Витауте Жилинскайте - Подорож у Тандадрику (на украинском языке)
- Навiщо вона тобi? - кинув Твiнас. - Щоб тебе, коли ти будеш працювати, обплювали жуки?
- Ще нiколи я не доживалася до такої бiдностi, - тяжко зiтхнула Легарiя. - Гола, як бубон, усього збулася, всього... Ой, що це? здригнулася вона.
Поряд неї впав камiнчик.
- Жуки хочуть мене вбити! - жаба злякано полiзла пiд пiджак.
- Сс! - заспокоїв її Твiнас, а очицi його жваво заблищали. - Може, це знак нам. Не зчиняймо панiки, сидiмо спокiйно - почекаємо, що буде далi.
За мить на пiджак знову впав камiнчик. Твiнас начебто ледаче потягнувся, видовживши шию. А тiльки-но знайшлася сила дiстати люльку, як третiй камiнчик - трах! - i вибив її у нього з дзьоба.
- Це схоже на Кадриля, - промимрив сищик, повернувши свiй нехуденький тулуб у той бiк, звiдки летiли камiнчики, i помiтив, що вiддалiк за пагорком промайнуло добре знайоме вухо. I знову Кадрилю пригодилися його попереднi тренування на влучнiсть.
ЩЕ ОДНЕ ЛИХО
Юрмище жукiв-сторожiв теж заворушилося - вони пiдозрiло стригли вусами на всi боки. У Твiнаса похололо серце: невже вони помiтили, як пiдкрався начальник, та ще i його заберуть у полон? Але що це: жуки збиваються в гурти i повзуть в одному напрямку - тiльки не Кадриля ловити, а зовсiм в iнший бiк!
- Гм... - провiв їх очицями Твiнас. - Де тут собаку зарито?
До них, мов на крилах, уже мчав Кадриль.
- Ось i я! - вiдрекомендувався, запихавшись. - Чи, бува, не злякали їх мої камiнцi?
- Саме таке менi спало на думку, - поспiшила пiдтвердити референтка. Тiльки-но прогув останнiй камiнець, як вони, мов очманiлi, кинулися врозтiч. Цiлковита капiтуляцiя!
Останнi жуки вже зникли за пагорбом. Кадриль хвацько збив на потилицю козирок i весело свиснув крiзь роздвоєну губу.
- Ось, - сказала Легарiя, пiдiймаючи iз землi його пiджака, - ваша унiформа.
- А гудзики? - витяглися щоки у начальника.
- Ось вони, - промовила Легарiя i, засунувши облiплену пiском лапу в кишеню пiджачка, витягла звiдти гудзики. - Ваша референтка, ризикуючи своїм життям, повиколупувала їх iз стiн на будiвлi. Ось двоє авторитетних свiдкiв, якi можуть пiдтвердити мої слова.
- Дякую, - сказав розчулений начальник. - Цей ваш вчинок я зафiк... фiкс-за... зафiкiну.
- Ваша iнтелектуальна подяка - найбiльша менi втiха, - жаба скромно втягла зоб, рада, що до неї повернулася її красномовнiсть.
- А накидка iз пiдкладки? - пiдколов її Твiнас.
- Ах так! Дякую, добрий, дякую, порядний Твiнасе, що ти менi нагадав. В той час, коли я виривала вашi гудзики, - пояснювала далi Легарiя Кадрилю, - з мене самої зiдрали накидку. I залишилась я гола-голiсiнька, наче з болота вилiзла.
Твiнас роззявив рота, щоб ще якось пiдколоти, та тiльки махнув люлькою - її не перебалакаєш.
- Ну, - заквапився начальник, вдягаючи всього в землi пiджачка, - чи не поспiшити б нам у "Срiбну шишку"?
- Як ви накажете, - шанобливо уклонилася референтка.
- Вперед! - звелiв Кадриль, поправляючи кобуру револьвера.
Четвiрка весело рушила в напрямку "Срiбної шишки". По дорозi начальник устиг розповiсти про пилосос, з допомогою якого йому вдалося скинути жукiв iз схiдцiв, про Ейнору та Китичку, якi чекали бiля корабля. Трiйка, в свою чергу, розповiла про будову, котра нiяк не може закiнчитись; зрештою, всi порадувалися, що так легко й несподiвано звiльнилися.
Вони вже скучили за подорожжю, їм хочеться затишно влаштуватись у звичному крiслi в кораблi, вiдпочити, прийти в себе пiсля таких гнiтючих пригод...
- Але, - раптом став мов укопаний начальник, - чому тут порожньо?
Всi подивилися на землю: було чiтко видно вiдбиток корабля, та сам корабель неначе випарувався. Менес стягнув iз окулярiв пов'язку-рукавичку i задрав голову в небо. Нi корабля, нi його слiду нiде не видно.
Та й хто ж змiг би управляти складною апаратурою корабля, щоб пiдняти його iз землi?
- Оце... оце так! - процiдив начальник. Вiн почував себе винуватим, що залишив корабель на Китичку з Ейнорою: чого сподiватись, коли одна слiпа, а другий роззява.
- Слiди викрадення, - ткнув Твiнас люлькою в прим'ятий кущ трави.
Уважно придивившись, тепер i Кадриль з Легарiєю побачили ледь помiтну на землi колiю, наче хто котив бочку. Вiтер уже встиг замести її пiском, але не настiльки, щоб вона зовсiм зникла. Четвiрка поспiшила по тiй колiї вдалину...
ПОШУК СЛIДIВ
Колiя то тяглася прямо, то звивалася, наче струмок. Вона привела на пустир i зникла. Нiяких iнших слiдiв!.. Жодного знаку! Корабель наче розтав у повiтрi.
- Яка думка у начальника з приводу цього? - поцiкавилася референтка.
- Я думаю, що... - швиденько випалив начальник, але опанувавши собою, поволi повторив: - Я гадаю, що "Шишка" звiдси полетiла.
- Полетiти корабель нiкуди не мiг, - заперечив Твiнас, - бо тодi був би слiд вiд вертикального положення корабля.
Ранiше Кадриль вигукнув би: "Дивись який розумник!" - i ще й у лапи заплескав би, а зараз вiн вiдчув себе приниженим.
- Слiд, - устряла в розмову референтка Легарiя, - жуки могли так загребти, що не лишилося б i знаку. Я тiєї думки, що корабель полетiв. А яка ваша думка, пiлоте джентльмене?
- Джентльмени не заперечують дамам, - вiдповiв пiлот.
- Ах, який дипломат! - грайливо посварилася нiгтем референтка. - Ви завжди так кажете, що нiчого не скажете.
- Треба, - озвався Твiнас, - пiти назад тiєю самою колiєю i ще уважнiше дослiдити її.
- А як вирiшить начальник? - запитала референтка.
- Мм... - начальник, думаючи, заторохтiв у кишенi гудзиками. - Гадаю, треба дослiдити колiю. Вперед... тобто назад.
Четвiрка повернулася тiєю самою дорогою, ще уважнiше оглядаючи кожен клаптик землi, грудку, камiнчик. I знову нiчого, зовсiм нiчого, хоч ти що роби! Вiд придивляння у всiх почало наморочитися в головi.
- Я далi не можу йти зiгнувшись, - урвався терпець у референтки. - Так чи iнакше, я iнвалiдка через тi пацюковi зуби, i менi життєво небезпечно iти згорбившись.
- На мою думку, далi шукати не варто, - вирiшив начальник. - Одне з двох: "Срiбна шишка" або полетiла, або її знищено...
- ...або її закопали, - хрипко прошепотiв Твiнас i ткнув люлькою в землю. - Подивiться.
Всi забiгали очима по тих мiсцях, на якi вказувала люлька: прим'ятий кущик трави... пiсок... другий кущик... а з-пiд нього... з-пiд нього струменить перемiшане з пiском повiтря!
- Чи це часом не пилосос дме? - стукнуло в голову Кадрилю.
Всi четверо вiдразу взялися розгрiбати землю довкола повiтряного фонтанчика. Розгрiбати було неважко: пiсок був свiжорозпушений, а пучок трави гарненько стромлений - видно, недавно було копано й закопано.
- Хоч би знайти "Срiбну шишку" цiлою, - занепокоївся начальник, риючи лапами неначе лопаточками.
- Невже, - сумно здивувався Твiнас, - немає нiчого важливiшого за "Шишку"?
- А що може бути ще важливiшим? - здивувався начальник.
- А чи живi й здоровi Ейнора з Китичкою? - тихо вiдповiв товстун.
Начальник вiдчув себе засоромленим i промимрив щось незрозумiле. I тут йому знову кинулась на пiдмогу референтна.
- Я всiма чотирма пiдтримую начальникову думку, що немає нiчого важливiшого, нiж непошкоджена "Срiбна шишка", - сказала вона. - Адже без корабля Ейнора, i Китичка, i ти, Твiнасе, i ми всi загинемо! Катастрофiчно загинемо!
- Це я i хотiв сказати, - з гiднiстю кивнув головою начальник i оглядiвся навколо. - Аби тiльки не напали жуки!
- Ви хочете сказати, що комусь iз нас треба йти у розвiдку? шанобливо запитала референтка. - Чи можу я запропонувати свою кандидатуру?
- Так, я призначаю вас у розвiдку, - пiдтвердив начальник.
- Слухаю, iду на пост, - приклала лапу до зябрiв референтка i покульгала на горбок, безмiрно задоволена, що викрутилася, щоб не копати.
Проривши чимале мiсце, вони побачили складений сухий хмиз - рiвно i прямо, наче палочки.
- Ось де вiдповiдь на головоломку, - промовив товстий сищик. - Цими палками жуки перевернули "Шишку" i, можливо, навiть штовхали її, щоб котилася вперед.
Вони вийняли палки, i знизу заблищала срiбна верхiвка корабля, а потiк затхлого важкого повiтря, яке виштовхував пилосос, замалим не збив з голови начальника шапку.
- Хто там? - запитав стурбований голос Китички.
- Усi свої! - пробасив Твiнас.
- Ура! - долинув крiзь вузеньку шпарину в дверях радiсний вигук. Потiк повiтря припинився, дверi прочинилися ширше, i вилiз облiплений пластиром песик.
- О мiй друже... тобто начальнику... живий-здоровий? - скоромовкою запитав вiн Кадриля.
- Так. Ще трохи живий i ще трохи здоровий, - посмiявся начальник.
- То добре! - просвiтлiв не лише писок, а й пластир.
Тепер усi поспiшали поставити палицi так, щоб по них спуститися до дверей i проникнути в корабель. Найбiльше трудився Твiнас i весь час пронизував очицями дверi корабля. Нарештi вiн не витримав:
- Чи ви не забились, коли вас котили? Чи здорова Ейнора?
Лялька не вiдгукнулася: може, через той шум пiд час роботи вона не почула тихий, сором'язливий басок. Зате бадьоро вiдiзвався Китичка:
- Ми були б добре побилися, але встигли прив'язатися захисними поясами. Насилу-силу встигли!.. Друже, я прив'язався до твого пульта, чи ти не сердишся на мене... Чи не сердитесь? Чуєте? - Iзсередини корабля почувся начальникiв дзвiночок.
