Анатолий Костецкий - Суперклей Христофора Тюлькина, або Вас викрито - здавайтесь! (на украинском языке)
-- Бегемот, -- прошепотiв Семен.
Голова покрутилася навсiбiч, поклiпала вицвiлими безбарвними очицями, i з-за кущiв видерся один з колишнiх Семенових дружкiв, пом'ятий i скуйовджений, з'їхав по схилу на дно ярка й подряпався по стовбуру осики до печери. I тiльки-но вiн зник в отворi, як Васько лiктем штурхонув Семена й гарячкове зашепотiв:
-- Вiн у пастцi! Треба лише вибити з-пiд стовбура пiдпорки -- i все!
Христофор та Семен вiдразу зрозумiли хитрий Васькiв план. Всi троє по-пластунськи вибралися зi своєї схованки й пiдповзли до стовбура. Семен ухопився за гiлляки своїми дужими руками, а Христофор та Васько навалилися на осику.
-- Раз, два, три! -- пошепки скомандував Васько, i Семен висмикнув пiдпорки.
Стовбур натужно зарипiв, повiльно хитнувся -- i враз гухнув на стiнку яру, щiльно закривши вхiд у печеру. Лиш невеличка хмарка куряви знялася.
-- Все! -- витер спiтнiле чоло Христофор, i хлопцi всмiхнулись один одному.
I наче у вiдповiдь йому iз печери почулися несамовитi зойки, щось важко загупало. Це замурований там Бегемот волав вiд переляку й з розгону кидався плечем на стовбур, який навiть не ворухнувся. Нараз Бегемот отямився й затих, прислухаючись: мабуть, почув голоси. Виглянувши у невеличку шпаринку, вiн побачив хлопцiв, а з ними -Сема.
-- Ану, пацани, кидайте жарти, а то!.. -- люто загукав вiн.
-- А ти спершу вийди! -- пiдморгнув хлопцям Васько.
-- У, придурку, дожартуєшся в мене! -- оскаженiв Бегемот. -- Та коли я вийду, тебе ж мама рiдна не впiзнає, жоден годинникар не збере по деталях! -- I вiн з потрiйною енергiєю знов навалився на стовбур. Дарма! Осика усiєю своєю багатолiтньою вагою намертво запечатала печеру.
Тодi Бегемот спробував пiдкопатися пiд стовбур, але тiльки обламав нiгтi. Це й зрозумiло: адже стiнки печери, як ви пам'ятаєте, були сухi й твердi, наче камiнь.
Нарештi злодiй збагнув, що без сторонньої допомоги йому нiяк не вибратись, i вирiшив змiнити тактику.
-- Ну, годi вже, пустунчики, -- лагiдно за лебедiв вiн. -- Я оцiнив ваш жарт. А ти, Бевзику, виявляється, розумничок! Таку штукенцiю утнув! От розповiм корешам -- ох i посмiються! Гаразд уже, випускайте мене, а то тут темно.
-- Так зразу, -- хмикнув Семен, -- розiгналися! Нiякий це не жарт!
-- Ти що варнякаєш?! -- злякався Бегемот.
-- А те, що чуєш, -- вiдказав Семен. -- Попосидь трошки, скоро за тобою приїдуть i вiдвезуть, куди слiд.
-- Так ти своїх продаєш?! -- знов загупав Бегемот у стовбур. -У-у! О-оо! А-аа!
-- Гупай, гупай, -- посмiхнувся Семен. -- Може, голову розгупаєш та не брехатимеш бiльше.
Бегемот покинув гупати i знов заговорив улесливо:
-- Та ти що, Бевзику, хiба я колись тобi брехав?
-- А приймач? -- крикнув той.
-- Ну, е-е... -- спершу розгубився Бегемот. -- То був лише жарт. Розумiю, не дуже вдалий, не те, що твiй iз стовбуром. Ну, можеш бiльше грошей не давати, згода?
Але вiдповiдi не було.
-- Ну, хочеш, я тобi й тi, що давав, поверну? -- пiддобрювався Бегемот. -- Навiть iще пiдкину, га?
-- Не треба йому ваших грошей! -- встряв у розмову Христофор. -Краще мiй клей вiддайте!
-- Ага, -- кивнув Семен, -- де клей сховав?
-- Який клей? -- Бегемот удав, що здивований.
-- А той, за допомогою котрого ви з Рубильником магазин пограбували! -- сердито вiдрiзав Семен.
-- Та я не грабував! -- заскиглив Бегемот. -- От слово даю, не грабував! Це мене Рубильник клятущий змусив. А сюди я прийшов, щоб усе забрати й вiднести в мiлiцiю! Ви менi своїми жартами не даєте почати нове, чесне життя! -- I вiн голосно зарюмсав.
-- А що, може, вiн правду каже? -- пожалiв злодiя Христофор. -Може, випустимо?
-- Та ти що?! -- обурився Семен. -- Вiн тобi таке потiм зробить, i радий не будеш!
-- Не зроблю, ой, хлопчики, дорогесенькi, не зроблю! -- ще голоснiше забiдкався Бегемот, вiдчувши, що хлопцi вагаються.
На цей раз i Семен трохи засумнiвався. Вiн почухав потилицю й мовив:
-- Гаразд, ти почекай трохи, ми з одним чоловiком порадимось.
-- З яким iще чоловiком? -- перелякався Бегемот.
-- Є в нас один, академiк знайомий. Вiн клеєм дуже цiкавиться.
-- Клеєм? -- перепитав Бегемот. -- Та що вони, подурiли на цьому клеї? То якийсь сантехнiк за нього золотi гори обiцяє, то академiк цiкавиться...
-- Сантехнiк?! -- аж пiдскочив Христофор. -- Який сантехнiк?!
-- А хто його зна, -- вiдказав Бегемот. -- Менi про нього Рубильник розповiв. Вони десь на вулицi познайомились, i той пообiцяв Рубильниковi по сотнi за кожну краплину клею, йолоп! Оце сьогоднi вони о шостiй зустрiчаються у скверi й торгуватимуть клей. То, може, випустите, га? -- спитав Бегемот знову, але хлопцi його вже не чули: вони щодуху мчали до мiстечка.
Роздiл чотирнадцятий
"ВАША ВЗЯЛА! ЗДАЮСЯ..."
Нiхто, нiколи й нiзащо в свiтi, напевне, не змiг би здогадатися, що за третьою вiд входу лавою, де мала вiдбутися зустрiч суперагента з Рубильником, у гiллi розлогої верби замаскувався... лейтенант Євдокименко!
Так, так! I в цьому нема нiчого дивного. Адже Яким Якович iз раннього дитинства почав готувати себе до майбутньої роботи i зрештою так досконало оволодiв усiма її хитрощами, що йому нiчого не варто було замаскуватись навiть на голому мiсцi.
I от зараз життя змусило лейтенанта Євдокименка продемонструвати свої здiбностi в усiй своїй красi.
Задум Якима Яковича був простим i водночас мудрим. Суперагент та Рубильник мали зустрiтися на лавi пiд лейтенантом -- про це йому сповiстив електронний горобець! -- отже Якиму Яковичу лишалось тiльки дочекатися їхньої появи i, коли Рубильник передасть у руки Z-003 клей, взяти його на гарячому.
Лейтенант Євдокименко спокiйнiсiнько чекав, . грiвся на лагiдному вересневому сонечку й уважно позирав на вхiд до скверу.
Аж ось на алеї з'явився Z-003! На цей раз, як вiдзначив лейтенант, вiн знову змiнився i був уже не сантехнiком i не академiком, а звичайним заслуженим пенсiонером, що прийшов посидiти в скверi й подихати п'янким осiннiм повiтрям. Суперагент, човгаючи ногами, прочапав до лави й, важко кахикнувши, сiв. Потiм розгорнув газету, в якiй заздалегiдь проколупав двi дiрки для очей, i, в даючи, нiби читає, почав пильно роздивлятися навкруги.
Рiвно о шостiй з-за дерев у кiнцi алеї вигулькнула постать Рубильника. Вiн весь час озирався, i такий був у нього зляканий вигляд, що вiн помiтив агента лише тодi, коли той пiдвiвся йому назустрiч i промовив:
-- Молодий чоловiче, вечiр добрий! Посидьте з дiдусем, якщо не поспiшаєте.
Рубильник злякано блимнув на агента, не впiзнав його й кинув:
-- Одчепися, дiду! Теж менi, знайшов компанiю!
Та коли Z-003 пiдморгнув йому -- мовляв, усе гаразд! -- Рубильник упiзнав колишнього сантехнiка й гигикнув:
-- Ну, ти даєш, батя!
Вони потиснули один одному руки й сiли на лаву.
"Ну от, -- подумав спокiйно лейтенант, -- ще кiлька хвилин -- i справу закiнчено!"
-- Товар принесли, молодий чоловiче? -- приступив до дiла агент.
-- А чого б я приходив! На тебе помилуватися? -- вишкiрився Рубильник.
Вiн видобув з кишенi невеличку плескату пляшечку вiд потрiйного одеколону з густою зеленкуватою рiдиною.
Очi агента хижо зблиснули, й вiн потягся рукою за дорогоцiнною пляшечкою, але Рубильник спритно сховав клей у кишеню:
-- Ша, батя! Без рук! Спершу -- гульдени.
-- О, пробачте, -- трохи знiтився агент, -- ось вони, ось! -- I заходився витягати з кишень пiджака тугi пачки.
-- Скiльки тут? -- вiд такого видовища Рубильник аж очi витрiщив i у вухах йому разом iз шелестом грошей залунав лагiдний шепiт морських хвиль, гомiн пiвденних пальм i ревисько ресторанного оркестру.
-- Вистачить, -- вiдказав недбало Z-003, -- як i домовлялися: крапля -- сто карбованцiв. Давайте зважимо товар, а тодi вже й розрахуємось.
Агент видобув iз кишенi мимохiдь поцупленi у мiськiй аптецi лiкарськi терези.
-- Нема дурних! -- вiдсунувся Рубильник. -- Бачили ми таких: ти йому клей, а вiн тобi -- дулю, i тю-тю!
-- I не соромно вам! -- удав агент, що образився. -- Та невже я, чоловiк похилого вiку, можу обманювати? Та коли б я й хотiв утекти, ви, молодий i здоровий, легко наздогнали б мене.
-- Хо! -- пихато посмiхнувся Рубильник. -- Од мене, батю, не втечеш! Але грошики -- наперед.
Агент зрозумiв, що зважити клей не вдасться, i спересердя махнув рукою:
-- Що з вами робити! Тримайте!
Вiн почав вiдраховувати грошi, а Рубильник розсовував їх по кишенях i голосно шморгав носом вiд задоволення. Зрештою грошi з рук агента перекочували в кишенi злодiя, й той весело сказав:
-- От i ляля! Тримай, батю, свiй смердючий клей! -- I простягнув агентовi заповiтну пляшечку, в якiй важко бовталось майбутнє Z-003.
"От i все!" -- подумав суперагент i всмiхнувся.
"От i все!" -- подумав лейтенант Євдокименко, дiстаючи з-пiд пахви пiстолет.
I саме в ту мить, коли рука агента стиснула пляшечку, а рука лейтенанта -- пiстолет, до скверу влетiли Христофор, Васько та Семен.
Вони вiдразу ж побачили Рубильника й Z-003 й на все горло заволали:
-- Держiть їх, ловiть! Це злодiї!..
Лейтенант Євдокименко блискавично вискочив зi схованки i на всю потужнiсть своїх могутнiх легень -- а вiн був майстром спорту з плавання! -- вигукнув:
