Витауте Жилинскайте - Подорож у Тандадрику (на украинском языке)
- Брати, - прогув Твiнас, - зупинiться!.. Ви ж мене затопчете!
Але що ж це таке? Пiнгвiни iшли й пройшли - немов були зiтканi з повiтря! Нiчого не розумiючи, Твiнас сiв, i в цей час крiзь нього пройшов маленький пiнгвiнчик, який був вiдстав.
"Може, - подумав Твiнас, - коли я падав, то став безтiлесним, може, я сам iз повiтря, як душа?.. Зараз перевiримо". I вiн голiвкою люльки так стукнув себе по животу, що аж скрикнув вiд болю.
"Нi, я такий, як i завжди, - сказав Твiнас до себе. - Але я все одно нiчого не розумiю. Самi головоломки!.. Так чи iнакше, боятися менi нiчого!"
Вияснивши цю важливу правду, вiн хутко встав i покульгав за iмператорськими пiнгвiнами. Вже був кiлькох iз них випередив i навiть крилом зачепив одного, а той навiть не поворухнувся, лише раптом як закудкудакають кури! Як заклацає чорногуз!.. А потiм пролунала органна музика, загули дзвони, засурмили фанфари...
"Хай йому лихо!" - промимрив остовпiлий Твiнас.
Сонце каменем шубовснуло в океан, океан почав зменшуватись до сажалки, а сам айсберг почав трiскатися.
Зовсiм очманiлий, товстий сищик ледве встиг засунути в тапку свою люльку i, допомагаючи собi крильцями, поквапився вiдiйти вiд трiщини в айсбергу, яка загрозливо збiльшувалась.
Iз одного айсберга стало два, мiж ними чорнiла безодня. Твiнас усiма чотирма подерся вгору, та нещасна тапка знову пiдвела його - пiдковзнулася, i вiн з неймовiрною швидкiстю посунувся на спинi вниз i впав з айсберга в безодню...
Твiнас вiдчув, що вiн стоїть на тому самому сiрому лузi i коло нього бiлiє на землi рукавичка. Товстун схопив її i втупив очицi вдалину: а якщо "Срiбна шишка" вже полетiла? Хто ж знає, скiльки часу вiн пробув у країнi айсбергiв, - може, цiлу вiчнiсть?
Наче камiнь у нього з душi спав: удалинi так само срiблилась верхiвка корабля, вiдгадана загадка кубика. А як Твiнас пройшов ще трохи, то побачив, що з розчинених дверцят корабля звисає тоненька ручка. I чому це так, що йому зовсiм не сумно повертатися назад? Що анiтрiшечки йому не шкода покинутих дрейфуючих айсбергiв i iмператорських своїх братiв? Твiнас навiть радий, що країна його мрiй луснула, нiби мильна бульбашка, i вiн знову займе своє крiсло в "Срiбнiй шишцi". Хай йому сто лих, ще одна головоломка, а голова i так запаморочена!
У ПАЩI РОБОТА
Довгий шланг-щупальце цiлився на Кадриля, який тримав у лапi останню ручку, не встигнувши надiти її на стержень. Спiйманий на гарячому, вiн усе ще стояв, нiби соляний стовп чи кролик, загiпнотизований удавом, який от-от його проковтне... У Кадриля вилетiло з голови заповiтне слово, i вiн прийшов до тями лише тодi, коли шипучий насос вирвав у нього з лап ручку. Ручка пролетiла в повiтрi й зникла в широкiй горловинi шланга, наче її й не було. Кадриль безпорадно оглядiвся навколо себе, шукаючи допомоги. Та все, що вiн побачив, було далеко, ближче сидiла Легарiя, i очi у неї були такi великi, як покришки для горшкiв. Вона, мабуть, здалека побачивши червоне свiтло й робота, оглянулася, щоб подивиться з безпечної вiдстанi, чим усе закiнчиться для Кадриля i, найважливiше, що станеться з її сумкою.
- Рятуй! - закричав їй Кадриль, i двi покришки вмить зникли, наче у воду булькнули.
Кадриль, якого втягував потiк повiтря, невблаганно наближався до робота. Зайчик усiма чотирма намагався чинити опiр повiтряному потоку, але з того нiчого не вийшло, тiльки, махаючи лапами, вiн зачепив за кишеньку, i шпилька розстебнулась. "Уколоти, - пригадав вiн слова сторожа, - треба вколоти!" Кадриль гарячково висмикнув шпильку, i, коли роззявлена паща насоса опинилась перед самим його носом, зайчик вiстрям проколов м'який бiк щупальця...
Гул миттю ущух, потiк повiтря урвався, шланг-щупальце безсило повис, лампочки-очi погасли, i робот-страховисько вивернувся набiк.
- Ось тобi! Щоб знав! Ось, ось! - ще кiлька разiв уколов його в щупальце одновухий смiливець.
"Я контакт... контакт перервав!" - промайнула думка, i Кадриль кинувся навтiки. Майже летiв над лiнiєю, стискуючи в лапi шпильку, i безупинно повторював:
- Контакт... Контакт... Сам... Сам... Сам... Перервав... Я!
КИТИЧЦI ЗНОВУ ПРИЙШЛО В ГОЛОВУ
Бiля "Срiбної шишки" все ще морочився пiлот Менес, марно стараючись без схiдцiв дiстатися до дверцят, де так i лежала непритомна Ейнора. I сам пiлот мав вигляд добряче потерпiлого: коли вiн падав, у нього увiгнувся шолом i трiснуло друге скельце окулярiв. Стиснувши руку в рукавичцi, постукав у стiну корабля, погукав, свиснув - але нiщо не вивело Ейнору з глибокої непритомностi.
Бiльше нiчого не придумавши (мабуть, i не мiг придумати), пiлот побачив Китичка - сiв на сiрий морiг. Час минав дуже повiльно. Китичка, турбуючись, що буде з Ейнорою, не менше непокоївся й за Кадриля i все повертав очi туди, де знову мав виткнутись кiнчик вуха його друга.
А з другого боку до них наближався Твiнас. Вiн шкутильгав бiльше, нiж будь-коли, розкривав i закривав дзьоба, неначе розмовляв сам з собою, i тягнув за собою довгу бiлу рукавичку - саме таку, яку носила Ейнора! Нi, цей товстун, що звихнувся з розуму, навiть оддалiк не був схожий на мудрого сищика, який бачить усiх наскрiзь i нiколи не розгублюється.
Китичка, коли його побачив таким, вiд подиву аж став на обпеченi лапи:
- Твiнасе, що трапилося?
- Що? Трапилося? - невлад промимрив сищик. - Ах так-так... трапилося... Але хай собi.
- Як у вас опинилась ця рiч? - поцiкавився пiлот.
Твiнас пiдняв крило зi звислою рукавичкою i так здивувався, коли її побачив, що ледве не впав.
- Ця рiч? - повторив Твiнас. - Ах так, так... Ця. Хай собi.
- Я вас питаю, де ви її узяли? - повторив пiлот.
- Узяв... гм... ах узяв... - Сищик вийняв люльку, кiлька разiв попихтiв нею i спохопився, що наплiв дурниць. - Я побував в одному мiсцi, й у мене закрутилася голова, - виправдувався вiн. - Що трапилося з Ейнорою?
- Ти не знаєш? - здивувався песик. - Ейнора вдарилась головою об стiну i лежить непритомна, а ми не придумаєм, як залiзти в корабель... Вухо!
На сiрiй лiнiї обрiю виткнулась риска - вухо Кадриля. Зайчик так мчав, наче за ним гончаки гналися.
Ще на бiгу Кадриль збирався випалити все про робота, як зустрiв його крик Китички:
- Кадрилю, друже... треба спасати Ейнору!.. Ейнора знепритомнiла, а ми не можемо до неї дiстатись... швидше!..
- Але яка страшна пригода зi мною трапилась! - був уже почав зайчик.
- З усiма трапились пригоди, - вiдрубав Твiнас, - а зараз треба спасати Ейнору.
Товстун, видно, був страх занепокоєний, його очицi усе спинялись на ручцi Ейнори.
- Вперед! - пiдскочив угору на всiх вiтрилах Кадриль. - Може, у кого є довга тичка? Я, розiгнавшись, миттю долетiв би до Ейнори.
Тички, звичайно, нi в кого не було.
- Може, принести велику лампу, поставити - i тодi можна буде залiзти, - знову збуджено запропонував Кадриль, та, щось страшне пригадавши, увесь затрясся: - Нi, нi, може знову напасти. Коли б ви знали, яка страшна пригода...
- Про страшнi пригоди давай пiзнiше, - знову перегув його Твiнас. - Ми повиннi вiдгадати головоломку, як досягти дверей корабля!
Всi четверо задрали голови й дивилися на високий порiг. Твiнас безнадiйно смоктав люльку, Кадриль застiбав таємну кишеньку - адже всю дорогу таємне мiсце було розхристане, пiлот рукою потирав вдавлену мiсцину на шоломi - мабуть, у нього болiла голова, а Китичка повертав свiй облiплений пластиром писок то до одного, то до другого, збираючись щось сказати, але не смiючи.
- На однiй картинцi... - почав вiн i замовк, боячись, що його засмiють.
- Тобi знову прийшло в голову? - запитав Кадриль.
- На однiй картинцi, - повторив песик, - я бачив осла, собаку, кота i пiвня.
- Бременськi музиканти? - бадьоро запитав Твiнас, примруживши очицi.
- Так, - кивнув головою Китичка. - I менi прийшло...
- Ясно, - сказав сищик. - Лiзьмо один на другого.
- Оце тобi! - ляснув лапами Кадриль. - Наш Китичка - справжнiй винахiдник!
Песик вiд радостi аж спалахнув i повними вдячностi очима подивився на свого друга. Тiльки чому хутерце у нього таке скуйовджене, а таємна кишенька так криво застебнута, чому у нього такi запалi щоки? "Часом не попав вiн у бiду там, за обрiєм?" - захвилювався песик, та мандрiвники вже почали вилазити один на одного.
- Позаяк я найтовщий i найнезграбнiший мiж усiма вами... - почав Твiнас.
- Товстуватий i незграбнуватий, - поправив, як завжди, Китичка.
- ...то я стану внизу, замiсть осла, - кiнчив Твiнас.
- А позаяк я лiзти високо не можу, то буду бременським собакою, пришкутильгав до нього Китичка.
- Кiт, - тiльки й вимовив пiлот.
- Кукурiку! - заспiвав Кадриль.
Найважча доля дiсталася, звичайно, Твiнасовi, та товстун так переживав за Ейнору, що вiн мiг би пiдняти на собi всю "Срiбну шишку"! Нелегко довелося i Китичцi: обiпертись на покатi плечi пiнгвiна забинтованими лапами. На Китичку мав вилiзти пiлот, а Кадриль визвався миттю вистрибнути на плечi пiлотовi, бо йому було занадто високо. Отож повинен був вийти справжнiй цирковий номер, i коли б не тяжкий стан Ейнори, то всiм було б з чого посмiятися.
Всi троє зiбралися докупи i, один одного пiдiймаючи та пiдтримуючи, почали лiзти вгору. Нарештi лишилося чекати, як вистрибне Кадриль.
