Андрей Гуляшки - Контррозвідка
— Ти всюди бачиш лише подвиги! — погрозив йому пальцем Ічеренський.— Чому забув крокомір?
Коли капітан побіг по крокомір, Ічеренський повернувся до Авакума. Він не сказав нічого, тільки дивився йому в очі й мовчав.
— Далеко їдете? — спитав Авакум.
— Краще б ти не ставив недоречних запитань,— глухо відповів Ічеренський.— І не цікавився справами, не пов'язаними з роботою, для якої тебе сюди скерували.
— О,— вимовив Авакум і посміхнувся.— Та я саме у зв'язку з роботою й питаю. Ви, мабуть, подорожуватимете тими місцями, що й мене цікавлять.
— Це наша справа, де ми подорожуватимемо,— нахмурився Ічеренський. І подивився на нього спідлоба.— Не сунь свого носа, куди не слід. Ти маєш таку погану звичку. Дивись, можеш позбутися носа!
Тут, на подвір'ї, він зовсім не був схожий на того Ічеренського з Ілчового шинку.
— Воронь боже! — вигукнув Авакум.— Я пишаюсь своїм носом. Взагалі я дуже високої думки про нього. Дякую за цінну пораду!
Він торкнувся рукою свого кашкета, кивнув Кузманові й пішов.
По дорозі спитав старшину:
— Ваша милість командуватиме обозом?
— Звідки ви взяли? — розвів руками Георгій.
— Чудово,— посміхнувся Авакум.— Погода вогка, не дуже сприятлива для тривалої подорожі.
Авакум рушив дорогою на Ликіте, далі звернув ліворуч і зійшов на один з багатьох низеньких пагорбів на підступах до Зміїці. Він причаївся серед заростей чагарника, вийняв люльку і закурив.
Не минуло й години, як на шляху з'явився караван. Попереду виступав майор. За ним ішли пліч-о-пліч Ічеренський і капітан. Позад них тюпали двоє мулів. Ар'єргард складався з Кузмана Христофорова і погонича.
Коли караван завернув і зник серед пагорбів, Авакум випростався, трохи постояв замислено, потім обернувся на захід і почав швидко торувати собі дорогу в чагарниках. Як і сподівався, хвилин через десять він вийшов на широку стежку, що незабаром привела його до маленької хатини плетільниці Марії.
Вдова лісничого Марія була тендітна, синьоока, гарненька жінка з худими плечима й сумними очима. Вона посміхалась маленькими устами соромливо і якось журно, нахиливши голову набік, і чимось нагадувала русокосих лялечек, що їх дарують маленьким дівчаткам.
Марія стояла на порозі білого будинку, слухала Авакума, відповідала на його запитання тихим, теплим голосом і зніяковіло дивилась на сусіднє подвір'я.
— Здається, ваша сусідка дуже цікава до ваших клієнтів? — спитав її Авакум, спокійно набиваючи люльку.
Жінка не відповіла, тільки нахилила голову.
— Я довідався, що ви плетете чудові рукавиці,— сказав Авакум.— Моя робота така, що я здебільшого буваю надворі. Тому й прийшов до вас, щоб ви найближчим часом сплели мені гарні рукавиці. То як?
— Гаразд,— відповіла плетільниця.— Але принесіть своє прядиво.
— А хіба у вас немає свого? — здивувався Авакум. Плетільниця похитала головою.
— Це дуже неприємно,— зітхнув Авакум і підніс до люльки сірника.— Шкода. Я бачив рукавиці вашої роботи з синього прядива — дуже мені сподобались. Я хочу, щоб ви сплели мені саме такі рукавиці, з синього прядива.
— Зараз у мене немає такого прядива,— відказала жінка.
— Та як же ви так швидко закінчили його? — пошкодував Авакум.— Кілька днів тому було, а тепер немає.
На її чолі з'явилися зморшки. Подивившись на свої маленькі худорляві руки, вона стримано зітхнула.
— Це було не кілька днів тому,— сказала вона.— Сине прядиво у мене було давно, ще влітку. І дуже мало. Берегла для себе.
— Розумію,— сказав Авакум.— Ви синьоока, і синій колір вам до лиця. Треба було лишити прядиво для себе, а цьому...— потерши лоба, він махнув рукою.— ...забув його ім'я!
— Кузман Христофоров,— допомогла жінка.
Авакум глибоко затягся.
— Кузман Христофоров,— повторив він.— Так. Щасливий чоловік! А чому ви не сплели йому рукавиць з іншого прядива?
— Бо не мала іншого, а він дуже поспішав. Вона повела плечима і глянула на двері.
— Шкода,— промовив Авакум і посміхнувся.— Пробачте, що затримав вас своїми балачками.
Її бліді щоки зашарілись.
Перед тим як піти з подвір'я, він круто повернувся і показав на широку лаву під грушею.
— Тут ваш добрий знайомий, бідний учитель Методій, відпочивав уночі проти двадцять третього серпня, чи не так?
Плетільниця завмерла на місці, наче заціпеніла.
— Не лякайтесь. Я його приятель, і він довірив мені деякі справи,— промовив Авакум і швидко пішов.
Ступивши кілька кроків, він відчув у серці гострий жаль, що колов, мов колючка, розливався, паче жар, по всьому тілу, ніби кайданами, сковував ноги.
Він повернувся, штовхнув хвіртку і щиро зрадів, побачивши, що жінка все ще стоїть посеред двору.
— Зовсім забув,— сказав Авакум, наближаючись до неї. Він засунув руку в бездонну кишеню у підшивці плаща і вийняв звідти гарну самописку з золотим пером і рубінчиком на ковпачку. То була пам'ять про Радянський Союз, куди він їздив два роки тому на спеціалізацію.
— Цю ручку,— вів далі Авакум,— учитель Методій посилає вашій дівчинці. Щоб писала нею, виконуючи домашні вправи.
Жінка взяла ручку, і в куточках її очей зблиснули сльози, хоч вона й намагалася бути спокійною.
— Ви не хвилюйтесь,— утішив її Авакум.— Вірте, що ця сумна історія скінчиться добре. Можливо, ваш друг повернеться в село ще раніше, ніж випаде перший сніг.
Згодом, спускаючися стежкою, Авакум уже не відчував кайданів на ногах. Звичайно, то був сентиментальний вчинок, він хмурився, соромлячись своєї слабини. Але тепер йому полегшало, навіть хотілося свиснути.
24
Хата діда Мана'сія стояла на західній околиці села, недалеко від шляху, який зв'язував Момчилово з Пловдивським шосе. Перед нею простяглася широка галявина, а позаду темнів сосновий бір на горі.
Довгі роки дід Манасій жив сам, бо був удівець, а його єдиний син пішов на роботу в Кирджалі і там одружився. Майже весь свій час дід Манасій проводив на кооперативній пасіці, де доглядав бджіл, спав у курені, а додому приходив раз на тиждень, щоб узяти дещо й переодягтися.
У маленькій, старій, приземкуватій хаті була тільки кухонька з коминком і одна низенька кімната з долівкою замість підлоги й густо загратованим віконцем, зверненим на широку галявину. В кімнаті жив Кузман Христофоров, а дід щоразу, коли приходив додому, спав на вузькій лаві біля коминка на кухні.
Хоч не було підстав хвилюватися, що його хтось помітить, бо дім стояв самотньо і все надворі оповив туман, Авакум ступив на подвір'я діда Манасія з боку похмурого і густого затінку від соснового бору. Йому не треба було ламати замок. Авакум підняв, рвонув його, і язичок засувки вийшов, із заржавілої клямки.
Тихенько прочинивши двері, Авакум постояв нерухомо, щоб очі звикли до присмерку. Всередині пахло вогкою землею і сосною. Лава, вкрита кількома домашніми ковдрами, овальна скриня, яка, мабуть, правила дідові за одежну шафу,— ось і вся обстанова цієї частини дому. На стінах — оповиті густим, почорнілим павутинням полиці, де стояли глиняні миски та закурені глечики.
Навпроти коминка зяяли відчинені двері. Власне кажучи, звідти йшло слабке світло, яке падало на коминок. Авакум переступив високий поріг і оглянувся. Знаючи, що інженер дуже недбайливий до своєї зовнішності, Авакум сподівався побачити в його кімнаті бруд і розгардіяш. Проте тут був лад, по-військовому прибрано, підлога чисто підметена, сива ковдра на ліжку застелена без жодної складки, стіл покритий чистим зеленим картоном. Інженерів одяг висів на залізному гаку, глибоко забитому в стіну.
Авакум був певний, що синіх рукавиць тут немає. Він додержувався залізного правила: доводити справу до кінця навіть тоді, коли відсоток імовірності в припущенні мізерний, як ячмінна зернина. У даному разі сині рукавиці були справді головним речовим доказом. Проте досвід навчив Авакума мудрості: великої води можна досягти, якщо йти за течією маленьких річечок.
Насамперед Авакум оглянув стіл — простий дощатий стіл без шухляд. На ньому не було нічого, крім виструганої дощечки з загостреним гвіздком, на який інженер нанизав різні папери. Авакум зняв з гвіздка папірці, схилився над ними і почав уважно розглядати їх: педантична документація наказів про відрядження, розписки про оплату квартири, касові квитанції про одержану зарплату — всі (за винятком розписок про оплату квартири) на ім'я Кузмана Христофорова, з нечіткими підписами і державними печатками. Документи були розкладені за датами — з початку квітня до кінця вересня.
Авакум вийняв ліхтарик, засвітив його і переглянув кожен аркушик під лупою. Цей перший примітивний аналіз паперів не виявив нічого такого, що з першого погляду здавалося б засекреченим тайнописом. Він знову нанизав документи так, як їх підклав інженер.
