Анатолий Костецкий - Все - як насправдi (на украинском языке)
Очi її забiгали по малюнку, i коли вона дочитала напис до кiнця, -- вся спалахнула, заверещала, наче кiшка, якiй наступили на хвiст, i кинулась на Сергiя! I, мабуть, таки добряче пошкрябала б його, та однокласники заступили їй дорогу.
-- Ну, вiршомазе! -- гукнула вона до Сергiя через їхнi голови. -Тепер тремти! Вiйна не на життя, а на смерть!
Саме пiсля цього випадку й почала вона робити отi дошкульнi капостi Сергiю, про якi ви вже знаєте.
Отакi складнi стосунки були в Сергiя Кудлика з Вiкторiєю Птурською, однокласницею та сусiдкою.
6
Поки Дiма дрiмав, Сергiй устиг зганяти в магазин, купити величезного "Київського" торта i тепер вертався додому.
Вiн уже був узявся за ручку дверей пiд'їзду, аж раптом за спиною в нього щось просвистiло, гупнуло щосили в спину i ляпнуло на асфальт. Сергiй озирнувся й побачив на тротуарi розiрваний пакет вiд кефiру, що тим часом величезною бiлою плямою поволi розтiкався по Сергiєвiй спинi i всотувався в його нову вельветову куртку.
Сергiй хутко зиркнув угору i встиг помiтити, як зачинилися балконнi дверi Вiтчиної квартири.
Першою думкою Сергiя було вхопити каменюку й пожбурити Вiтцi у вiкно. Вiн навiть рвучко нахилився до землi, але уявив собi, скiльки здiйметься галасу, i, спересердя плюнувши, побрiв додому.
"Чорт iз нею, -- вирiшив Сергiй, -- не псуватиму собi день народження. Але помщусь обов'язково -- iншим разом".
Дверi йому вiдчинила бабуся: вона вже повернулася з базару й готувала обiд. Тiльки-но Сергiй зiбрався повiдати їй про Вiтчину пiдступнiсть, як бабуся замахала на нього руками й приклала до рота палець.
-- Тсс! -- прошепотiла вона. -- Тихенько, Дiма ще спить.
Сергiй навшпиньки пройшов за бабусею на кухню i вже там розказав про Вiтку.
-- Не звертай уваги, -- заспокоїла його бабуся. -- Знiмай швиденько куртку, я зараз вiдмию! -- I вона з курточкою в руках поспiшила до ванної.
Тут хтось подзвонив у дверi, i Сергiй кинувся вiдчиняти.
На порозi стояв Олег.
-- Тсс! -- просичав до нього Сергiй так само, як i бабуся. -Проходь на кухню, тiльки тихо.
Вони вмостилися за кухонним столом, Олег вручив друговi свiй подарунок -- прекрасно видану книгу казок -- i поцiкавився:
-- А чого ви шепочете всi, хто там у вас?
-- Ходiм, побачиш, -- запропонував Сергiй, i вони тихцем заглянули до нього в кiмнату.
Там у крiслi безтурботно спав Дiма. Олег вiдразу побачив його, -це страшенно порадувало Сергiя!
-- Непогана лялька! Мабуть, закордонна.
-- Сам ти лялька! -- образився за Дiму Сергiй. -- Вiн справжнiй.
-- Кажи! -- не повiрив Олег, i не встиг Сергiй перепинити його, як той пiдскочив до крiсла i смикнув Дiму за бороду.
-- Ой! -- вереснув дiдок i, мов на пружинах, пiдлетiв у крiслi, сонно лупаючи своїми зеленавими оченятами. -- Ти чого причепився? Зараз я-ак врiжу! -- I вiн замахнувся на Олега своїм маленьким, сухим кулачком.
Олег аж за боки схопився.
-- Оце так штука. Диви, навiть стрибає й говорити може! -- Вiн намiрився був удруге шарпонути Дiму за бороду, але дiдок щосили ляснув його по руцi.
-- Ой! -- зойкнув на цей раз уже не Дiма, а Олег i вiд несподiванки сiв на пiдлогу. -- Таки, здається, справжнiй!
-- "Справжнiй, справжнiй"! --перекривив його Дiма. -- А то ж який iще?! От лясну ще разочок, знатимеш тодi, хулiган!
-- Вiн зовсiм не хулiган! -- заступився Сергiй за друга. -- Це вiн так, вiд несподiванки. А взагалi вiн дуже хороший. Навiть вас бачить. А ви ж самi казали, що поганi люди вас не бачать, лише хорошi!
-- А може, вiн -- виключення? -- Дiма тицьнув пальцем в Олега, який розгублено сидiв на тому ж мiсцi, де сiв, i лише клiпав очима.
-- Вибачте його, будь ласка! -- пробелькотiв Сергiй. -- Вiн справдi хороший.
-- Гаразд уже, -- полагiднiшав Дiма, -- вибачаю!
Вiн злiз iз крiсла й пiдiйшов до Олега.
-- Давай знайомитись: Дiма!
-- Олег!.. -- вiдказав той, ледь приходячи до тями. -- Олег Пчiлка! -- повторив вiн i ще тремтячою рукою потис ручку Дiми.
-- От i все, -- зрадiв Сергiй, -- мир i дружба!
-- Ох, i здорово, що ви завiтали до нас! -- вигукнув Олег, коли Сергiй розповiв йому все про Дiму. -- А можна й менi завтра з вами до лiсу? -- несмiливо поспитав вiн.
-- Як устанеш о п'ятiй -- можна! -- поблажливо згодився Дiма.
-- Ура! -- зрадiв Олег. -- Обов'язково встану! Я тата попрошу -вiн розбудить.
-- Їсти ще не схотiлося? -- зазирнула до кiмнати весела бабуся. -Обiд, мiж iншим, уже готовий! Так що вперед! Та й курточка твоя, онучку, -- знов як новенька!
Бабуся хотiла ще щось проказати, та тут знову хтось подзвонив. "Невже Вiтка? -- скривився Сергiй. -- Невже ця нахаба пiсля всього насмiлиться припертися?!"
На превеликий жаль, Сергiй не помилився: на порозi стояла Птурська власною персоною i єхидно шкiрила зуби.
-- Здрасть, iменинничку! -- солодким голосочком проспiвала вона, нiби годину тому хтось iнший, а не третьокласниця Птурська пожбурила з четвертого поверху пакет кефiру в Сергiя. -- З днем народження, вiдмiнничок майбутнiй! А от i подарунок.
I Вiтка простягла отетерiлому Сергiю якусь поiржавiлу залiзяку.
-- Що це? -- здивувався Кудлик.
-- А хто його зна! -- хихикнула Вiтка. -- Я у дворi знайшла. А ти бери, як дають. Головне -- увага, а не подарунок, нечемо!
Сергiй неохоче взяв iз рук Вiтки "подарунок" i запросив її до кiмнати. Вiн, як ви знаєте, був дуже вихованим хлопчиком i не мiг лишити гостя на порозi, ким би той не був!
-- О, дружечок-пирiжечок уже тут! -- пирснула Вiтка на Олега, заходячи в кiмнату. -- Моє вiтаннячко!..
Птурська клацнула пальцями перед Олеговим носом i гордо посунула до крiсла, де мовчки сидiв Дiма. Як ви вже, напевне, здогадалися, Вiтка його не бачила!
Вона хотiла вже гепнутись у крiсло, та Олег одним стрибком пiдскочив до неї i вiдштовхнув геть.
-- Не сiдай! -- скрикнув вiн. -- Крiсло поламане!
-- Подумаєш! -- скривила губи Вiтка. -- Я взагалi не збираюся з вами сидiти, моя мiсiя закiнчена! -- посмiхнулась вона й докинула: -Ти думаєш, чого я зайшла? Дружечка твого поздоровити? Дулю з маком! Я зайшла настрiй йому зiпсувати! Отак!
Вона показала сторопiлому Олеговi язика, крутнулася на мiсцi й, задерши носа, попрямувала до дверей.
-- Чао, iменинничку, чемпiончик iз плавання, -- кинула вона Сергiєвi i, вже вийшовши на схiдцi, додала: -- Попий за моє здоров'ячко кефiрчику, дурникам дуже корисно! -- I її сандалi зацокотiли по сходинках.
-- Ну й дiвчисько! -- пробурмотiв Дiма, який мовчки спостерiгав за всiєю сценою. -- Та начхай ти на неї, чого носа повiсив?
-- Неприємно все-таки, -- з досадою зiтхнув Сергiй.
Тут у кiмнату знов заглянула бабуся:
-- То ви передумали обiдати?
-- Нi в якому разi! -- заметушився Дiма, мабуть, боячись зостатися без обiду. -- Ми вже йдемо!
Що й казати -- обiд був знаменитий! На столi парувала тушкована капуста з м'ясом, лоскотав нiздрi духмяний запах борщу, свiтилася тонко нарiзана шинка, смажена качка так i танула в ротi, а пирiжки з картоплею були наче пух! Всi пили лимонад, виголошували тости на честь iменинника й багато смiялися. I все було так чудово, що Сергiй i думати забув про вреднючу Вiтку.
А пiсля обiду всi, трохи розморенi, перейшли в Сергiєву кiмнату. Сергiй вручив Олеговi марки з батькiвської посилки й показав кокосовi горiхи. Олег вiд щастя не знав навiть, на що спершу дивитися: на марки чи на горiхи! I тут Дiма запропонував усiм прочитати роздiл з його мемуарiв. Звичайно, всi з радiстю погодились, повмощувалися де хто, а Дiма полiз на крiсло й... раптом пiдскочив, немов ужалений!
-- Де?! -- несамовито зойкнув вiн, обмацуючи себе й своє крiсло. -- Де _вони_?! Куди вони подiлися?
-- Хто? -- не зрозумiв Олег.
-- Мої мемуари! Я поклав їх отут, -- Дiма ляснув по крiслу, -- а тепер їх нема! Ой, горенько! Ой, нещасний я!
-- Не бiдкайтесь так, -- спробувала заспокоїти його бабуся. -Давайте пошукаємо. Може, вони десь в iншому мiсцi?
I всi заходились нишпорити по кутках i закутках.
Але мемуарiв нiде не було! Мов корова язиком злизала.
-- Здається, я здогадуюсь, де вони! -- раптом ляснув себе по лобi Дiма. -- їх поцупило оте руде дiвчисько!
-- Точно! -- пiдтримав Дiму Олег. -- Вона така...
-- Що ж, -- кинув Дiма з погрозою в голосi, -- коли так -- я вiдправлю її у країну Навпакинiю!
-- Куди?! -- вихопилося в Сергiя.
-- У країну Навпакинiю, от куди! -- повторив Дiма сердито й пояснив: -- Є така країна, де все-все навпаки. А ми, Дiми, засилаємо туди найвреднючих дiтей. Я не так давно кiлькох послав, тому потрiбнi чарiвнi слова ще добре пам'ятаю.
Бабуся, Олег та Сергiй з недовiрою дивилися на Дiму.
-- Не вiрите? -- ображено кинув той. -- I не треба...
I раптом Дiма почав зникати.
Вiн прозорiшав просто на очах -- нiби танув у повiтрi.
-- Ой, -- перелякався Сергiй, -- що з вами?!
-- Нiчого, -- буркнув Дiма. -- Просто для тих, хто менi не вiрить, я зникаю -- назавжди!
-- Ми вiримо вам! -- вигукнули всi хором. -- Вiримо! Тiльки не зникайте, будь ласка!
-- Тодi iнша рiч, -- посмiхнувся задоволене Дiма i вiдразу ж набув попереднього вигляду. -- А тепер приступимо!
Дiма приставив до рота долонi, наче рупор, i вигукнув у стелю:
Гей, країно, краща в свiтi,
Забирай-но Птурську Вiту!
Кара-мара-бара-блюмс!
