Юрий Ячейкин - Бiблiйнi пригоди на небi i на землi (на украинском языке)
Коли Адам прокинувся, бачить - веде до нього Всевишнiй чарiвне створiння, з пшеничним волоссям аж до колiн. Зрозумiло, голе-голiсiньке. Про одяганку, хоч би благеньку, господь зовсiм не дбав...
- Ой-ой-ой! - полохливо зойкнув у свосму невiданнi повний невiглас Адам. - Нова звiрюка! - I щоб одразу покiнчити з ресстрацiсю, тицьнув у нову звiрюку пальцем, даючи воiстину придурочну назву: - Секс-Бомба!
- Що ти мелеш? - вперше скасував назву Всевишнiй. - Це твоя подружка, а не звiрюка. Iм'я уу нiжне, мов квiтка, - рва. Гарна дiвчина, правда? Вибирай - не вибирай, а кращоу зараз все одно не знайдеш.
I суворо додав:
- I щоб поганських слiв про неу я бiльше вiд тебе не чув!
- Слухаюсь, отче, - пiдкорився Адам i запитав: - А що я маю з нею робити?
- Тобi ще розтовкмачити, бовдуре?
- А то, - промимрив Адам.
- Ну, добре - поясню. Будеш ходити з нею в парi. Куди ти, туди й вона, як нитка за голкою. Ти - пiд кущик, i вона пiд кущиком до тебе пригорнеться...
- I оце все? - зрадiв Адам.
- Е, нi! Будеш про неу турбуватися, пiклуватися, годувати, в доброму тiлi тримати. Збагнув?
- Слухаюсь, отче, - похнюпився Адам. - Хай буде так!
А коли Всевишнiй пiшов, ясно всмiхаючись, Адам запитав рву:
- Слухай, "ти вмiсш по деревах лазити?
- Таж старий казав - краще у кущi, - грайливо вiдповiла рва, гiпнотизуючи Адама димчастою млосною блакиттю. Адамовi здалося, що вiн ось зараз - втопиться в уу бездонних, як небо, очах.
Моторошно стало хлопцевi. Як вiд того блакитного потопу врятуватися? I незчувся, як вже гойдався на макiвцi найвищого дерева, де й ховався в гущавинi до ночi. А рва цiлiсiнький день просидiла пiд деревом, аки вовк, що полюс на мисливця. Що вона iще робила? Та нiчого такого - пiсеньки мугикала, з квiточок вiночок сплела...
Отак ганяла рва Адама день у день по райських хащах, аж поки не надибала на богове Древо.
- Адаме, - нiжним голосочком спитала вона, - а чому ти жодного разу не видерся на це дерево? Дивись, якi на ньому гарнi плоди...
- Ти що, очманiла? - озвався з баобаба захеканий Адам.
- А що я поганого сказала?
- Заборонено- на нього лазити! Пiд страхом Страшного суду i неминучоу кари заборонено! I плоди з нього жерти - зась!
- Чому, Адаме? - мелодiйно джеркотiла рва.
- А я звiдки знаю? Що я, бог - усе знати? I взагалi вiдчепися од мене, бо - уй-богу - урветься у мене терпець! Як дам кокосовим горiхом!
- Ой, дай, Адамцю! Менi щось i справдi пити хочеться
Заскреготав Адам зубами, мов шинкар, коли у нього люди сидять i тiльки теревенять, а горiлки не замовляють, та й подався у хащi виконувати рвину примху. Бач, з лiсового джерельця не може напитися...
Ну, тут, як воно завжди бувас, тiльки чоловiк з очей, як до рви чемний Спокусник суне:
- Дозвольте з вами познайомитися. Мене звуть Змiсм.
- А мене рвою... Але я вас щось не бачила...
- I не дивно - моу володiння розташованi окремо вiд цього чудового райського куточка. Оце завiтав познайомитися.
- I що, не жалкусте? - лукаво примружилась рва.
- Жалкувати, що познайомився iз справжньою чарiвницею? Та ви що! Ви б тiльки поглянули на себе. Кращоу статури не знайти! А якi коси! А очi! Чаклунка, боже створiння! А ця довбня - ваш Адам - тiльки й знас що по деревах гасати. Таку кралю не цiнус... Я б для вас, моя крихiтко, влаштував би воiстину райське життя!..
- З милим рай i в куренi, - як могла, пручалася беззахисна рва, зовсiм-зовсiм оголена.
- Який курiнь? Де ви бачили той курiнь? Ваш бовдур не з вами у куренi, а з мавпочками на гiлляках раюс. Ех, менi б отакий скарб! Та я б!.. Та ви б!.. Та ми б удвох!.. Дозвольте, моя чарiвнице, почастувати вас оцим прекрасним плодом...
- А менi зараз Адам кокосового горiха принесе...
- Кокосового горiха... Та ще гнилого... Та ще по дорозi сiк сам висмокче... Та ще потiм вам отим гнилим кокосом усе життя докорятиме... А цей, дивiться, який соковитий!
- Адам сказав, що з цього дерева куштувати найсуворiше заборонено...
- Адам... Сказав... Заборонено... Та чи подумали ви: раптом вiн бреше? I що вiн взагалi знас, ваш темний неук Адам? I розум його не посвiтлiшас, поки нехтуватиме цими чудодiйними плодами. Бо плоди з цього дерева солодке джерело пiзнання. От покуштуйте i дiзнастеся, брешу я чи нi... Я правду кажу: заборонене - солодке...
- Ну, хiба шматочок, щоб вивести вас на чисту воду, - завагалася рва.
Спокусник одразу вклав у ручку рви заборонений плiд i у захватi аж сплеснув у долонi:
- Боже мiй, яка краса! Хоч картинку малюй "Дiвчина з яблуком"... Ну... Ну... Смiливiше, нiчого не бiйтеся... Нарештi, розумнице моя! А тепер скажiть, володарко моух мрiй, чи брехав я, коли присягався, що ви найчарiвнiша жiнка у свiтi?
- Нахабо! - у рви прорiзалася жiноча логiка.
Спокусник отетерiв вiд несподiванки.
- А що таке? - розгублено забелькотiв вiн. - А що я такого? Я ж тiльки хвалив...
- Хвалив! - гримнула рва. - Знущався, а не хвалив! Бач, йому порiвняти мене нема з ким... Ясно, нема! I не буде, поки я лишатимусь сдиною жiнкою на свiтi! На мосму мiсцi i горбата була б кращою!
- Ну, коли так, - розiзлився Змiй-Спокусник, - то вiднинi кожна жiнка люто страждатиме вiд того, що вона - не сдина!
22. ЯКУ ХТО МАр, ТАКУ Й ОБIЙМАр
"Чи не правда, вона досить кумедна, "свята" Бiблiя, коли читасш уу уважно?"
Лео ТАКСIЛЬ.
- Адамчику, ану злазь з дерева!
- Навiщо?
- Курiнь будувати.
- Який ще курiнь?
- Ну, як не курiнь, то хату.
- Яку ще хату?
- Ну, як не хату, то садиба не завадить.
- Та я навiть слiв таких не чув!
- Нiчого - я навчу...
- Адамцю, де ти цiлий день ноги б'сш? Хоч би дров нарубав...
- А навiщо?
- Щоб розкласти багаття...
- А багаття для чого?
- Для чого, для чого... Боже мiй, коли ти зрозумiсш? Щоб рибу засмажити - ось для чого! Смажена риба смачнiша.
- А ти звiдки знасш?
- Знаю, та й усе...
- А без багаття хiба не можна?
- Звiсно, можна! Якщо ти грубку складеш...
- Адаме, i не сором тобi цiлiсiнький день на пiдсоннi вилежуватись? Роботи в хатi нема, чи що?
- А що я маю робити?
- Ну, хоч би огiркiв набрав та насолив, грибiв поназбирав на засушку... Бо ж нiяких запасiв у хатi! Гiсть прийде, почастувати нiчим...
- Який ще гiсть?
- Та хоч би отой старець Всевишнiй...
- А ти звiдки знасш, що гiсть прийде?
- Як не прийде, то й самi з'умо...
- Адамчику, ти хоч би поглянув коли на мене...
- Ха! Нiби я тебе не бачив!
- Невже у всьому роздивився?
- Та не слiпий...
- Щось не помiтно, щоб ти був зрячий...
- Адамчику, котику, мур-мур-мур...
- Чого це ти? Чи не захворiла?
- Ну, Адамцю, не будь таким... Ну, приголуб свою рвоньку...
- Знасш, нiколи - роботи по горло.
- Якоу ще роботи? Вже сонце низенько, вже вечiр близенько...
- Нiчого, ще встигну городину зiбрати. Свiжих фруктiв та овочiв принесу. Сама казала: гiсть з'явиться - почастувати нiчим.
- Ой, ти, певно, зголоднiв, мiй милий? О, яка я неуважна! На, поласуй оцим...
- Як?! З отого дерева?! Пiд страхом неминучоу кари?!
- Яка кара? Нiчого не буде... Я куштувала... I нiчого такого...
- Коли ти ула?
- Та ще позавчора... Знасш, заборонене - дуже солодке... Та ти хоч надкуси на пробу...
- Ну, хiба що надкусити...
- Отак... Молодця!.. Ще, Адамчику, ще!.. Ну, то як? А тепер, мiй любий, поглянь на мене...
I впала полуда з очей Адамових:
- Ага, бачу, одне у тебе на думцi - голою спокусницею вихилятися... Хоч би листочком затулилася!
- Адамцю, а навiщо менi вiд тебе ховатися? Хiба ми - не пара?..
Той райський випадок дуже заплутаний. Свiдкiв - катма. Кожен оповiдас в мiру власноу розбещеностi.
Одне ясно: Всевишнiй був дуже задоволений, що примудрився так хитро втiлити свiй смiливий задум у життя. Вiн навiть освятив перше у свiтi ательс мод, в якому сам обiйняв дуже вiдповiдальну посаду першорядного майстра кравецькоу справи.
У святому писанiу прямо сказано:
"I зробив господь (бог) Адамовi та дружинi його одяги шкiрянi, i одягнув ух обох".
I що б ти думав, Левiафане?
Шкiряний одяг досi не вийшов з моди!
23. ВИЙШОВ СУХИМ 13 ВОДИ
"I ось Iона знову на суходолi. Ще й зараз показують мiсце, де кит виплюнув пророка. Втiм, богослови не знають твердо, чи був Iона виригнутий, чи ж кит евакуював його з боку хвоста".
Лео ТАКСIЛЬ.
Це я тiльки тут iсторiю грiхопадiння Адама i рви так фрагментарне виклав: щоб i дiти до шiстнадцяти рокiв могли прочитати. У святому письмi iнтимнi стосунки янголiв та людей розписанi з соромiцькою вiдвертiстю, без усякого благопристойного камуфляжу. Недарма в безбожному заокеанському царствi Жовтого Диявола в подарунок молодожонам видано "Порно-Бiблiю" з "оголеним" iлюстративним "матерiалом". Хтозна, раптом молодята неписьменнi! То хоч з чудових малюнкiв доберуть, що й до чого та як... Вартiсть видання - ого-го!
Але навiщо менi було розбещувати Левiафана? Мiй наглядач - благородна й цнотлива тварюка. До того ж Левiафан виявився напрочуд уважним й допитливим слухачем. Недарма кажуть, що мозок морських ссавцiв нiчим не поступасться людському.
Наприклад, я оповiдаю, а вiн запитус:
- А який вiн на вигляд був?
- Хто? - не можу втямити я, уриваючи свою гладеньку оповiдку.