Андрей Гуляшки - Контррозвідка
— Мені наказано бути у вашому розпорядженні,— відповів він.
Автомобіль промчав повз село Арбанасі і через кілька хвилин виїхав на стару східну околицю міста. Авакум опустив завіски на віконцях, притиснувся до лівого кутка й заплющив очі. «Площа Дев'ятого вересня,— міркував він.— Зараз спускаємося до міської народної ради... Один поворот, другий...— Він відкинувся на спинку сидіння.— Тепер — повз наш будинок, повз дворик з виноградною лозою і трьома кущами бузку. Може, стара мати стоїть на подвір'ї і дивиться мені вслід».
Авакум запалив сигарету і нахмурився. Коли сигарета догоріла й почала пекти йому пальці, Авакум глянув перед собою — машина мчала в Козаревець, ледве торкаючись чорної стрічки шосе.
Вона зупинилась на кілька хвилин у Тирговишті перед поштою. Поки Авакум говорив по телефону, шофер вийняв жменю насіння. Було жарко, душно, у повітрі стояв запах пилу і розжареної щебінки.
У Преслав приїхали після полудня, о третій годині. Авакум вийшов з машини, потис руку водієві і широкою ходою попрямував до середмістя. Вулиці були порожні, на вкритих пилом фруктових деревах не тремтів жоден листок, усе наче застигло в якійсь лінивій і безтурботній дрімоті.
Замовивши в готелі кімнату на ніч, Авакум попросив візника облупленого фаетончика відвезти його в старе місто. Коли вони під'їхали до парку між новим і старим Пресла-вом, Авакум послав візника вперед, а сам повільно пішов до центральної алеї. Біля пам'ятника загиблому антифашистові Борисові Спирову стояв низенький огрядний чоловік у білому піджаку і чорних штанях. Його кругле обличчя було вологе від поту.
— Не подавай знаку, що знаєш мене,— кивнув Авакум, побачивши його посмішку, і, глянувши навколо, підійшов до пам'ятника.
Чоловік у білому піджаку стояв поряд.
— Мені потрібні відомості про Методія Парашкевова,— сказав Авакум.— Про нього, про його батьків і всіх родичів. А також про людей, з якими в нього була справжня дружба. Хто вони, де перебувають і чим займаються тепер. Завтра ввечері зустрінемось тут-таки й ти перекажеш мені ці відомості...— Він помовчав.— Але будь обережний,— голос його посуворішав,— я археолог і не маю нічого спільного із співробітниками міліції, зрозумів?
Чоловік кивнув.
— Вночі ознайомлюся з матеріалами. Якщо мені будуть потрібні додаткові відомості, зустрінемось наступного дня о восьмій ранку в маленькій кондитерській навпроти готелю. Якщо ж додаткові пояснення будуть непотрібні, я не прийду до кондитерської. Вважатимеш, що ти добре виконав своє завдання.
Авакум вдивився в напис на постаменті, повернувся і повільно попрямував до виходу з парку. Там його чекав облуплений фаетончик. Візник дрімав на передку. Рот його був розтулений, шапка зсунута.
З цього моменту до вечора наступного дня Авакум був тільки археологом. Методій Парашкевов, невідома особа «ікс», таємнича місцевість Зміїця — все це немовби раптом перестало існувати для Авакума. Насамперед він висловив свою пошану директорові музею, з яким вів довгу розмову. Потім знову оглянув експонати, і хоч деякі з них бачив десятки разів, пробув у залах до сутінків. Другого дня Авакум поблукав біля руїн внутрішніх фортечних мурів, зробив у блокноті кілька ескізів орнаментів на карнизах Золотої церкви, потім найняв той самий облуплений фаетон і поїхав на правий берег Тичі. Серед кущів на осонні зводилися руїни прославлених у стародавні часи преславських монастирів. Авакум знайшов тіняве місце, натоптав люльку і задоволено закурив.
Дим вився кільцями в гарячому повітрі. Над головою Авакума пролітали галасливі сороки, а високо в блідій синяві, плавко, нерухомо розпластавши крила, ширяв орел. Розкидане каміння, кущі, де, мабуть, водилися змії, запах нагрітої землі й прілого листя і над усім цим — тяжка й задушлива тиша. Авакум посміхнувся: «Sic transit gloria mundi!» [«Sic transit gloria mundi!» (лат.) — так минає земна слава!]. Можливо, на цьому самому місці цар Симеон-Чорноризець Хоробрий гострив своє гусяче перо, згадував криваву Ахелой [У битві на річці Ахелой 20 серпня 917 року війська болгарського царя Симеона разгромили візантійців] і мало не втрачав розуму від невтолимої жадоби влади, мріючи сісти на царградський престол... «Sic transit gloria mundi!» Важливо, щоб тебе згадували добрим словом!
Увечері Авакум приніс у кімнату в готелі великий пакет. У ньому були написані від руки і надруковані на машинці відомості про Методія Парашкевова.
У читача може постати питання: чому про Методія Парашкевова? Адже, за гіпотезою, висловленою Авакумом полковникові Манову, справжнім злочинцем є особа «ікс». Вона оглушила старшину Стояна, розбила вікно у приміщенні військово-геологічного пункту, викрала креслення стратегічного значення тощо. А Методій Парашкевов, момчиловський вчитель,— обмовлена людина, він, по суті, зовсім безвинний. Тоді навіщо Авакум збирає відомості про невинну людину, ще й не відкрито, а законспіровано, з надзвичайною осторогою?
Мені, літописцеві цієї історії, можна поставити не одне, а десять запитань, і я десять разів відповім досить серйозно і з великим задоволенням. А Авакум тільки б усміхнувся стримано, як завжди, і промовчав.
Та він був глибоко певний, що діє правильно і робить саме те, що треба. Коли диверсія проти Методія Парашкевова — особиста помста, Авакум сподівався знайти такий ключ у його біографії, що легко відкрив би дверцята, за якими ховається автор диверсії, якась невідома особа «ікс». Але якщо в його біографії немає нічого такого, що натякало б на ненормальні стосунки з будь-ким, тоді стало б цілком ясно, що в характері злочину не слід шукати особистих почуттів і суб'єктивних мотивів.
Був ще й третій варіант, над яким Авакум часто думав і підозрював, що якась випадковість поставить його гіпотезу з ніг на голову. Він будував свою гіпотезу на підставі кількох майже непомітних, але очевидних помилок злочинця. Досі все йшло добре, все грунтувалося на логічному принципі, що помилки кінець кінцем викривають злочинця. Але як у математиці, так і в розвідці при розв'язанні складних завдань інколи доводиться користуватися методом «від супротивного». Авакум знав цей математичний метод і в разі потреби застосовував його на практиці. Відсутність скла на землі, та слідів на тиньку, і те, що залізний прут був розпиляний з внутрішнього боку та зігнутий назовні, і великі уламки скла на кам'яній підлозі — це справді були помилки злочинця, але хто міг з абсолютною певністю твердити, що вони не зроблені навмисно?
І Авакум припустив супротивне — особа «ікс» навмисно робить помилки, щоб ввести розвідку в оману: нібито в даному разі має місце диверсія. Більше того: що Методій Парашкевов сам видає себе за жертву диверсії, отже, він і злочинець «ікс» — та сама особа.
У цій контргіпотезі була якась частка ймовірності. Але дуже незначна, бо така диверсія могла бути вчинена винятково обдарованим злочинцем, що в практиці трапляється дуже рідко. В усякому разі, Авакум вирішив найретельніше перевірити контргіпотезу, щоб не лишилось і тіні сумніву щодо можливості зіставляти Методія Парашкевова з таємничою особою «ікс». Авакум узявся простежити життя вчителя від юнацьких років до дня й години, коли було вчинено злочин,— це дало б ключ до розв'язання головного завдання.
Авакум дістав блокнот, набив люльку, зручно розташувався біля стола і почав читати.
Ранком, рівно о восьмій годині, чоловік у білому піджаку зайшов у маленьку кондитерську, оглянув порожні столики і полегшено зітхнув. Він замовив собі тільки лимонад, хоч ще не снідав, і з великим задоволенням випив його.
З Преслава Авакум поїхав у Шумен, але не залишився в місті, а найняв на кілька днів кімнату в найближчому селі Мадарі. Тут — одного разу у великій печері, а через три дні біля руїн край села — Авакумові вручили два товсті конверти. В них були відомості про Методія Парашкевова, а також про людей, з якими він спілкувався і дружив.
Потім Авакум поїхав у Провадію і пробув там три дні, майже не виходячи з кімнати. Тільки ввечері прогулювався трохи по прилеглих до готелю вуличках.
На одинадцятий день після вильоту з Софії Авакум прибув у Пловдив. З вокзалу до квартири, яку йому заздалегідь найняли, він поїхав службовою машиною в супроводі сержанта, що не промовив за всю дорогу жодного слова. Завіски на віконцях були запнуті.
Квартира була велика, сонячна, з ванною і закритою верандою, де стояло кілька барвистих шезлонгів біля стін. Обслуговувала квартиру літня жінка, що виходила з кухні тільки тоді, коли її кликали.
Авакум дав сержантові гроші і попросив купити йому костюм, щоб переодягтись, і флакон одеколону. Потім прийняв ванну, укутався в прохолодні, бездоганно чисті простирадла, заплющив очі й одразу заснув.
Спав до самого вечора. Коли зовсім стемніло, Авакум вийшов з квартири — поголений, напахчений, чистий. Він мало був схожий на себе — коротко підстрижені вусики, в окулярах. Перекинувши бежевий плащ через плече, Авакум попрямував до середмістя. В нього був вигляд трохи неуважної, безтурботної людини, що вийшла на прогулянку.
