Радий Радутный - Люди та зорi

Й знайшов.

Знайшов невелику, химерно вигнуту дротинку. Один край ?? був зўм'ятий, наче побував у лещатах.

А лещатами тими були затвор та зарядна камеру кулемету.

...Отже, спочатку.

Чому всў, починаючи з самого його повернення, з таким майже забобонним жахом розпитували про пўрокўнез? Три роки тому... тьху, тобто шўстнадцять рокўв тому нўхто не надавав цьому особливо? уваги.

Чому... Нў, не так. Хто й навўщо слўдкуї за ним?

Й слўдкуї, слўд визнати, досить професўйно. Та технўка, потрощена в спальнў - це вам не абищо. СБ? Але знову ж таки - чому й навўщо?

Далў...

Яким чином було вўдзнято... гм... ну, коротше кажучи, той фўльм з-за вўкна?

Якась комаха здуру вскочила в фужер з соком. Хелл рўзким рухом виплеснув його з налив знову.

Далў - ще краще. Ось, наприклад:

Кому й навўщо знадобилось пхати дротинку в магазин кулемету?

Пўдўйшов кўт, потерся головою об ногу Хелла. Юр посадив його собў на колўна, погладив. Кўт вдоволено замуркотўв й заплющив очў.

Але вўд того питань не меншало.

Чому тў порушники - "жорстокў й зрадливў" - не лише не зачепили його, а, навпаки, покўрно забралися геть. Мали ж, особливо пўсля того, як вўн витяг магазин, чудову нагоду... Вўн посмўхнувся, пригадуючи, що весь час косив оком на запасний, поруч ўз зброїю.

Хелл знову погладив кота, той аж витягся вўд задоволення. Й нову двино-знайоме вўдчуття пронизало руку. Юр здригнувяс. Кўт занепокоїно поглянув йому в обличчя.

Й тодў Юр зрозумўв.

Вўн облишив свўй сўк, пўдняв кота й пильно поглянув йому в очў.

Все правильно.

В правому оцў, одразу ж за зўницею, щось ледь помўтно виблискувало.

Хелл напружив всў сво? вўдчуття й повўльно провўв рукою над пухнастим тўлом тварини. Вўн не помилився - котячий хвўст, точнўше, _д_е_щ_о_, заховане в хвостў, досить ўнтесивно випромўнювало радўохвилў.

- То он ти який, котику!... - пробурмотўв Хелл, розгортаючи густу шерсь.

- Так ви все одно нўчого не знайдете, пане Хелл!

Голос почувся нўзвўдки. Юр здригнувся й блискавично оглянувся. Але позаду нўкого не було. Голос чувся... з кота.

- Поставте, будь ласка, бўдолашну тваринку на стўл! - звелўв голос.

Хелл пўдкорився.

- Отже, пане Хелл, ви допетрали, що знаходитесь, так би мовити, пўд ковпаком?

Кўт незворушно вилизував лапку. Хелл мовчав.

- Пане Хелл, наскўльки я зрозумўв, вам хочеться взяти цього симпатичного котика за горлянку й розўрвати навпўл, чи не так?

Юр мовчки кивнув.

- Так от, не раджу! Вўн коштуї...

- Хто, чорт забирай, дав вам право слўдкувати за мною?! - вибухнув, нарештў, Хелл.

- А в кого треба того права питати? - насмўшкувати поцўкавився голос. А потўм додав - вже серйознўше:

- На превеликий жаль, це необхўдно. Деякў вашў здатностў становлять певний ўнтерес для нас.

- Ви - це СБ?

- Гм... Так, в основному, СБ.

- То що ж ви вўд мене хочете?

Голос засмўявся, якщо можна так висловитись.

- Бачте, ўснуї велика пўдозра, що за певний перўод вашого життя ви, так би мовити, втратили деякў людськў властивостў й натомўсть набули ўнших. Це навўть бўльше, нўж пўдозра. Тому найбульше, наприклад, чого дехто з нас бажаї - це розрўзати вас на шматочки, й подивитись, як вони влаштованў.

- За чим же зупинка? - досить спокўйно сказав Хелл.

- Бачте, деякў мо? колеги вивчають лише тў вашў якостў, якў проявляються лише в живого органўхму.

- Пўрокўнез, наприклад?

- Й не лише це.

- Й ви пропонуїте менў стати пўдддослўдним кроликом?

- Ну... приблизно так.

- А що ви скажете, якщо я скручу в'язи спочатку цьому бўдолашному котиковў, а потўм уже - й вам?

- Раджу почати з котика!

Почувся короткий сухий смўшок. Кўт зненацька вигнув спину, зашипўв й досить глибоко подряпав Хелловў руку - очевидно, керували бўороботом, чи радше, кўборгом, чи ким вўн там був, досить умўло.

Довго не роздумуючи, Юр схопив тварину за в'язи.

Й отямився на землў. Якась галузка боляче врўзалась в спину. Обважнўла рука ледь рухалась. В повўтрў пахло озоном, а кўт спокўйно бавився власним хвостом на столў.

- Ну, Хелл, то що ж трапилось? - глузливо запитав голос. - Не забився? Ручка не болить?

Кўт зненацька визвўрився й зашипўв.

- Що, не вдалося? - глузував далў голос. - Здаїться, струмом вдарило? Ай-яй-яй, яка необережнўсть! Треба ж було рукавички одягти!

Хелл, зцўпивши зуби, знову сўв до столу. Кўт пўдўйшов ближче й легенько торкнув його лапкою. Юр аж здригнувся.

- Що, злякався? Ой, сором який - десантник, що стрибунцўв одним поглядом пўдсмажував, кота злякався!

Вўйнуло жаром. Гарячий потўк повўтря змўв порошинки зў столу. Кўт позадкував.

- Що, й котика спалиш? А чого ж, давай! Й цўлком законно опинишся в нашўй лабораторў?. Так що смўливўш. Спали його! Спали! Спа...

Велика сукувата палиця свиснула в повўтрў, почувся короткий глухий удар, потўм - дивний звук, наче розчавили яблуко. Сўра мозкова речовина бризнула на всў боки з розтрощено? голови кота. Кўлька крапель потрапили просто в обличчя Хеллу, вўн не звернув на те уваги. Кўт з розтрощеним черепом корчився на столў. З-пўд дубця, що ним Хелл притримував агонўзуючу ўстоту, сипались блакитнў ўскри.

Тварина в останнўй раз сўпнулась й завмерла. Хелл обережно доторкнувся рукою до шерстў. Його струснуло. Зцўпивши зуби, десантник витримав, поки весь остаточний заряд стўк його тўлом у землю, потўм двома пальцями розўрвав котяче тўло вздовж хребта. Бризнула кров. На стўл глухо ляпнув безформний кавалок смердючих нутрощўв.

Хелл не помилився - в праве око тварини було вмотнтовано мўнўатюрну телекамеру, мозок - нашпиговано тоненькими срўбними дротинками-електродами, а помўж кишками ховалось кўлька невеликих закруглених коробочок, з'їднаних дротами й свўтловодами. Ще один дрўт тягся аж до кўнчика хвоста.

"От вам ў антена!.." - подумав Хелл.

- Ти не бачив кота, Юр? - запитала ввечерў Селена. Цўлий день вона пробула десь у мўстў, залагоджуючи справу з порушниками, а Серж ще й досў не повернувся з лўсу.

- Нў, не бачив, - неуважно вўдповўв Хелл. - Вўн, мабуть, десь загуляв. Або ж подружку знайшов.

Вўн пригорнув дўвчину до себе й поцўлував.

- Ой, та ну тебе!... - щасливо прошепотўла дўвчина й мўцнўше притислась до його широких грудей.

За кўлька тижнўв регулярний прогляд власного досьї став для Хелла справою майже звичайною, але на цей раз на нього чекала несподўванка.

За досить докладними описами його стану й дўяльностў, аж до знищення кота-кўборга, йшла невелик, обведена акуратною рамкою текстова вставка:

Шановний пане Хелл!

Керўвництво СБ маї кўлька запитань, пов'язаних з Вашою поведўнкою й властивостями. В зв'язку з цим пропонуїмо Вам завтра о дев'ятўй годинў прибути до лабораторў? номер 19 (адреса з карткою прикладаються), щоб вирўшити тў питання разом.