Дівчинка - дівчина - жінка - мати - Шкіряк-Нижник Зореслава Антонівна
Нерідко гонорея набуває хронічного перебігу (після двох місяців від початку зараження).
Збудник може «піднятися» у верхні відділи сечостатевого тракту, проникнути в порожнину матки і викликати запалення слизової оболонки її внутрішньої поверхні (ендомет-рит).
Досить частим ускладненням гонореї є двобічне запалення яєчників (гонорейний аднексит). За своїми ознаками та перебігом він майже не відрізняється від негонорейного* А тому, будь-який дискомфорт, болі внизу живота, у попереку, болі, що виникли ніби без достатніх причин, або кровотечі, не пов'язані з менструальним циклом, повинні дуже насторожити жінку. Ці явища — абсолютний привід для відвідування спеціаліста-гінеколога.
Іноді гонорея жінки перебігає із супутнім залученням до процесу так званих бартолінієвих залоз, що розташовані в товщі основи малих статевих губ, викликаючи їх запалення — бартолініт. У таких випадках залоза, яку за нормальних обставин не можна прощупати, значно збільшується у розмірі, стає надзвичайно болючою; процес супроводжується збільшенням пахових лімфатичних залоз.
Однак найбільш серйозним, на наш погляд, є ускладнення гонореї, яке окрім фізичного болю завдає жінці великого морального страждання, ускладнення, що назавжди позбавляє жінку можливості відчуття найвищого жіночого щастя — материнства і виконання основного завдання, що дала їй природа.
Як уже говорилося вище, в яєчниках кожної жінки, що досягла статевої зрілості, щомісяця з'являється готова до запліднення яйцеклітина. Слизова оболонка порожнини матки на цей період набухає і готова до прийняття її після запліднення. Щоб потрапити з яєчника до порожнини матки, яйцеклітина повинна пройти шлях по матковій трубі, яка з'єднана одним кінцем з порожниною матки, а другим, вільним, відкривається у черевну порожнину безпосередньо біля яєчників.
Тут, у матковій трубі, настає запліднення, тобто злиття жіночої яйцеклітини з чоловічою статевою клітиною — сперматозоїдом.
Запалення маткових труб, спричинене гонореєю, спочатку їх розтягує, перетворюючи у пухлину, заповнену великою кількістю гною. Далі просвіт труб звужується, аж до повного зрощування стінок, що створює перепону для просування яйцеклітини. З цієї ж причини і затруднення для просування сперматозоїдів в напрямку з порожнини матки назустріч яйцеклітині. Розвивається, таким чином, непрохідність маткових труб — серйозний бар'єр на шляху запліднення. Вагітність стає неможливою. Жінка — безплідна.
Трагедія цього стану полягає в тому, що лікування безпліддя, яке викликане інфекцією гонореї, виявляється даремним.
Передача інфекції гонореї дітям (частіше дівчаткам) можлива, якщо збудник потрапляє на статеві органи дитини (з ліжка, білизни або предметів догляду, що забруднені виділеннями хворого дорослого). Захворювання новонародженого може виникнути при пологах, проходженні дитиною ініфікованих родових шляхів.
СНІД
Синдром набутого імунодефіциту за останні роки привернув до себе значну увагу як нове важке захворювання людини, що має тенденцію до пандемічного розповсюдження.
За даними Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я на січень 1988 року повідомлено про 75 000 випадків захворювання. Близько 10 млн чоловік в країнах світу інфіковані збудником СНІДу і фактично щодня чекають початку проявів хвороби.
СНІД має тривалий інкубаційний (скритний, без клінічних ознак) період — в середньому 2–5 років від моменту зараження, а останнім часом є факти, що цей період може тривати навіть 10–15 років.
Люди, у яких СНІД у фазі інкубації, почувають себе цілком здоровими, в той же час вони вже абсолютно небезпечні для навколишніх. Крім того, існують і вірусоносії СНІДу (на І хворого — до 300 вірусоносіїв, які теж є розповсюджувачами інфекції). Доцільно відзначити, що усі хворі, яким діагноз СНІДу був поставлений у 1981 році, за даними ВОЗ вже померли. Вчені вважають, що смертність від СНІДу складає фактично 100 %.
Уперше СНІД був зареєстрований як особлива інфекційна хвороба людини у 1981 році. Центром по контролю за хворобами в Атланті (США) були опубліковані дані про високу і незвичну форму запалення легенів у молодих чоловіків, яка мала надзвичайно важкий перебіг і не піддавалась лікуванню. Одночасно були зафіксовані численні випадки злоякісної пухлини — саркоми Капоті. З того часу почалися пошуки вчених і практиків. На сьогоднішній день встановлено, що передача вірусу СНІДу можлива не тільки статевим шляхом, а й при переливанні крові, трансплантації органів, використанні нестерильних шприців та голок, від інфікованої матері — дитині.
Як показав досвід, найбільша частота передачі збудника при статевих контактах має місце серед гомосексуалістів.
Факторами, що підвищують ризик зараження при гомосексуальних зносинах, є переважність анальних (через задній прохід) контактів із значною кількістю партнерів, використання внутрішньовенних введень наркотиків, наявність перенесеної гонореї, сифілісу, а також вік понад ЗО років.
Другу за величиною групу ризику по СНІДу складають наркомани, що вживають ін'єкційні наркотики.
Третя група ризику — люди, яким з метою лікування різних захворювань переливали кров та її препарати.
Після проникнення збудника СНІДу в організм людини подальша доля зараженого може бути різною. Характерних тільки для цієї хвороби ознак немає. Але через 2–4 тижні після зараження людина відчуває, що захворіла: підвищення температури (37–38°), головний біль, недуга, ангіни, болі в суглобах, м'язах, збільшення лімфатичних залоз. Такий стан триває від кількох днів до двох тижнів, а потім — проходить. Вчені вважають, що скритий період, який за цим наступає, може тривати 10–15 років, а то й більше, і врешті решт завершується розвитком хвороби, симптоми якої, однак, такі невизначені, що їх легко сплутати з іншими інфекціями. Багато хворих скаржаться на підвищену слабість, пітливість, особливо вночі, розлад травлення, проноси. Близько 50 % хворих на СНІД мають важке ураження легенів — так звану пневмоцистну пневмонію. Для цього типу запалення легенів характерним є руйнування легеневої тканини, дуже важкий перебіг, безефективність лікувальних заходів. У більшості хворих розвиваються і ураження нервової системи, що мають найрізноманітніші прояви: від розладів психіки, різкого зниження інтелекту до важких паралічів.
Розмаїття клінічних ознак СНІДу значно затруднює діагностику хвороби. Все ж, Всесвітня Організація Охорони Здоров'я (ВООЗ) знайшла можливим визначити основні ознаки хвороби, що дають підставу запідозрити СНІД, а саме: втрату ваги на 10 % і більше, тривалий, до місяця і довше пронос, періодичне тривале підвищення температури тіла до 38–39°, збільшення лімфатичних вузлів. Дещо рідше початковими проявами хвороби є стійкий, тривалий кашель, шкірні висипи і рецидивуючий герпес на слизових.
В умовах відсутності специфічних ефективних засобів профілактики і лікування цього вкрай небезпечного захворювання важливого значення набувають заходи по неспецифічному запобіганню хвороби, перш за все — культура і гігієна сексуальних відносин. Треба пам'ятати, що гаранта лікування СНІДу поки що не існує, гарант запобігання ж — сама людина, її спосіб життя.
СЕКСУАЛЬНІСТЬ, КОХАННЯ, ШЛЮБ
Чи є нестримна пристрасть і дружнє ставлення до людини іншої статі принципово різними феноменами чи аспектами одного і того ж природного процесу? Що лежить в основі закоханості і чим визначається вибір об'єкту кохання? Які індивідуально-особові й ситуаційні фактори сприяють виникненню і підтримці або ж згасанню закоханості? Як змінюються співвідношення і значення цих факторів у залежності від тривалості парного союзу? Ці питання давно і постійно хвилюють людство.
Розпочнемо ж розмову з природи любовної пристрасті. Поети і філософи з незапам'ятних часів наголошують на її ірраціональність, сліпоту, безроздумливість. Американські психологи. Е. Бершанд та Е. Уолстер сформулювали двоступеневу модель любовної пристрасті, першу ступінь якої складає фізіологічне збудження, а другу вважають як визначення свого стану* Закоханість не завжди пов'язана з сек-суально-еротичним бажанням. Деякі психологи вважають що в основі закоханості лежить процес, тотожний імприн-тінгу: на певній генетично зумовленій стадії розвитку організму у нього формується готовність до сприймання і запам'ятовування (фіксації) певного образу, який надалі стає для нього обов'язковим еталоном і викликає потребу мати саме такого, а не іншого партнера. Однак для людини сексуальне бажання не є щось однозначне, його сила і емоційна тональність залежать від численних психологічних, фізіологічних та міжособових, соціальних і культурних факторів.
