Витауте Жилинскайте - Подорож у Тандадрику (на украинском языке)
- Це означає, - набурмосив лоба Кадриль i потарабанив нiгтем по планшетцi, - це означає... мм... що тут все зафiкс... зафiксоване.
На цей раз Китичка не смiв запитати про ще одне нове слово: вiн вiдчув себе дуже вiдсталим у порiвняннi зi своїм освiченим другом.
- А чи я мiг би, - попросив песик, - помацати ручку iграшкового пiстолета? I подивитися на хлопавки?
- Ну й сказав! - Кадриль навiть вiдкинувся на спинку крiсла. - Це не iграшковий пiстолет, а справжнiсiнький револьвер. I заряджений вiн не хлопавками, а кулями! Пах - i готово!
- Ого... - скривився песик. - Який ти!..
- Це ще не все. - Кадриль кинувся до срiбної ручки. Вiн, трохи хвилюючись, сiпнув ручку на себе, i вiд стiни щось вiдокремилось - кришка чи не кришка, а опустилось i стало чудове крiсло з вузеньким столиком спереду. Бiля столика було приладнано дзвiночок, пляшечку з освiжаючим напоєм, ланцюжок для олiвця, футлярчик для записної книжечки та iншi речi, необхiднi, щоб командувати. Мандрiвники здивовано стежили, як командир зайняв свiй пост i прив'язався захисними поясами, гарно прикрашеними зiрочками.
- Це... знущання... надi мною... я... протестую... - простогнала Легарiя i знову заридала, витираючи краєм накидки сльози.
Кадриль вiдстебнув планшетку, поторкав схему, витяг записну книжечку й олiвця, прикрiпив їх до столика, старанно застебнув планшетку, поправив шапку i оглядiв пасажирiв. Китичка дивився на нього i очей не зводив, вiї у Ейнори тривожно тремтiли, а личко горiло вiд нетерпiння: вона чекала вiстей iз кабiни пiлота. Люлька Твiнаса знову була прилипла до стелi - лише порожнiй дзьоб вiд здивування був роззявлений. А Легарiя все схлипувала, все плакала.
Кадриль хотiв подзвонити в дзвiночок, щоб вона вгамувалась, та посоромився.
- Прошу уваги, - заговорив вiн до пасажирiв. - Є важлива i не дуже хороша новина.
- Яка новина? Кажи швидше! - пiдганяв Китичка.
Всi мандрiвники занепокоїлись.
- Поспiшати теж нема чого, - попередив колишнiй гарячка. - Ми повиннi гуртом порадитися,, що нам робити далi. - Тут вiн не витримав, щоб трохи не прихвастнути: - Пiлот Менес пропонував менi одному вирiшити, але я хочу знати думку всiх.
- Дуже правильно! - пiдтримала Ейнора.
- Ось який мiй друг! - засяяв вiд гордостi Китичка.
Ображена Легарiя захлипала на все горло, i командир змушений був задзвонити дзвiночком:
- Попрошу тишi!
Вiн терпляче почекав, поки всi заспокоїлися, i заговорив далi:
- Ви вже знаєте, що метеорит збив наш корабель з путi. А тепер вiн i зовсiм згубив... загубив... - Кадриль хвилю подумав i згадав: ...орiєнтир.
- Але я не знаю, що воно за орiєнтир, - наївно зiзнався Китичка. Поясни менi, друже.
- Орiєнтир - це... це... такий знак, який показує путь, - насилу знайшов вiдповiдь командир, трохи незадоволений, що песик задав йому таке важке запитання.
- Тодi виходить, - не вгамовувався Китичка, - що значок випав iз корабля i тому ми його згубили, правда?
Кадриль аж упрiв i зсунув з лоба шапку. Ну й Китичка! Через свою нетямучiсть зробить дурнем iншого!
- Не зовсiм так, - вiдповiв командир. - Згубити орiєнтир - це значить... значить...
Несподiвано йому прийшла допомога.
- Китичко, - вiднявши вiд очей мокру накидку, втрутилася Легарiя, який ти нетямущий! Якщо було б сказано "згубили шлях", то ти знову запитав би, чи шлях не випав iз корабля, як носовичок з кишенi...
Китичка, наче йому хто дав по писку, ледве не полiз пiд крiсло, а командир поволi пояснював далi:
- Не маючи орiєнтира, пiлот летить наослiп, i може статися так, що ми не лише нiколи не долетимо до Тандадрики, але й загинемо. Тому ми повиннi вирiшити: чи летимо далi, чи повертаємось назад. Чекаю вашого офiцiйного рiшення.
- Оф... офiцiйного? Що воно таке? - знову мимохiть бовкнув Китичка.
На цей раз Кадриль розсердився не на жарт: цей Китичка просто непоправний! Задає i задає запитання... Та вiдповiсти треба було, i вiн знову замекав:
- Офiцiйне - це... це... ммм... таке рiшення, коли...
Допомога знову прийшла звiдти, звiдки командир найменше сподiвався.
- Справдi так, - сказала Легарiя, вже висушивши свої сльози, офiцiйне рiшення, коли всi прилюдно висловлюють свою думку.
Здивований Кадриль вдячно поглянув на колишню начальницю, яка так, без жодного користолюбства, простягла йому лапу допомоги.
- Отож кажiть свою думку. Пiлот чекає на остаточне рiшення. - Вiн узяв олiвця й розгорнув записну книжечку, хоча i сам не знав навiщо.
Час минав, але всi мовчали: може, мандрiвникiв налякав блокнот з олiвцем, а може, слова: "Офiцiйне рiшення". У командира упрiла потилиця, i, щоб заспокоїтися, вiн трохи вiдпив освiжаючого напою.
- Шановний командире, - почала Легарiя, - чи не буде нахабством, якщо я запропоную скористуватися вже випробуваним напрямком годинникової стрiлки?
- Нахабством не буде, - кивнув командир, i Легарiя сказала:
- За стрiлкою починає Ейнора.
Ейнора прикусила губу, щоб не вихопилося лихе слово на адресу жаби.
- Ейноро! - квапив командир i навiть стукнув олiвцем по столу.
- Пропоную. - сказала Ейнора, - нiколи не повертатися i летiти далi, хоч би що там було!
- Пiнгвiне Твiнас! - звернувся командир.
- Як на мене... я приєднуюся до думки Ейнори... - I, блиснувши очицями на Ейнору, яка м'яла в руцi рукавичку, додав: - Летимо далi.
- Мандрiвнику Китичко!
Слово "мандрiвник" iз уст друга вкололо песика, наче голкою, але вiн почував, що завдав клопоту командировi своїми нерозумними запитаннями, отож одразу вiдiзвався:
- Я пропоную...
Вже ладен був сказати "летiти далi", як в уявi постала заснiжена галявина в лiсi, затишне потрiскування вогнища, по-хазяйськи складений хмиз i велика тепла шапка, в якiй вони з Кадрилем - наче лелечата в гнiздi по-дружньому весело теревенять, смiються, погойдуються. Нiколи не було i хтозна, чи може бути краще десь, як там, серед бiлих наметiв снiгу, мiж високими таємничими соснами, бiля своєї ялинки, що краща, нiж на картинцi!.. А дзвiночок з крижаним сердечком, а пiр'їнка з синiм боком, а шалений їхнiй танок серед ночi!.. Як хороше вони дружили, як хитро придумали таємничу кишеньку, а вiн довiрив друговi вiршика про Кiкiлiса, який обсмалив дзьобика... А коробочка сiрникiв з гребiнчастим пiвником на нiй... Коробочка сiрникiв тiльки для того, щоб пiдпалити хмиз, а не всю чужу планету! Боже, боже, як їм обом було там хороше, i не пекла його страшна провина, i не було лютiшого звiра, нiж бульдог Гог... Ах, були б вони дочекалися, поки розтане снiг, були б обжилися в зеленiй гущавинi - як на однiй картинцi гномики, може, й хатку збудували б, ще гостиннiшу, нiж у їжака, з сердечками на вiконницях...
- Мандрiвнику Китичко, чекаємо вашого офiцiйного рiшення!
"Вашого рiшення"... - жалiбно зiтхнув Китичка. А там, бiля вогнища, Кадриль йому був сказав: "Щоб я бiльше не чув нiякого "ви"!
- Пропоную, - тихо промовив Китичка, - повернутися назад.
Командир вiд несподiванки аж олiвця випустив iз лапи, вiн сторч повис на ланцюжку. Оце тобi! Оце рiшення його друга! Це вже справжнє свинство!
- Це ваша остаточна думка? - зайчик суворо подивився на Китичку.
- Оста... остаточна, - заїкаючись, вимовив песик. - Пробачте, але я... я не можу не хотiти повернутися назад... я нiчого не можу з собою зробити, щоб не хотiти повернутися назад, Кадрилю, бо менi прийшло в голову...
- Попрошу... вiрнiше, наказую залишити своє "прийшло в голову" при собi, - холодно обiрвав його командир i повернувся до Легарiї: - Ваша думка?
- Я, звичайно, пропоную дивитися тверезо, - негайно вiдповiла жаба. Ризикувати - не грати. Ситуацiя занадто загрозлива, холодний розум велить повернутися назад. Але, якщо командир накаже летiти вперед, я обидвi лапи пiдiймаю за його думку, бо вона найсправедливiша i найпередбачливiша.
- Пiдлабузниця! - презирливо кинула Ейнора.
- А менi на зауваження Шарпачки наплювати! - вiдрубала жаба.
- Ви... - хотiла скочити Ейнора, але, прив'язана поясом, залишилася на мiсцi, болiсно стиснувши губи.
I тут голос, незнайомий голос, пошепки, але виразно вимовив:
- Зелена груба шкура!
- Хто це сказав? - зашкварчала жаба. - Я не подарую! Я вимагатиму сатисфакцiї!
- Дзень, дзень, дзень! - пустив у роботу дзвiночка командир. - Тишi! До порядку! Кiнчайте... дискусiї!
Вiн i сам не мiг дотямитись, як йому спало на думку таке доречне слово. Всi одразу вмовкли.
- Тепер моя черга сказати свою думку, - сказав командир. - Я сам пропоную летiти далi. Все. Тепер порахуємо голоси... Твiнас, Ейнора, Легарiя... Мiй голос... За. Проти - Китичка.
- Чотири за, один проти, - пiдсумувала Легарiя.
"Один проти", тобто Китичка, вiдчув себе зовсiм незатишно. "Я справжнiй егоїст, - був прикро вражений песик. - Я думав лише про себе, а не думав про iнших. Недаром друг сердиться на мене".
В цей час командир устиг одстебнути захисний пояс i залишити пост, щоб зайти в кабiну пiлота i повiдомити про офiцiйне рiшення мандрiвникiв: летiти далi, летiти, що б там не було, вперед i лише вперед! А коли вiн повернувся назад iз кабiни пiлота, мiг смiло йти по пiдлозi: "Срiбна шишка" сiла на попутну планету. Видно, щоб знову поповнити запас того нещасного кисню чи наново залатати дiрку, яку вибив метеорит...
