Бентежна кров - Галбрейт Роберт
— Ну, Рою, ви не лестите нашим еґо,— мовив Страйк, погладжуючи кицьку, яка почала вуркотіти,— припускаючи, що будь-хто міг би зробити те саме, що й ми.
Рой і Анна розсміялися голосніше, ніж заслуговував цей жарт, але Страйк розумів потребу зняти напругу після серйозного шоку. Наскільки він пам’ятає, всього за кілька днів після того, як Страйка повітряним шляхом вивезли з кривавої вирви, де він лежав з відірваною ногою, то поринаючи в нетяму, то виринаючи з неї, а поряд лежала верхня половина тіла Гері Топлі, Ричард Анстис, другий зацілілий, якому вибухом спотворило обличчя, відпустив дурнуватий жарт про те, скільки Гері міг би зекономити на штанах, якби вижив. Страйк досі пам’ятає, як він сміявся на цей ідіотський, безтактний жарт, бо на кілька секунд його відпустили приголомшення, горе й біль.
Зі сходового майданчика долинули жіночі голоси: повернулася Кім з тацею з чаєм, а за нею йшла Уна Кеннеді, яка несла великий шоколадний торт. З-під чілки, в якій прозирали фіолетові пасма, світилися її очі, аметистовий хрестик стрибав на грудях, як і раніше, а коли вона поставила торт, то мовила:
— А ось і вони, наші герої дня! Зараз я вашу парочку обійму!
Робін підвелася, щоб отримати свою нагороду, але Страйк не хотів тривожити кицьку, тож ніяково дозволив себе обійняти, сидячи.
— Ну ось, знову! — розсміялася Уна, випростуючись і витираючи очі.— Богом присягаюся, я мов на американських гірках. Настрій то вниз, то вгору...
— Я теж просльозилася, побачивши їх,— сказала Анна, сміючись до Уни. Робін помітила, що усмішка Роя була нервова і трохи натягнута. Цікаво, як воно — після стількох років опинитися лицем до лиця з найкращою подругою покійної дружини? Чи зовнішні зміни в Уні змусили його замислитися про те, якою була б нині Марго, якби дожила до сімдесятьох? Може, він знову міркує, як міркував, певно, всі ці роки, чи пережив би його шлюб довгий період крижаного мовчання, яке запало після того, як вона сходила випити з Полом Сатчвеллом, чи можна було здолати натягнутість і напругу в стосунках — а чи Марго прийняла б Унине запрошення втекти до неї на квартиру?
«Вони б розлучилися»,— подумала Робін з цілковитою певністю, але потім замислилася, чи не плутає вона Марго з собою, як була схильна плутати упродовж усієї цієї справи.
— Ой, добридень,— почувся з дверей засапаний голос, і всі, озирнувшись, побачили Синтію: на її худенькому блідому обличчі застигла усмішка, але її стривожені веселкові очі не всміхалися. Вона була в чорній сукні, і Робін подумалося, чи навмисно вона її вдягнула, натякаючи на жалобу.— Даруйте, я була... Як ви двоє?
— Добре,— відповіла Робін.
— Прекрасно,— відповів Страйк.
Синтія знову нервово й задихано засміялася й мовила:
— Так, ні... як чудово...
Чи справді в Синтії все так чудово, подумала Робін, а тим часом Аннина мачуха відсунула стілець — і скинула шматочок торта, купувати який, як виявилося, під дощем ходила Уна. Як Синтія почувається після того, як Марго Бамборо повернулася, нехай і у вигляді скелета в ящику? Боляче їй бачити свого чоловіка таким схвильованим і емоційним, а тут ще й Уна, найкраща подруга Марго, вривається в родину, немов нововіднайдена тітонька? Робін, у якої немов відкрився дар провидиці, була впевнена, що якби Марго не вбили, а вона просто розлучилася б з Роєм, гематолог ніколи б не обрав Синтію собі як другу дружину. Починаючи нове життя, Марго, певно, умовила б юну Синтію піти разом з нею і продовжити няньчити Анну. Чи погодилася б Синтія — а чи лишилася б вірною Роєві? Куди вона пішла б і з ким побралася, коли для неї вже не було б місця в Брум-Гаузі?
Друга кицька зайшла в кімнату, роздивляючись людей, яких було незвично багато. Проминувши крісла, пуфик і канапу, вона стрибнула на підвіконня й сіла спиною до людей, спостерігаючи за краплями, які стікали шибкою.
— Слухайте,— заговорила Кім, сидячи на кріслі з високою спинкою, яке принесла з кутка кімнати,— нам дуже хочеться заплатити вам за додатковий місяць роботи, який ви витратили. Знаю, ви відмовилися...
— Це було наше рішення — продовжити роботу у справі,— сказав Страйк.— Ми раді, що змогли допомогти, й точно не хочемо ніяких грошей.
Вони з Робін вирішили, що оскільки справа Марго Бамборо, схоже, тричі окупиться, бо забезпечила агенції рекламу й нові замовлення, й оскільки Страйк відчував, що мав би розкрити її раніше, брати ще гроші з Анни й Кім — це вже захланність.
— Тоді ми хочемо зробити внесок на благодійність,— сказала Кім.— Може, є фонд, який ви б хотіли підтримати?
— Ну,— заговорив Страйк, прочистивши горло,— якщо ви налаштовані серйозно, Макмілланівський центр...
На обличчях членів родини він угледів легкий подив.
— Цього року померла моя тітка,— пояснив Страйк,— і макмілланівська медсестра дуже добре про неї піклувалася.
— А, зрозуміло,— сказала Кім з легким сміхом, і запала коротка пауза, неначе серед присутніх зринув привид Дженіс Бітті, мов струмочок пари з носика чайника.
— Медсестра,— тихо сказала Анна.— Хто б запідозрив медсестру?
— Марго,— водночас мовили Рой і Уна.
Вони зустрілися поглядами й усміхнулися: це була гірка усмішка, і вони, понад сумнів, самі здивувалися, що нарешті бодай у чомусь погоджуються, і Робін побачила, як Синтія відвернулася.
— Їй не подобалася та медсестра. Вона сама мені казала,— мовила Уна,— але я переплутала цю жінку з блондинкою, яка влаштувала сцену на різдвяній вечірці.
— Справді, вона так і не звикла до тої медсестри,— підтвердив Рой.— Мені вона теж про це казала, коли почала там працювати. Але я не звернув уваги...
Схоже, він вирішив бути чесним до кінця, хай як це буде боляче.
— Я думав, це проблема двох жінок, які занадто схожі між собою: обидві з робочого класу, обидві з сильним характером. Коли я познайомився з тою жінкою на барбекю, мені вона, як по правді, здалася... ну... пристойною. Звісно, Марго не поділилася зі мною своїми підозрами...
Знову запала мовчанка, і Страйк був переконаний: усі в кімнаті зараз пригадують, що кілька тижнів перед убивством Рой узагалі не розмовляв з дружиною, а саме за цей час, мабуть, підозри Марго щодо Дженіс кристалізувалися.
— Я ще нікого не зустрічав, хто вмів би так брехати, як Дженіс Бітті,— мовив Страйк, щоб розрядити напружену атмосферу,— вона була неперевершена актриса.
— Ми отримали просто неймовірного листа,— сказала Анна,— від її сина Кевіна. Ви знаєте, що він збирається прилетіти з Дубая, щоб свідчити проти неї?
— Знаємо,— озвався Страйк, бо Джордж Лейборн тримав його в курсі поліційного розслідування.
— На його думку, пише він, те, що мама його тоді обстежила, врятувало йому життя,— сказала Анна.
Робін зауважила, що Анна почала кликати Марго «мама», хоча раніше називала її тільки «моя мати».
— Це дивовижний лист,— кивнула Кім.— Кевін так багато вибачається, неначе в чомусь винен.
— Сердега,— тихо зронила Уна.
— Він пише, що картає себе за те, що не пішов у поліцію, але хіба дитина може повірити, що її мати — серійна вбивця?.. Я просто не можу,— знову сказала Анна, звертаючись до Страйка понад головою кицьки, яка муркотіла в нього на колінах,— висловити вам обом, що саме зробили ви для мене... для нас усіх. Невідомість була просто жахлива, а тепер я точно знаю, що мама не покинула нас із власної волі і що вона померла... ну, доволі легко.
— Її смерть,— сказав Страйк,— була майже безболісна.
— І я точно знаю, що вона мене любила,— мовила Анна.
— Ми завжди...— почала була Синтія, але її падчерка швидко сказала:
— Знаю, ви завжди мені це казали, Син, та коли не знаєш, що сталося насправді, залишаються сумніви, хіба ні? Та коли я порівнюю себе з Кевіном Бітті, то почуваюся так, наче мені ще дуже пощастило... А знаєте,— запитала Анна у Страйка і Робін,— що ще знайшли, коли маму... ну знаєте... витягнули з цементу?
— Ні,— мовив Страйк.
Синтія тонкою рукою гралася з обручкою — крутила її на пальці.
