому гамма-прилад показав, що напрям змiнився на шiсть градусiв. Може статися, якраз у цей час пости керування вiдхилили курс ракети?

- Сумнiваюсь. Вони попередили б мене або принаймнi сповiстили б про це потiм. Треба перевiрити. Цiкавiше за все, що в такому разi головний напрям космiчного промiння збiгається з одним з головних потокiв радiовипромiнювання. Ви пам'ятаєте, їх три, такi потоки: вiд дзети Тельця, вiд "наднової" зiрки в сузiр'ї Кассiопеї i вiд тiєї точки в сузiр'ї Лебедя, де, як твердять, зiткнулися двi галактики. Перевiряйте, перевiряйте, Вадиме! Це надзвичайно важливо. Невже центри виявляться спiльними i для космiчного промiння, i для радiовипромiнювання?..

I Риндiн повернувся до себе в навiгаторську рубку, а Сокiл з головою занурився в свої розрахунки.

Галя Рижко зрозумiла в усiй цiй розмовi мало що. Тут було страшенно багато темного й незрозумiлого, в цiй заплутанiй астрономiї! З часом вона безумовно зрозумiє все, цього Галя була певна. I якщо б вона не вирiшила нi про що не запитувати Вадима Сергiйовича, доки вiн не перестане офiцiальничати, - звiсно, можна було б дуже швидко довiдатися, в чому тут рiч. Але Сокiл мовчав - чи то вiд збентеження, чи чомусь ще... А сама Галя починати не могла: тут уже було питання самолюбства!

Бiльш за все подобалося Галi допомагати Ван Луновi. Щодо готування їжi i господарських справ, то все це Галя, як ми пам'ятаємо, взяла в свої руки з першого ж таки дня. До речi, Ван Лун аж нiяк не заперечував. У нього лишалося чимало дiла. Крiм обов'язкiв штурмана, про якi ми вже говорили, вiн стежив за роботою численних приладiв, що автоматично очищували повiтря в астропланi, видаляли з нього вуглекислоту, додавали свiжого кисню i регулювали вологiсть повiтря. Схвально поглядаючи на Галю, яка допомагала йому, Ван Лун промовляв:

- Дуже, дуже добре, дiвчино! Ще трохи - i Микола Петрович, вважаю, дозволить передати вам все господарство. Шанобливо прошу - придивляйтеся, вивчайте. Воно взагалi дуже iнтересно.

Втiм, Галинi Рижко здавалося неймовiрно цiкавим буквально все. Микола Петрович заохочував iнтерес дiвчини до справ експедицiї. Посмiюючись, вiн казав:

- Ви, Галю, можете принести нам велику користь. Навiть не нам, а всiй науцi. Подумайте тiльки: все, що ви вiзьмете на себе, розвантажить Ван Луна i Вадима. У них залишиться бiльше часу для головних справ. А вiд цього, безумовно, виграє наука. Звичайно, тут, як i всюди, треба знати мiру. Якщо, наприклад, забрати надто багато обов'язкiв у Ван Луна, то вiн почне витрачати весь час на тренувальну стрiльбу. А це для науки, гм, не найкориснiше.

- Вважаю скромно: все ж таки кориснiше, нiж лiричнi вправи для геолога, - ущипливо вiдповiв Ван Лун, покосившися в бiк Сокола.

Дiло вiдбувалося пiд час обiду. Сокiл, мабуть, не розчув фрази Ван Луна, занурений у власнi думки. Iнакше вiн обов'язково вiдповiв би аналогiчною шпилькою на адресу Вана. Такими вже були звичнi стосунки двох друзiв.

На загальне здивування Сокiл раптом палко заявив, немовби пiдбиваючи пiдсумок своїм мiркуванням:

- Археоптерикс мусить бути! Неодмiнно мусить бути.

Сенс цього вигуку зрозумiв тiльки Ван Лун, який зразу ж таки охоче пiдтримав розмову:

- Це, роблю висновок, нове вiяння в науцi? Дуже цiкаво. Згадую: вчора один мiй добрий друг наполегливо запевняв, що ми не зустрiнемо археоптериксiв. Боюся помилитись, але вiн нiбито доводив, що розвиток фауни на Венерi ще не дiйшов до них.

- Я не говорив так, - ображено заперечив Сокiл.

- Попереджав, боюся помилитись, - ввiчливо нагадав Ван Лун, посмiхаючись.

- Киньте, Ван! Тут справа не в жартах, та ще сумнiвного характеру! Так, я вчора ще не вирiшив для себе цього питання. А сьогоднi прийшов до певних висновкiв. На жаль, для вас усе це не дуже важливо.

- Дозволю собi спитати: чому? - насторожено примружив очi Ван Лун.

- А що являє собою для вас цей самий археоптерикс? У кращому разi чергову цiль для пострiлу, i все.

- Можна й так. Вважаю, ваш археоптерикс мене цiкавить менше, нiж iншi тварини. Як мисливця, пiдкреслюю.

- А iнакше ставитися до нього ви й не можете. Тим часом для геолога чи палеонтолога це питання надзвичайно важливе. Його правильне розв'язання може багато на що пролити свiтло. Що таке, кiнець кiнцем, археоптерикс? Ну, скажiть, Ван!

Ван Лун не любив запитань "з пiдковиркою", якi охоче ставив перед ним Вадим Сокiл. Однак палеонтологiєю вiн у свiй час трохи цiкавився: тут нiбито не було нiчого пiдступного. Презирливо скрививши губи, Ван Лун вiдповiв:

- Хм... думаю - такий птах... з рiзних ваших потвор однiєї з ер... як це?.. мезозойської чи плезозойської?

- Ха-ха-ха! - розреготався геолог, переможно поглянувши на Риндiна i Галю. - Як ви зволили сказати? "Плезозойської" ери? Ой, не можу! Ха-ха-ха! Дорогий Ван... ой, не можу! Ха-ха-ха! Ви, мабуть, вважаєте, що назва ери походить вiд найменування тварини плезiозавра? "Плезозойська"! От насмiшив!

Ван Лун помiтно образився, хоча голос його звучав, як i ранiше, урiвноважено:

- Дозволю собi зауважити: нiколи не вважав себе знавцем палеонтологiї, - сухо вiдповiв вiн. - Моя спецiальнiсть - енергетика, i ще трохи подорожi та полювання. Назви ер пам'ятаю не дуже, можу помилитися. Сподiваюсь, коли вашi звiрi з'являться, знайду для них пiдходящу кулю. А вам можна буде спокiйно працювати, сподiваюсь також. I сказати потiм, яка тварина, яка саме ера. I пiдкреслюю: не дуже добре володiю вашою мовою. Можу iнодi помилятися. Пробачте!

Микола Петрович вирiшив, що йому слiд втрутитися в розмову, яка набула дещо гострого характеру. Вiн м'яко зауважив примирливим тоном:

- На вашому мiсцi, Вадиме, я не звертав би уваги на випадкову обмовку. Цiлком ясно, що Ван Лун просто помилився на словi. Зрозумiло, що вiн хотiв сказати не "плезозойська" ера, а "палеозойська", чи не так, Ван?

- Вадим мiг зрозумiти одразу, - стримано i все ще трохи ображено пiдтвердив Ван Лун.

Микола Петрович так само примирливо закiнчив:

- А вам, Вадиме, не завадило б щиро визнати, що ви й досi не взялися як слiд за тренувальну стрiльбу. Нiби ви не знаєте, що це - ваше слабке мiсце. Ви зобов'язанi оволодiти пiстолетом i гвинтiвкою не гiрше вiд нашої Галi. Ви йому допоможете, дiвчино? У Ван Луна щось нiчого не виходить з його другом.

Галина Рижко, зашарiвшись (i коли вже вона вiдучиться вiд цiєї поганої звички?..), мовчки кивнула головою. Сокiл покосився на неї i покiрливо вiдповiв: